УСЕ БУДЕ УКРАЇНА!

 

ВІЙНА ОГОЛИЛА ПОЧУТТЯ

Війна оголила усі відчуття, дала можливість вивільнити ті почуття, які у звичному, мирному житті, не відчувала. У них не було потреби або вони виникали ситуативно та засинали, не даючи їм розгортати свої крила, окуповувати розум, в’їдатися пазурями  у душу.

Неймовірна гордість за наших захисників, тероборонців, волонтерів, усіх, хто об’єднаний спільною метою – нищити ворога у будь-який спосіб чи то на полі бою, чи то в тилу. Ми з України. Ми єдині. Ми сильні. Ми захищаємо свою рідну землю від загарбника. Ми переможемо.

Потужна  хвиля навіть не патріотизму, а спільної української національної ідеї об’єднала, згуртувала усіх. Милосердя, ентузіазм, плече допомоги знайомим та незнайомим людям, радість перемог великих та маленьких, співпереживання, віра – усі найкращі якості проявляють українці сьогодні.

Страх, тривога, розгубленість, паніка, істерика, ступор, напружене очікування –  перша хвиля почуттів, які викликала війна.  Виражати свої емоції – це природньо. Відчувати  змішані почуття –  це теж нормально. Ненависть, презирство, спустошеність, відраза, злість відчуваю до ворога.  Коли  хвиля страху спадає, і на її місце приходить роздратування та лють –   сильні, яскраві емоції, що додають енергії боротися, активно діяти, пробиваючи все на своєму шляху силою праведного гніву. Не можна заперечувати, що гнів – праведний гнів, який керує нашими захисниками, дає силу боронити рідну землю дітей та матерів, міста та селища.  Наш гнів – це та емоція, яка відповідає за безпеку. Вмикається, коли хтось переходить кордони. Коли хтось лізе туди, де не чекають. Гнів – це велика сила. Це той праведний гнів, який кипить у судинах нашого народу.

Неймовірно сміливі  жінки, які кричать на озброєних чужих солдат, без вагань виганяють з власного обістя. Відчайдушні діди, дядьки, які забирають голіруч  військову техніку  та  чіпляють їх до трактора. Невтомні лікарі, пожежники, комунальники, водії –  усі можливі професії, які рятують кожен на своїх фронтах, кого можуть, і як можуть.  Бійці  на інформаційному фронті: журналісти, оператори, працівники  освіти та культури,  які  вносять свій потужний внесок у наближення перемоги. Перша у світовій історії кібервійна розгорнулася  на наших очах. Кібервійна відкрита та масштабна за участю державних органів, спецслужб, хакерів (і не лише білих) та всієї патріотичної ІТ-спільноти. Кожен на своєму місті, там де він є (навіть у тилу, за кордоном) – учасник битви за життя, справедливість, незалежність, свободу.

 З  часом приходить розуміння того, що треба  дозволяти собі сумувати, плакати, радіти. Говоріть з людьми, які відчувають те саме. Це допоможе вам зрозуміти, що не тільки ви боретеся з такими складними емоціями, краще розпізнати свої думки, а також дізнатися, як інші з цим справляються.

Проговорюйте те, що відчуваєте, навіть тоді, якщо вам не хочеться говорити.

Тримайтеся ті, хто чує  звук сирени щодня, і ті, хто виїхав і зараз у безпеці. Вас може переповнювати почуття провини, що ви зараз знаходитеся в більш безпечних містах або країнах. Зараз  кожен активно переживає травматичні події. Насамперед варто зрозуміти, що це не ваша вина, що в інших куточках України  відбуваються запеклі бойові дії. Згадайте про справжні причини конфлікту та скеруйте негативні емоції на них, а не на себе. Можете допомогти українцям і з тилу, і з-за кордону. Якщо переїхали до іншої країни, то ви можете допомагати перекладацькою роботою біженцям, виходити на марші в підтримку України, розказувати за кордоном про злочини Росії під час війни, переказувати кошти на підтримку української армії або ж поширювати інформацію волонтерів про потреби армії, медиків і цивільних. Якщо ви в безпечному місті, то  можна допомогти грошима, руками в пунктах волонтерів. У будь-якому випадку не піддаємося паніці. Продовжуємо  діяти, хай і автоматично. Робимо те, що можемо, там, де можемо. Ви сильніші, ніж ви про себе думаєте. Зараз необхідно діяти адекватно, думати позитивно та оптимістично – для себе, близьких, країни.  Ми разом наближаємо нашу перемогу. Разом ми – сила.