Батьківщина починається з родини
Саме
«пересічний українець» має стати в центрі державної політики. головною цінністю країни. Сьогодні високий
рівень російської агресії у відношенні до України та низка причин внутрішньої
дестабілізації України ускладнюють можливість швидкого розв’язання існуючої
ситуації. Вирішення величезної кількості
проблем потребує, в першу чергу, більш чіткого аналізу причин процесів, що
відбуваються та на основі їх осмислення
запровадження невідкладних стратегій та заходів щодо нормалізації ситуації.
Мене вчили
вдома та у гімназії жити чесно , бути відкритою , толерантною, поважати
оточуючих людей і світ , турбуватися про тих, хто потребує допомоги, дорожити
життям, відстоювати правду, бути гідним громадянином своєї країни. То хіба це
все не «європейські цінності»? Думаю, що так. Ми рухаємося у правильному
напрямку і дорогу здолає лише той , хто діє.
Хочу
поділитися із Вами своїми думками, які виливаються у віршах. Пишу поезії не так давно. Знаю , що вони не досконалі. Мої вірші - то мої мрії. Який колір мають мрії? Мої мрії
різнобарвні. Це і колір блакитного високого неба, і золотистої пахучої пшениці,
червоної горобини, зеленої буйної трави…Це колір моєї Батьківщини. Мої мрії
барвисті .
Теми, які об’єднують мої поезії – любов до Батьківщини-України, показ краси
рідної землі, мелодійності рідної мови, історія мого родоводу. Переконана, що ці теми, — нероздільні.
Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й
культуру власного народу.
Відомо, що з історії родоводу починається історія
рідного народу. Український
народ складається із родин малих і великих, дружніх і працьовитих. Як могутня ріка бере силу з маленьких
джерел, так і наша українська культура збагачується маленькими родинами,
сім'ями. Для того, щоб річка завжди була
повноводною, а велика родина українська щасливою, нам треба любити, шанувати
свій народ,плекати рідну мову ,
захищати її цілісність та суверенітет.
Духовний
світ людини
глибокий, багатогранний, непізнаний до кінця. Чим він багатший, тим цікавіша
людина, тим змістовніше й прекрасніше її життя.
На
сторожі нашої духовності, душевної чистоти стоять вічні oбереги, про які народ
говорить: це загальнолюдські цінності. Сьогодні на вустах поняття
«європейські цінності», що означають повагу до людини,дотримання прав та свобод
кожного,толерантного ставлення до інших народів та релігійних переконань,
главенство права тощо. Та хіба це такі вже
нові поняття для нас?
Мене приваблюють
складні філософські проблеми : як стати щасливою людиною, що людей робить
героями, чому люди стають зрадниками, чи можливі краса і гармонія в стосунках
між людьми. Навіть те, чого я не розумію і лише намагаюсь зрозуміти, легше
висловлювати віршами. У творчості прагну знайти відповіді на питання, які
хвилюють мене у даний момент, зображуючи свій внутрішній світ таким, яким він є
зараз
.
А
що ж таке щастя? Велике людське щастя є сукупністю тих маленьких моментів, які
змушують нас посміхнутися
лише при згадці маминої колискової, батькових працьовитих рук, бабусиної казки,
мудрої поради діда. Щаслива людина та, яка помічає, цінує це. Щастя - це дружня підтримка, коли ти
розумієш, що не один і можеш в будь-яку хвилину звернутися до спорідненої душі,
розділити і радість і горе. Сьогодні поняття « щастя» набуло особливого
відтінку. Для мене щастя - жити на
рідній землі, можливість говорити українською, бачити сонце зранку і не
ховатися до бомбосховища у разі небезпеки. У Краматорську сьогодні
налагоджується мирне життя. І для нас щастя –це просто жити.
У процесі народження поезій намагалася пропустити через своє серце
закономірності історичного розвитку різних поколінь у масштабах країни, знайти
загальне й виокремити особливе, довести нерозривність існування і діяльності кожної
особистості від життя Батьківщини .
Я вiдчуваю себе господарем
рiдного
міста ,країни. Бо пройде зовсiм небагато часу - i буття моєї Батьківщини буде залежити вiд мене i таких, як я. Це саме нам дбати про
наше мiсто вже через декiлька рокiв, i від нас залежатиме його майбутнє. Я
переконана, якщо у серці палатиме
вогонь любовi до рідної землі, мови - то повiк не
згасне слава Вітчизни .
Найголовнішим у
творчості і, взагалі у житті, я вважаю щирість, бо лише вона- природна, а не штучна, вона –
справжня. Мої
поезії ще недосконалі, я це знаю, але вони линуть від серця.
Чарівний світ літератури допомагає зовсім по-іншому,
через призму бачення іншої людини, озирнутися навколо, замилуватися і відчути гордість за те, що ти народився саме
на цій землі, живеш тут і саме тут будуть
жити твої нащадки.
Створені
мною образи родинного вогника, рушника,
лелеки, берегині – символічні.
Рушник символізує чистоту почуттів, безмежну любов до
своїх рідних, до всіх, хто не черствіє душею. Лелека — священний птах українського народу. У давні часи
людина існувала в тісному зв'язку з природою. Вона порівнювала душу померлого з
лелекою, що відлітає у вирій. Потім цей дух втілюється в новонароджене немовля.
Лелека на полі символізував добробут,
гарний урожай. Цей птах був і залишається до сьогодні символом добра і
щастя. Коли прилітали лелеки — приносили на своїх крилах весну. Символічним є і образ
вогника — уособлення родинного вогнища, який виступає орієнтиром у людському житті, завжди захистить і освітлить дорогу.
Для кожного з нас мама – це найдорожча, найрідніша людина
в світі, яка завжди може вислухати, порадити, врятувати від біди та розділити
тугу чи душевний біль. Мати-берегиня родинного тепла.
Тарас Шевченко є моїм
духовним наставником. Палко переживати
події сьогодення та дивитися у майбутнє – такою, на мою думку, має бути
справжній патріот, таким був Великий Кобзар.
Любов до Вітчизни
називають патріотизмом. Це дуже сильне почуття, яке дає людині змогу витримати
найскладніші випробування, перетерпіти лихоліття, здійснити
найвищий подвиг в ім'я свого народу. Рідна земля дорога для нас і тим, що жили
тут наші предки - горді й вільнолюбиві, які не віддали свій край чужоземним загарбникам-завойовникам.
Кров'ю своєю, своїм життям захистили його, передали нам у спадок як дорогоцінний
скарб, зберегли для нас рідну мову - співучу, чарівну.
Наша земля - Україна.
Любити її - це значить кожним своїм вчинком, кожним помислом вірно служити їй.
Мало говорити, що ти патріот, - треба патріотом бути. Слава Україні.
Можливо, комусь в моїх віршах побачиться щось
близьке з пережитого, відчутого, намріяного мною. Я буду тільки рада таким
однодумцям.
Ласкаво прошу до мого світу кольорових
мрій.
Мій рід
Мій рід бере початок в Україні,
Цікавого багато в ньому є –
Бабуся пережила довгі війни ,
В голодомор жила …А рід наш все іде!
Жили мої батьки і родичі в Росії,
Але верталися до коренів завжди –
На Батьківщину милу – Україну,
І нам зі шляху цього не зійти!
Берегині
Рідне нене моя,
спливає вік,
Летить стрілою
час.
На жаль, спинити
я його не в змозі,
І щастя, й горе
пролетить повз нас,
Лихе і добре
стрінеться в дорозі.
У кожної людини є домівка.
Це місце, де прожив усе життя.
Чи це маленька хата, чи
багатоповерхівка,
Це рідний дім, вогонь твого буття.
Ось відправляюсь
я в дорогу довгу
Колись сучасне
стане небуттям,
Й нове ,
прийдешнє, буде існувати.
То ж треба у
пітьмі життя
Свій вірний шлях
до істини знайти.
Коли настане час прощання дивовижний
І я чекатиму дарунок матері моєї,
І неня дасть мені рушник бажаний,
У
добру путь, на щастя, для життя.
Там квіточки, немов цвітуть у лузі,
Дерева там, земля пашить зерном.
Усе там те, від чого щімить в грудях,
Коли матусі поруч із зі мной нема.
І
зараз я в руках отой рушник тримаю.
Знайшла
любов я материнську там,
І
кущ калини з рідного двора,
Могутню силу духу відчуваю.
Рушник нагадує
мені про світ дитинства,
Про зустріч з татом, про любов братів,
Але найголовніше - це про казку материнства,
Яка навіює тепло рідних долонь.
Усе
життя своє з цієї миті
Я буду зберігати той рушник,
І всі
дороги , що ще не відкриті
На
полотнищі цьому прокладу.
І хоч яке складне
життя я не збудую самостійно,
Частина матері залишиться в мені,
І пам’ятатиму її постійно,
І подарую перемоги всі тобі!
Щастя
є ?!
У всіх людей думки є щодо щастя.
Хтось каже – є воно,
хтось,
що нема його
ніде.
Комусь потрібно щастя це подати,
Комусь потрібно показати – воно є!
Така людина, як вівця,
що заблукала серед вовків.
Вона не може зрозуміти сенс життя.
Бо не залишилось слідів від її кроків,
Мабуть , шукала вона те, чого й нема.
А щастя все
збудоване з добра,
Це рідні люди, друзі і знайомі,
Вони дарують нам тепло
–
свої серця
І роблять все
буденне кольоровим!
Поглянь на дерево,
на бруньку
на
квітник,
Відчуй цю свіжість, й
чари всі природи, –
В кінці зими вони дають щасливу звістку,
Що нам потрібно зміни пережить!
Дивлюся на природу я
і бачу щастя,
І квітки пишної мене дивує цвіт,
Й простенька, що у ставочку, ряска –
Природа це, що прикрашає світ!
То ж, будьмо пам’ятати, любі друзі,
Що щастя є! І не в монетах, що блищать!
А щастя – це і квіточка у лузі,
І люди, що вас люблять і
завжди вас готові пробачать!
Чудова мова
Наша
мова вся барвиста,
Золотиста,
колосиста.
Мова
наша колискова
Радує
усiх навколо.
У
таночку, у вiночку
Квiти
всi стоять рядочком
Так
i в мовi барвiнковiй
Всi
слова стають у коло!
Українська мова
Ой,
яка чудова
Українська
мова!
Мова моєї мами –
З ніжними словами!
Чують всюди її всi –
І дорослi i малi!
Вся вона співоча.
Вчи її охоче!
Не забудь цю мову!
Збережи це слово!
Наша
мова мила,
Чудова
i красива!
Гріє вона душу,
Знати її мушу
Шевченко мовою цією говорив…
Шевченко мовою цією говорив,
І вигранив її з народу слова.
У віршах він любов до Батьківщини
Із гордістю шаленою носив.
В тобі усе сплелося
воєдино:
І радість, і
страждання,
І впевненість , і
смуток, і журба.
Поради батькові, і
матері любов,
І ніжність серця, що
живе в коханні,
І тихий шелест молодих
дібров.
Я п’ю тебе, мов те цілюще зілля.
Дивуюся багатством словника,
Мелодією я захоплююся звуків,
Росту з тобою, йду у забуття.
В тобі всі барви нашого життя,
Самосвідомість,відчуття
родини.
Квітуй же і живи,
мелодіє моя!
Хай слово
Кобзаря весь Всесвіт облетить!
Хай милий звук на всіх устах бринить!
Тарас
Шевченко
Колись поет
Тарас Шевченко
жив на
свiтi цьому.
Вiн
малював та крiпаком
нелегко бути в
ньому.
Великий слiд
залишив
вiн нам у свiтi
цiм,
Він був і є
поетом
улюбленим моїм.
В свої вiршi
вкладав
вiн душу всю свою
Читаю я «Кобзар»
й вiршi свої творю.
Художник і поет зразком
для нас давно всіх став,
Випробування всі
його великий дух здолав.
Кобзар мене на
творчість
завжди надихає,
–
«Ну щоб здавалося – слова», –
і вже моя уява
грає!
Тарасові у пра-
пра- правнучки
годжуся,
Тому у світі
цьому жити
я у
Шевченка вчуся
Пишаюся я тим,
до кого подумки звертаюсь:
«Живи завжди, Кобзар,
без тебе серцем краюсь!
І не лише мені,
а будь-якій людині,
Тарасе, Батьку,
ти
потрібний
на стежині!»
Мій Краматорськ
Крам-на-Тору – хоча й не Запорозька Сiч,
Та мiсто це величне.
У ньому трударі працюють день i нiч,
«Герої» тут лiричнi.
У цiм зеленiм мiстi я живу
На вулицi Центральнiй.
Для мене Краматорськ в думках і на яву
У близькому краю і у дальнім.
В гiмназїї навчаюсь Краматорськiй,
Де вчать мене чудові вчителi.
Люблю я Київ, Львів … і берег
чорноморський,
Але вертаюся до рідної землі!
Маленька людина у страшному вирі війни
( за повістю Григора Тютюнника «Климко» )
Війна – це
смерть, це біль, це страх,
Хто бути хоче на
війні:
Це сни страшні,
розбитий дах,
Життя у голоді й
пітьмі…
У вирі страшної
війни
Хлопчисько жив –
Климко
Він втратив все
– своїх батьків
І дядечка свого.
Та не утратив
він того,
Що робить нас
людьми,
І українців досі
вчать
Такі самі
Климки…
Коли від болю
серце вщент
Готово розірватись,
Коли за сіллю у
Слов’янськ
Потрібно
добиратись.
І щоб від смерті
врятувати
Одну малу дитину
Пройшов він шлях
важкий і свій
У ту лиху
годину.
Климку пропонували
дім й навчання,
Готові стати
були за батька й мати,
Та думав він не
про своє бажання,
Героєм зовсім
теж не думав він постати.
Чому пожертвував
усім-усім, що мав?
Чому ти
жертвував собою у тяжку хвилину?
Бо якщо маєш ти
велике серце сам,
Тоді усе заради
інших віддаси!
Тож будьмо всі
такими, як Климко:
Сміливі, чесні,
відчайдушні люди
І будемо творити
всім добро –
Тоді про нас
ніколи не забудуть!
Зрада і кохання
У світі люди всі
кохають,
Бо без кохання
неможливо жить.
Та є ще й те, що
усі діти знають –
Це Батьківщина,
де живеш ти кожну мить!
Кохання є –
важлива дуже річ,
Без нього
житимеш щодня тужливо,
Та батько-Луг і
мати-Запорозька Січ –
Спочатку козаку
вони, а потім – мила.
Читала я, -
Тараса Бульби син, Андрій,
Не знав що
вибрати: кохання чи родину - Україну.
Він нерозумний
був, віддався почуттям,
Від цього за
свій гріх козак відважний і загинув.
Кохання не
окрилило, а знищило його!
Із-за кохання
втратив він свідомість!
Він кинув все,
залишив він отця свого
Привів і козаків
у непритомність.
Кохаючи, він
став себе вести мов кат,
Бо перейшов на
сторону поляків,
І засмутились
гірко батько й брат,
І вбив Тарас
його, як у бою вбивав він ляхів…
Я знаю, що цю
зраду підлу
Коханням
виправдати неможливо!
Тож, ти живи, не
зраджуй Батьківщину,
Але люби , люби її невпинно!
Лелека
На нашому даху чудовий птах сидить.
В гнізді у нього пташенята.
За їжею для них у поле він летить,
ЇЇ кидає у розкриті дзьобенята.
Всі кажуть, що приносять щастя ці птахи
Хто знає, - так воно, або інакше,
Але завжди чекаю я весни,
Щоб цих птахів пізнати краще.
Завжди любила я
лелеку,
Бо це красивий і
розумний птах,
Він навесні
вертається здалека,
І впевнено
крокує по рідних стежках...
Ми живемо в родині
Ми живемо в
родині, великій чи малій
І це для нас —
фортеця: ми в схованці своїй.
У нас є батько й
мати, а може — брат, сестра.
А ще є
дід-сміливець, бабуся є стара.
Родина — це святиня. Вона у нас одна.
Тож, бережіть
родину — найбільша це краса!
Любіть і батька
й матір, бабусю й дідуся,
І буде в вас і
повна, і радісна сім’я.
Підтримає
родина, підкаже що зробить,
Щоб всі ми
повноцінно змогли у світі жить!
Мій Шевченко
Поет
великий нас вітає
У
віршах ,сповнених душі.
Вони
допомагають шлях знайти,
Пізнати
світ,дорогою вірною іти.
Вірші
Шевченка - мудрі та натхненні.
Його
картини варті похвали.
Любов
і біль,і відчай ,сльози
Переповняють
серце молоде.
Занурившись у світ поета,
Я відчуваю гордість у душі.
Шевченка творчість -
совість і закон наш,
Верхня межа
таланту,мудрості й добра.
Тепер
у серці вірші й я несу.
Ось
прочитаю я поезії його,
Заграє
все новими кольорами :
І
мужні козаки з Яремой Галайдою,
«Садок
вишневий коло хати»,
І та
тополя у гаю…
Раптом
зірветься лист і тихо шелестить,
Із-під пера
вже літери злітають.
Зі мною завжди ти,Тарасе дорогий.
Твоєю мудрістю пишаюсь
Та
повсякдень до тебе я звертаюсь.
Тарасів заповіт
Балади
та думи «Причинна», «Кавказ»,
«Лілея»,
«Тополя» і «Тризна».
Усе
це створив для народу Тарас,
Щоб
ми сприйняли його цінний наказ.
Він
вірив ,що все в Божій волі.
Писав
і про честь, і про віру й добро,
Про тяжкую долю народу.
Вселяв він
могутнюю силу у нас,
Оспівував
жінку-дружину і матір.
Але
головне,як на мене,
Велику
надію народу він дав,
Запевнив,що щастя
в свободі ясніє.
Покликав
кайдани порвать.
Дійшов
до кінця на земному завданні,
Закликав
не здатись,
Боротись
,піднятись.
Зібрати
всю силу в кулак.
І
з вірою в серці ,
В
єдинім пориві
На
захист свободи всім встать.
На шляху до Тараса
Рядки
поезій - то почуття Тараса.
Все
те, що відчував, складав він у вірші.
Збагнути
велич їх не зможете відразу
Лише
зануритися треба в його світ.
Чорні та білі, сірі й кольорові
Поезії
Шевченко створював щодня.
Як
зрозуміти глибину всю Слова,
Коли поринеш
в думки Кобзаря ?
Так заборону на вірші його наклали,
Відправили
Тараса в заслання,
Але
Шевченка цим не залякали.
Досяг
вершин визнання він
Своєю працею й талантом.
Ми ж на шляху до нього,
Бо
лише він один врятує цілий світ.
Якщо
так сталось - треба так.
Щоб
у житті мети дістатись
Роби
для цього все , як наш Тарас.
Ми живемо у нашій Україні
Ми живемо у нашій Україні
Це Батьківщина рідна, це наш дім.
Ми – громадяни, що на вільній ниві
Своє життя будуємо
у світі цім.
Мій рід бере
початок в Україні,
Він починається в прадавнії часи.
У ній ми залишаємось і нині,
В країні пісні, щастя і краси.
Анастасія
Павлова,14 років
Круто
ВідповістиВидалити