Орієнтовна схема повного аналізу уроку

Дякую усім, хто завітав на мою сторінку. Останнім часом все більше і більше колег звертається до сторінки "Завуч іде на урок". Для мене є цінним, що даний матеріал є для Вас корисним.

Сьогодні змінюється роль учителя, а значить змінюються підходи до організації його діяльності, і як би ми зараз не хотіли відкинути та змінити систему контрою за якістю викладання, вона , на мою думку, має бути присутньою.
Тільки той, хто планує свою діяльність, передбачає кінцевий результат, очікувані результати, той досягне успіху. 

Учитель нового покоління – це:

Людина, яка є психологічно та емоційно компетентною.Тобто вчитель розуміє та приймає відмінності учнів та їхніх потреб, життєрадісний та цілісний, вміє створити позитив у навчанні, толерантний, справедливий, розуміє свій внутрішній світ та приймає помилки (свої та інших).

Лідер і менеджер. Це людина, яка бере відповідальність за успіх свого учня, добре працює у команді з іншими вчителями, є порадником, другом та помічником для дітей, постійно вчиться та різнобічно розвивається, носій високих етичних стандартів (тобто навчає прикладом).

Звільнений від стереотипів та успішний. Тобто вчитель вміє створити середовище для ефективного навчання та розкриття таланту дитини, знаходить цікавий матеріал для уроків, досліджує, любить свою роботу, успішно реалізовує себе через роботу, творчий, проактивний, звільнений від стереотипів, гнучкий (швидко реагує на зміни у зовнішньому середовищі).

Володіє презентаційними навичками. Ефективний комунікатор та фасилітатор. Вчитель є мовознавчо компетентним, тобто чітко та зрозуміло висловлюється, використовує різні методи та практики викладання матеріалу, використовує ІКТ у навчальному процесі, підтримує принцип спільної відповідальності – учитель+батьки.

Формує знання та навички потрібні у сучасному світі. Навчає учнів лідерству та командній роботі, розвиває в учнях критичне мислення і навички вирішення проблем, дає право вибору та вчить брати відповідальність за свій вибір, а також своїм прикладом демонструє навики для успіху в XIX столітті.

Головний тренд у сучасній освіті — це зміни у світогляді, у психології людей, які починають працювати вчителями. І зміна ролей, які вони виконують в освіті. Сучасні методи виключають фронтальне навчання та ретранслювання знань. Сьогодні передусім важливо володіти так званими soft skills — вмінням працювати в команді, вирішувати проблеми та знаходити творчі рішення, відчувати задоволення й щастя від діяльності, від життя. Сьогодні ми  легко переходимо на онлайн освіту (у зв’язку з пандемією) і все більше переконуємося, що діяльність школи неможлива без  особистості вчителя. У контексній формулі Нової школи одне з визначальних місць відводиться вчителям нової формації, які мають мотивацію, націлені на успіх. Такі вчителі виконують в освітньому процесі ролі наставника, фасилітатора, консультанта, менеджера, перебувають в авангарді суспільних та освітніх перетворень. Але, як і завжди, при впровадженні будь-якої реформи ( а їх було чимало на моєму педагогічному шляху) ми захоплюємося нововведеннями, новотермінами, новотеоріями та новотехнологіями і втрачаємо чи не замислюємося над тим, що втрачаємо головне- особистість учителя, який сам має вміти працювати у команді, сам має критично оцінювати  потік інформації, має  стати супервізором. А він приміряє нові ролі, і десь там губиться.

Українська школа буде успішна, якщо до неї прийде успішний вчитель. Він – професіонал і щаслива  особистість – вирішить дуже багато питань щодо якості викладання, обсягу домашніх завдань, комунікації з дітьми та адміністрацією школи. До дітей має прийти людина-лідер, яка може вести за собою, яка любить свій предмет, яка його фахово викладає, разом із  тим- він щасливий, натхненний, упевнений, організований. Можна  дещо підсумувати:

ü Вчитель має бути готовим до процесу оновлення педагогічної системи

ü Сьогоднішнє завдання вчителя – створити умови для розвитку учня, його здібностей, творчого сприйняття знань, виробити вміння самостійно мислити, мотивацію до вивчення предметів

ü Учень має навчитися не тільки відповідати на запитання, а й вміти їх ставити і шукати на них відповіді

ü Сучасний вчитель – демонструє універсальні і предметні способи дії, ініціює дії учні, корегує і консультує їх, знаходить способи включення в роботу всіх, створює умови для набуття життєвого досвіду, є партнером учнів та батьків

ü Сучасний вчитель ставить мету конкретну, чітко сформовану; вимірювальну, реальну, можливу для досягнення, визначену в часі

ü Виробити в учня потребу і вміння навчатися впродовж життя може тільки той, хто сам постійно навчається, вміє і бажає цього.

НА ЦІЙ СТОРІНЦІ МОЖНА ЗНАЙТИ ІНФОРМАЦІЮ ДЛЯ ЗАСТУПНИКА ДИРЕКТОРА ЩОДО  АНАЛІЗУ УРОКУ ТА  СПЕЦИФІЧНИХ  ВИМОГ 
ДО КОНТРОЛЮ    ЗА  ЙОГО   ЯКІСТЮ 

Як аналізувати урок ?

Методичні рекомендації учителю.
Завантажити повну версію документа у DOC-форматі

І. Тип і структура уроку:

1.Тип, структура уроку, його місце серед уроків з теми.

2. Мета уроку, дидактичні завдання окремих етапів.

3. Витрата часу.

II.Зміст та методика повторення вивченого:

1. Повнота та глибина перевірки.

2. Методика повторення, диференціація завдань.

3. Кількість задіяних перевіркою учнів.

4. Об'єктивність та аргументація оцінювання.

III. Вивчення нового матеріалу:

1. Вимоги програми.

2. Науковість, зв'язок із життям, систематичність, доступність, співвідношення у матеріалі головного та другорядного.

3. Відповідність матеріалу цілям та завданням уроку.

IV. Методи навчання:

1. Оснащеність уроку наочними посібниками, дидактичними ма­теріалами.

2. Обґрунтованість застосованих методів.

3. Активізація пізнавальної діяльності.

4. Використання методів проблемного навчання.

5. Поєднання фронтальної, індивідуальної та групової форм роботи.

6. Самостійна робота учнів.

7. Методика контролю та обліку знань.

V. Засвоєння нового:

1. Добір матеріалу для формування умінь та навичок.

2. Самостійна робота під час закріплення.

3. Зворотній зв'язок. Оцінювання відповідей.

VI. Завдання додому:

1. Обсяг, характер і доступність матеріалу.

2. Наявність та характер інструктажу.

3. Наявність диференційованих завдань.

4. Місце домашнього завдання на уроці.

VII. Характер діяльності вчителя:

1. Рівень педагогічних вимог до роботи учнів, розвитку їхніх мови, мислення.

2. Мова вчителя та загальний стиль його поведінки.

3. Організаторська, управлінська діяльність вчителя. Робота з різними групами учнів.

4. Діяльність вчителя як консультанта та координатора навчання.

VIII. Характер діяльності учнів:

1. Самостійна робота. Робота в групах.

2. Диференціація та індивідуалізація.

3. Активність мислення.

4. Розвиток психічної сфери учнів.

IX. Результати уроку:

1. Підбиття підсумків.

2. Виконання плану.

3. Рівень досягнення мети.

4. Рівень якості знань, умінь, навичок, виявлених на уроці.

ОРІЄНТОВНА СХЕМА КОМПЛЕКСНОГО                                  АНАЛІЗУ УРОКУ

1. Планування навчально-виховних цілей на основі програм та їхньої конкретизації за результатами консиліуму:

·        освітні завдання уроку;

·         виховні завдання;

·        завдання розвитку інтелекту, волі, емоцій, інтересів;

·         взаємозв'язок дидактичних, виховних цілей розвитку на різних етапах навчання.

2. Оцінювання оптимізації змісту. Виділення основного, суттє­вого. Виділення об'єкта міцного засвоєння. Повноцінність змісту уроку на різних етапах.

3. Вибір та застосування різних джерел повідомлення учнями нових знань.

4. Оптимальне поєднання різних методів навчання під час уроку. Обгрунтованість вибору.

5. Використання різних прийомів роботи.

6. Виховання інтересу до навчання.

7. Культура роботи  вчителя та учнів.

8. Контроль за засвоєнням знань, умінь, навичок (форми контро­лю, відповідність оцінювання рівня знань).

9. Характер домашнього завдання, його диференційованість.

    10. Оцінювання самоаналізу та самоконтролю навчальної діяльності.

ОРІЄНТОВНІ СХЕМИ АНАЛІЗУ УРОКІ

  ВІДПОВІДНО ДО ПОСТАВЛЕНОЇ МЕТИ

І. Мета: планування навчально-виховних завдань уроку та оці­нювання їхньої оптимальності

1. Повнота, комплексність, різноманітність завдань уроку.

2. Урахування особливостей учнів класу під час планування задач.

3. Навчальні, виховні, розвиваючі завдання.

4. Наявність диференційованих завдань.

5. Правильність виділення серед системи завдань основних, найбільш суттєвих за цих умов.

ІІ. Мета: оцінювання оптимальності змісту уроку

1.Відповідність змісту уроку вимогам програм.

2. Вибір найбільш раціональної логіки розкриття матеріалу.

3. Науковість, систематичність, доступність викладу матеріалу, повнота розкриття теми.

4. Виховна спрямованість уроку.

5.Трудова, політехнічна спрямованість уроку.

6. Оцінювання змісту матеріалу з точки зору його розвиваючого впли­ву (розвиток пізнавальних інтересів, емоцій, раціональних прийомів мислення, загальнонавчальних навичок та вмінь, волі, наполегливості).

7. Здійснення міжпредметних зв'язків.

8. Уміння вчителя виділяти у змісті матеріалу основні ідеї та дум­ки, концентрувати увагу на провідних принципах, фактах, законах.

9. Помилки під час підбору змісту уроку.

III. Мета: оцінювання оптимальності вибору методів, прийомів та засобів навчання

1. Відповідність методів загальній спрямованості навчання, ди­дактичній меті, змісту матеріалу, віку учнів, специфіці предмета.

2. Методи вивчення нового матеріалу.

3. Методи формування вмінь та навичок.

4. Методи стимулювання та мотивації.

5. Методи контролю та самоконтролю.

6. Оптимальність поєднання різних методів, обґрунтованість ме­тодів.

7. Використання наочних посібників, дидактичних матеріалів, технічних засобів.

8. Методика організації самостійних робіт.

9. Використання переваг кабінетної системи.

IV. Мета: перевірка, оцінювання знань, умінь, навичок

1. Місце контролю в системі уроку.

2. Методи контролю, доцільність їхнього застосування.

3. Методика перевірки домашніх завдань.

4. Розвиток в учнів навичок самоаналізу та самоконтролю (взає­мна перевірка, рецензування, запитання тим, хто відповідає).

5. Кількість опитаних учнів.

6. Виховний бік перевірки.

7. Урахування індивідуальних особливостей під час перевірки.

8. Способи активізації учнів під час перевірки.

9. Кількість оцінок, їхня об'єктивність, аргументація.

10. Зміст та характер запитань, завдань (відтворюючі, проблемні, спрямовані на встановлення причинно-наслідкових зв'язків та ін.).

11. Оцінювання рівня якості знань, умінь, навичок (повнота, усвідомленість, міцність, глибина, наявність системи у відповідях).

V. Мета: як формуються загальнонавчальні вміння та навички на уроці

1. Які завдання формування загальнонавчальних навичок були помічені?

2. Які види діяльності в зв'язку з цим були обрані і чому?

3. Які завдання і вправи пропонувалися для формування загаль­нонавчальних умінь та навичок?

4. Які методи роботи були обрані і чому?

5. Які загальнонавчальні вміння та навички формувалися і який рівень їхньої сформованості?

6. Які труднощі мали вчитель та учні під час розв'язання цих завдань?

7. Як здійснюються формування навичок, планування навчаль­ної роботи (планування відповідей, творів, доведень)?

8. Як формується вміння виділяти основне в матеріалі (вчитель концентрує на ньому увагу, виділяє суттєві ознаки, записує основні думки, підкреслює їх інтонацією, аналізує логіку відповідей учнів)?

VI. Мета: вивчення способів активізації пізнавальної діяльності

1. Активізація пізнавальної діяльності на різних етапах уроку.

2. Прийоми активізації у разі застосування різних методів на­вчання.

3. Використання проблемного навчання, індивідуального та диференційованого підходів із метою активізації пізнавальної діяльності.

4. Види активності (зовнішня, пізнавальна).

5. Моменти найбільшої активності учнів, її причини.

6. Результативність активізації в якісному та кількісному відно­шеннях.

VII. Мета: вивчення характеру взаємовідносин учителя й учнів

1. Організація роботи учнів на різних етапах уроку.

2. Вміння вчителя володіти класом, активізувати діяльність учнів, організувати самостійну роботу.

3. Індивідуальний підхід до учнів.

4. Рівень педагогічних вимог до учнів, до їхніх відповідей, до розвитку мови та мислення.

5. Характер постановки запитань учням.

6. Реакції на помилки учнів.

7. Репліки під час оцінювання учнів, аргументація оцінок.

8. Характер і тон дисциплінарних зауважень.

9. Загальна емоційна та інтелектуальна атмосфера на уроці.

10. Дотримання норм педагогічної етики. Культура спілкування.

11. Стиль і темп роботи вчителя, їх вплив на діяльність учнів (енергійність, рішучість, млявість, байдужість та ін.).

12. Стимулювання успіхів учнів, арсенал стимулів.

13. Мовна взаємодія на уроці (культура мови, логічність, емо­ційність).

VIII. Мета: реалізація принципів навчання на уроці

1.Реалізація основних дидактичних принципів у змісті та мето­дах навчання.

2. Реалізація принципів навчання на різних етапах уроку.

3. Показ реалізації одного з принципів навчання на уроці:

•  науковості;

•  наочності;

•  активності та самостійності;

•  відповідності навчання реальним можливостям учнів та вчителя;

•  усвідомленості.

4.  Які засоби, методи та прийоми були використані для реалі­зації принципу усвідомленості:

•  чи була використана наочність;

•  чи враховувалися вікові та індивідуальні особливості;

•  які пізнавальні завдання розв'язувалися;

•  чи була організована самостійна пізнавальна робота;

•  чи перевірені розуміння домашнього завдання, ступінь осмис­лення нового матеріалу;

•  які прийоми використані для перевірки усвідомлення нового (доведення, порівняння, постановка проблемних питань).

5. Чи можна говорити про єдність та взаємозв'язок принципів навчання на уроці.

IX. Мета: організація пізнавальної діяльності на уроці

Організація сприйняття на уроці:

•  підготовка до сприйняття;
• створення умов для успішного сприйняття матеріалу;
• види сприйняття (безпосереднє, опосередковане).
•  які нові уявлення були сформовані, наскільки вони правильні, повні;
• управління сприйняттям з боку вчителя.

Формування понять на уроці:

• якими знаннями оперують всі учні класу;
• виділіть у структурі знань наукові факти, поняття, закони, те­орії;
• як учитель формував нові поняття, теоретичні узагальнення, висновки (використовував аналіз, синтез, порівняння);
• який рівень сформованих понять;
• чи були наявними всі етапи формування понять.

Організація запам 'ятовування:

•  встановлення зв'язку нового з раніше вивченим;
•  концентрація уваги на основному;
•  організація повторення основних правил, законів, виведених на уроці, організація закріплення.

ОРІЄНТОВНА СХЕМА САМОАНАЛІЗУ УРОКУ

1.     Чи відповідає мій урок програмі? 

2.     Чи правильно мною були визначені і розв'язані на уроці на­вчальні, виховні і розвиваючі завдання? 

3.     Чи оптимально було визначено зміст уроку, чи відповідає він завданням? 

4.     Що було основним, найсуттєвішим на уроці? Чи зумів я акцен­тувати увагу учнів на його вивченні? 

5.     Чи вдало визначена структура уроку? Чи була організована на уроці робота із формування основних умінь, навичок, інтересів учнів? Як здійснювались внутріпредметний і міжпредметний зв'язки? 

6.     Які методи і засоби навчання були використані на уроці? Чи були вдалими вибір і поєднання? 

7.     Які форми навчання (масові, групові, індивідуальні) доміну­вали на уроці? Чи були вдалими їх вибір і поєднання? 

8.     Чи об'єктивно і відповідно до норм оцінені мною знання учнів? 

9.     Чи правильно здійснювався на уроці інструктаж, визначалися об­сяг і складність домашнього завдання? Чи було воно диференційованим? 

10. Що було зайвим у моїй діяльності і в діях учнів?

   

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЮ

ЩОДО САМОАНАЛІЗУ УРОКУ

.

Урок сьогодні надійно посів місце основної організаційної форми навчання, де реалізуються його глобальні мета, цілі й завдання - всебічного розвитку особистості, формування її інтелектуальних можливостей, здійснення виховання.

Урок можна вважати ефективним, якщо на ньому забезпечується оптимальний зв'язок усього комплексу навчально-виховних цілей, якщо увага і мислення учнів концентруються на основних, провідних ідеях і поняттях теми, що вивчається, пробуджуються і розвивають­ся навчальні процеси, формуються потреби учнів у знаннях.

Усі ці вимоги до сучасного уроку мотивовані науковою сучасною педагогікою. Але всі вони здійснені без творчого ставлення вчителя до організації навчання, без його майстерності. Майстерність учителя багато в чому залежить від уміння аналізувати свої та чужі помилки.

Аналізувати урок потрібно під кутом зору певної педагогічної концепції.

З точки зору оптимізації навчально-виховного процесу можна здійснювати самоаналіз за такою схемою:

1. Які види змісту освіти передбачені навчальним планом уроку?

2. Чи відповідали методи і прийоми навчання видам змісту і на­вчальному матеріалу?

3. Рівні знань учнів перед уроком.

4. Якого рівня знань досягнуто в результаті уроку?

5. Ступінь усвідомлення знань учнями.

6. Доцільність використання наочності і технічних засобів навчання.

7. Чи був на уроці необхідний емоційний клімат.

8. Чи була на уроці внутрішня логічна єдність.

9. Як реалізована виховна мета уроку.

Примітка:

Зміст освіти складається з:

·        наукових знань (факти, закони, теорії);

·        прикладних знань;

·        оцінювальних і методичних знань;

·        логічних, історичних, філософських знань.

         Рівні засвоєння знань:

1. Рівень усвідомленого сприймання і запам'ятовування. Він про­являється у відтворенні засвоєного.

2. Рівень застосування знань і вмінь за засвоєним зразком, тобто у знайомій ситуації.

3. Рівень застосування знань і вмінь у новій ситуації. Тобто їх творче застосування.

Необхідно прагнути того, щоб учні досягли засвоєння основних знань і вмінь на третьому, тобто творчому рівні.

Учителям слід пам'ятати, що методи навчання не можуть бути по­ганими чи хорошими, сучасними чи застарілими, вони можуть лише відповідати тим цілям, для досягнення яких вони застосовувалися.

                                ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УРОКУ

1. Загальна психологічна спрямованість уроку:

•     мотивація діяльності вчителя й учнів на уроці (за обов'язком, за інтересом, за традицією спільної діяльності...);
•      інтерес учителя й учня до уроку (до змісту, методів і форм).
• 2. Реалізація ідей розвиваючого навчання:
•     як здійснювалась робота щодо формування активності, само­стійності й творчості;
•     які засоби використовував учитель для постійного переходу від навчання до самонавчання.
• 3. Організація пізнавальної діяльності на уроці:
•     чи були установки на сприймання, запам'ятовування і розду­ми (що сприйняти, що завчити, що обговорити);
•      як учитель домагався цілісного й свідомого, осмисленого сприйняття навчального матеріалу (поставив мету, спрямував усвідомленість в одне русло, застосував цілісний підхід, наочність, об­разність тощо);
•     як організував увагу (як спрямовував, як переключав, що робив під час відволікання, як домагався стійкості);
•     як розвивав пам'ять дітей (які види діяльності організовував, як націлював на запам'ятовування, збереження і відтворення, як добирав інформацію для запам'ятовування, скільки і як повторю­вав, як перевіряв);
•     як розвивав мислення учнів, використовуючи порівняння, зіставлення, аналіз, синтез, класифікацію, систематизацію, генера­лізацію;
•     як працював із поняттями, аргументами;
•     як розвивав творчу уяву.

4.  Формування вмінь і навичок дітей:

•     як формував загальнонавчальні вміння й навички;
•     як вироблялися спеціальні вміння й навички;
•      які практикував види вправ і як вони сприяли тренуванню умінь і навичок;
•     яку роль відіграють  інструкції, алгоритми, зразки під час формування вмінь і навичок;
•     чи раціонально використав час для формування вмінь і навичок

5. Розвиток емоційно-вольової сфери учнів:

•     які емоції дітей переважають на уроці;
•      які засоби корекції емоцій використав учитель на уроці;
•      чи враховує педагог на уроці індивідуальні особливості й стан дитини
•      що робить для активізації вольової сфери у дітей;
•      чи помічає учнів з агресивним і депресивним станом.

6. Психологічна саморегуляція вчителя на уроці:

•     яке творче самопочуття вчителя на уроці;
•     який контакт з учнями;
•      як реагує вчитель на аналіз уроку.

АНАЛІЗ УРОКУ З ПОЗИЦІЙ ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ

Мета (щодо оволодіння вміннями).

Структура (співвідношення частин).

Інструктування (орієнтовна основа дій).

Постановка мети.

Пояснення теоретичного блоку.

Перевірка готовності.

Практична робота.

Організація початку і кінця.

Диференційований та індивідуальний підходи.

Самостійність.

Поточний контроль і самоконтроль.

Робоче місце.

Підготовка результатів.

Аналіз результатів.

Ступінь виконання роботи.

Підсумковий контроль (аналіз роботи).

Дотримання нормативних умов.

Узагальнення, підбиття підсумків.

АНАЛІЗ УРОКУ З ПОЗИЦІЙ

РОЗВИВАЛЬНОГО НАВЧАННЯ

Розвивальна мета.

Методи і прийоми.

Проблемні, дослідницькі, творчі, діалогічні, колективні, ігрові.

Формування знань, умінь, навичок.

Поняття, змістове узагальнення, робота зони найближчого роз­витку, від абстрактного до конкретного, укрупнення дидактичних одиниць, підвищений темп, орієнтовна основа дій.

Формування способів розумових дій.

Доцільна навчальна діяльність, узагальнення, класифікація, су­дження, висновки, аналіз, синтез, формування самоорганізаційних ме­ханізмів особистості, творчість, пізнавальна мотивація, вольова моти­вація, самонавчання, самоствердження (Я-концепція), саморегуляція.

Принцип обліку індивідуальних особливостей.

Індивідуальний підхід.

Рівнева диференціація.

Інші якості особистості.

АНАЛІЗ ВИХОВНИХ АСПЕКТІВ УРОКУ

Світоглядний напрямок

Особистість учителя (приклад), оптимізм, стосунки з людьми, ставлення до речей, до довкілля.

Навчальна праця на уроці.

Робоче місце, планування, активність, самостійність, повага до істини, старанність.

Виховання дисципліни.

Виховання учнів, дотримання порядку, відповідальність, уміння слухати, вимоги на уроці, тактовність, аргументованість. Вимоги, які грунтуються на: довірі, успіхові, інтересах.

Особистий підхід на уроці.

Педагогічна любов, розуміння дітей, допомога дітей, оцінювання дітей.

   

СХЕМА АСПЕКТНОГО АНАЛІЗУ

Дата                     __________________________________________________

Клас                    __________________________________________________

 Предмет             __________________________________________________

Тип уроку           __________________________________________________

Тип питання	Ключові слова
Знання	Назвіть..., якого року, де відбувалось.... яке граматичне явище
Розуміння	Завершіть фразу..., про що ви дізнались, чому..., поясніть взаємозв'язок, розкажіть своїми словами...
Застосування	Поясніть випадки використання цього часу, яке правило дає змогу пояснити явище, перевірте варіант, перевірте висновки...
Аналіз	Яка структура..., класифікуйте, що є наслідком..., порів­няйте, проаналізуйте причини...
Синтез	Знайдіть правильний варіант, запропонуйте алгоритм..., які можливі пояснення, систематизуйте...
Оцінювання	Оцініть логіку..., опишіть перевагу, виділіть критерії, чи відповідає..., що ви думаєте про...

СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

1. Мета уроку визначена (чітко, конкретно, дидактично правиль­но, недостатньо чітко, дидактично виправдано).

2. Види (етапи) мовної діяльності (взаємопов'язані, недостатньо логічно послідовно, не послідовно, обумовлені темою і метою уро­ку, не обумовлені змістом уроку та поставленим дидактичним зав­данням).

3. Використані методи роботи (ефективні, малоефективні, неефек­тивні, передбачають ознайомлюючий, стандартизуючий, варіант­ний, комбінований характер мовної діяльності школярів).

4.Прийоми (вступу, активізації, практичного застосування фо­нетичного, лексичного, граматичного матеріалу, різноманітні,

доцільні, стимулюючі активну пізнавальну мовну діяльність учнів, одноманітні, доцільні, нестимулюючі).

5. Учитель застосував (хорові, парні, індивідуальні, комбіно­вані форми роботи, які сприяли, не сприяли формуванню мовних умінь і навичок).

6.Використання аудіовізуальних способів навчання (магнітофон, програвач, діафільми, епідіаскоп, кінофільм, таблиці, картини і т.д.).

7.Зворотний зв'язок (достатній, достатній частково, незадовіль­ний).

8.Темп уроку (високий, уповільнений). Мовною практикою охоп­лені (всі учні класу, більша частина, менша, окремі учні).

9. Мовна діяльність школяра (повністю, частково) спрямована на (формування, активізацію, автоматизацію) умінь та навичок (ви­мови, аудіювання, діалогічного мовлення, монологічного, читан­ня) (відповідає, частково відповідає, не відповідає визначеній меті уроку).

10.  Мовлення учнів має (рецептивний, репродуктивний, умовно-продуктивний, продуктивний характер), комунікативне (повністю, частково) обумовлене, необумовлене.

11.Учні оперують (фонетичним, лексичним, граматичним) мате­ріалом на рівні (слова, речення, репліки, зв'язного висловлювання) з використанням (без використання) навчальної опори (логічних: аналогій, алгоритмів, схем, таблиць; зорових, складових і слухозорових: картин, ілюстрацій, озвучень картини та діафільмів і т.д.).

12.Учні проявили (стійкі, слабкі, незадовільні) уміння і навички під час оперування лексичними одиницями, граматичними структу­рами в (алогічних, відмінних) ситуаціях усного спілкування, читан­ня (про себе, вголос, синтетичного, аналітичного).

13.Типовими недоліками в мовній підготовці школярів є (недо­сконала вимова, відсутність фонематичного слуху, мовної інтуїції, обмежений лексичний запас, незнання або недостатнє усвідомлення граматичних структур, недостатні навички самостійного мовлення без використання навчальних опор, невміння користуватися стиму­люючими до розмови репліками, уповільнена мовна реакція і т.д.).

14.Інтерес учнів до вивчення іноземної мови (великий, значний, незначний, відсутній).

15. Урок проведений на високому, невисокому, незадовільному (науковому рівні); методично: грамотно, недостатньо грамотно, не­задовільно).

Вчителю потрібно:

• дотримуватись вимог програми;

• ознайомитись із рекомендаціями інструктивно-методичних ма­теріалів і методичних посібників із питань;

• вивчити досвід розв'язання таких методичних проблем у прак­тиці роботи вчителів;

• звернути увагу на підготовку учнів до уроку, наявність у них підручників, словників, зошитів, організація гуртових і парних видів роботи, чіткість і лаконічність формування завдань учням, естетич­ний вигляд наочних посібників та ін.;

• відвідати уроки вчителів у класах;

• поглиблено самостійно вивчити тему (проблему).

ПРОГРАМА КОНТРОЛЮ ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ

 Викладання історії ставить за мету:

• Розвиток особистості учня на основі знань минулого і вміння орієнтуватися у найважливіших подіях сучасного.

•  Формування творчого мислення, здатності критичного ситуа­ційного аналізу, вміння робити власні висновки на основі вивчення історичних джерел.

• Постановка проблем морального вибору методом демонстрації складності і неоднозначності моральних оцінок історичних подій.

• Надання права на суб'єктивність, на обгрунтування своїх рішень щодо моральних проблем історії.

• Виховання істинного патріотизму, вміння підніматися до рівня бачення державних інтересів і пріоритетів.

• Допомога в соціалізації вступаючої в життя людини, самовизначенні її як особистості.

Завдання, які відповідають цій меті, передбачають:

• Зміни підходу до висвітлення історичного досвіду людства: від «Історії держав» до «Історії людини».

• Перехід від пасивного запам'ятовування оцінок і фактів до вміння самостійно орієнтуватись в історичних подіях, знаходити причинно-наслідкові зв'язки між історичними явищами, відділяти суттєве від другорядного.

• Виховання патріотизму, вміння розуміти і оцінювати події ми­нулого в їх взаємозв'язках, усвідомлювати постійну мінливість світу і суспільства в цілісності, відслідковувати процес виникнення, роз­витку і зникнення суспільних явищ.

• Формування цілісних орієнтацій учнів, допомога їм у розв'я­занні морально-етичних проблем, виховання гуманізму.

I етап. Підготовча робота контролю

1. Вивчення нормативних документів:

•     навчального плану;
•       програми для загальноосвітніх і профільних класів;
•     стандартів історичної освіти.

2.  Вивчення особових справ і атестаційних кваліфікаційних ха­рактеристик учителів-предметників.

3. Аналіз навантаження і позакласна робота вчителів, їхній роз­клад.

4. Аналіз матеріального забезпечення кабінету.

5. Вивчення відповідних розділів річного плану.

6. Вивчення результативності роботи вчителів.

II етап. Індивідуальна робота з учителем

1. Обговорення програми і плану-графіка контролю.

2. Співбесіда за програмами і календарним плануванням на цей період, відображення в них профільної і рівневої диференціації.

3.  Вивчення особистої документації вчителя:

    наявність календарних планів;

     ведення класних журналів;

      ведення зошитів;

     ведення журналів факультативів, гуртків;

    ведення зошитів занять на дому.

4. Участь учителя у методичній роботі науково-методичних ка­федр, позашкільній методичній і науковій роботі.

5. Тема самоосвіти, способи її реалізації, форма звітності.

6.  Внесок учителя в поповнення, обладнання кабінету, наявність матеріальної бази для виконання програм, дидактичних матеріалів.

7. Визначення ступеня взаємодії вчителя з класним керівником, батьками.

8. Виявлення труднощів у роботі вчителя, позначення способів їх усунення.

III етап. Відвідування циклу уроків із метою:

I. Контролю знань, умінь і навичок учнів за питаннями:

1. Сформованість в учнів знань, умінь і навичок відповідно до вимог програми, які поставлені до вивчення кожного розділу курсу історії (на основі таких критеріїв, як науковість, системність, по­внота і міцність).

2. Сформованість в учнів уміння порівнювати, аналізувати, ро­бити висновки, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки.

3.  Наявність в учнів навичок розглядати історичні питання з точ­ки зору світоглядного аспекту.

4. Організація роботи учнів під час екскурсій.

5. Вміння учнів вести реферативно-пошукову роботу, бібліогра­фічний пошук, працювати з науково-популярною літературою, з підручником.

6. Активність і аргументованість виступів під час проведення семінарів, диспутів, конференцій, дискусій.

II. Перевірки світоглядних аспектів викладання історії:

1. Аспект гуманізації забезпечується таким:

•  Пізнання історичних закономірностей, вирішення історичних проблем, розуміння змісту історії повинно йти не способом абстракції і логічними конструкціями, а від людини і через людину.

• Народи повинні виглядати не як безликі маси, а як сукупність людей зі своїми інтересами, мотивами, а також з особливостями істо­ричної, національної свідомості.

• Фактичний матеріал повинен перестати бути переліком імен, дат, економічних показників, що ілюструють готову схему, а стати засобом вивчення людини в системі культурних, економічних, по­літичних та інших відносин тієї чи іншої епохи.

• Підвищена увага до історичних осіб. Негативні персонажі теж повинні посісти своє місце в історії.

• Історія повинна формувати уявлення про значення загально­людських цінностей, повагу до культури і звичаїв інших народів.

• Історія повинна звертатись до особистості учня, задовольняти його пізнавальні, моральні, світоглядні запити.

• Історія повинна бути цікавою, художньою, емоційною, повин­на навчати мислити, усвідомлювати, співпереживати.

2. Розвивальний аспект історії полягає:

•  У можливості спонукати як мислительну, так і емоційно-мораль­ну роботу особистості, способи формування історичного мислення.

•  У розвитку творчих, пізнавальних здібностей учнів способом переходу від простого до складного.

•  У заохоченні дитини до самостійного мислення, поваги до її точки зору, права на власне оцінювання історичних подій.

•  У моральному розвитку школяра через емоційне ставлення до історії, співпереживання з людьми минулого через засвоєння іде­алів і моральних цінностей, вироблених людством, а також за допо­могою ситуацій морального вибору.

•  У лояльному ставленні вчителя до ситуації, невідповідності думки учня загальноприйнятій думці чи думці вчителя.

3. Науковість змісту курсу реалізується:

•  У відповідності постановки і варіантів розв'язання історичних проблем сучасному рівню історичної науки.

•  У забезпеченні можливості наукового пошуку в області історії, освоєнні окремих елементів роботи історика-дослідника, зокрема роботи з історичними джерелами.

4.  Варіативність навчання історії забезпечується:

•  Наявністю різнорівневих (випереджувальних, орієнтованих на розширення обсягу і часткове поглиблення знань, профільних) про­грам та індивідуальних планів.

• Введення факультативних курсів.

• Введення спеціалізації у старших класах зі значним розширен­ням викладання історичних і суспільствознавчих предметів.

• Пропозиції курсів за вибором.

ІІІ. Перевірки якості викладання за аспектами:

1. Організаційний аспект:

•  Ступінь організаційної підготовленості до уроку.

• Участь учнів у роботі на уроці.

• Раціональне використання часу на уроці, відповідність часу, відведеного на різні види і форми роботи, нормативним вимогам.

• Виконання санітарно-гігієнічних норм уроку, правил техніки безпеки, охорони праці.

• Ступінь забезпечення уроку наочними технічними засобами навчання, ефективність їхнього використання.

• Ведення документації учителем.

•  Організаційна завершеність уроку, запис домашніх завдань (обсяг, ступінь складності, диференціація, коментар).

2. Дидактичний аспект:

• Постановка цілей та завдань уроку.

• Дотримання дидактичних принципів (науковості, наочності, міцності, доступності та ін.).

• Дотримання логіки викладання навчального матеріалу, оптимальність структури уроку.

• Використання різних форм, засобів і методів навчання.

• Активізація пізнавальної діяльності учнів.

• Організація самостійної роботи учнів.

• Відповідність ходу і результату уроку вимогам, що ставляться до уроку, загальній дидактичній меті.

• Забезпечення високого рівня пізнавальної активності учнів.

• Реалізація принципів диференціації та індивідуалізації на уроці.

3. Методичний аспект:

• Діяльність учителя і учнів в основних структурних компонен­тах уроку.

• Сукупність заходів і методів, що використовуються для втілен­ня дидактичної функції уроку.

• Ефективність використання дидактичних принципів.

• Прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці.

• Оптимальність поєднання методів і форм перевірки знань учнів.

• Види та місце самостійної роботи учнів на різних етапах уроку.

• Керівна роль учителя у процесі роботи учнів.

• Методи диференціації роботи з учнями залежно від індивіду­альних здібностей та можливостей.

4.  Психологічний аспект:

• Рівень психологічної взаємодії вчителя та учнів, ступінь впли­ву вчителя.

• Ступінь відповідності змісту й структури уроку принципам розвивального навчання.

• Врахування вікових особливостей учнів.

• Виконання психологічних та гігієнічних вимог до організації уроку.

• Ступінь активності учнів.

5. Виховний аспект:

• Вивчення ступеня та прийомів виховного впливу уроку на учнів.

• Ступінь естетичного впливу уроку на учнів.

• Рівень культури праці, організованості, дисциплінованості учнів, стиль ставлення один до одного та до вчителя.

IV. Контроль проведення та нормативність оцінювання конт­рольних зрізів.

IV  етап. Позакласна робота

V етап. Аналітична та узагальнююча робота

I.  Вироблення рекомендацій.

II. Документальне оформлення підсумків контролю за такою схе­мою:

План узагальнення підсумків контролю

1. Об'єктивна інформація про вчителя:

—  прізвище, ім'я, по батькові;

—  предмет;

—  педагогічний стаж;

—  кваліфікація.

2.  Професійний рівень;

—  організаційно-методичний рівень уроків;

—  ступінь науковості;

—  рівень знань учня, результативність роботи вчителя;

—  міцні та слабкі сторони роботи вчителя.

3.  Методична робота вчителя:

—   методична тема, над якою працює вчитель, способи її реалі­зації, форми звітності;

—  обмін досвідом із колегами, наставництво;

—  участь у семінарах, конференціях, проведення відкритих уроків;

—  методичні розробки, статті.

4.   Підвищення кваліфікації:

—   К.П.К.;

—  атестація.

5.  Виховна робота:

—  класне керівництво, робота з батьками.

6.  Виявлені недоліки, рекомендації щодо їх усунення.

7.  Висновки.

VI  етап. Обговорення підсумків контролю з учителем

  

Технологічна карта уроку

Навчальний предмет____________________________________________

Тема уроку____________________________________________________

Мета уроку____________________________________________________

Тип уроку_____________________________________________________

Завдання уроку_________________________________________________

 Школа _____________________ Клас_____________________________

Учитель ______________________________________________________

Дата__________________________________________________________

№	Етап уроку		Дидактичне завдання етапу
1	Організаційний		Підготувати учнів до роботи на уроці в ціло­му і на кожному конкретному етапі уроку
2	Перевірка домаш­нього завдання		Встановити правильність і усвідомленість виконання учнями домашнього завдання, ліквідувати визначені недоліки в засвоєнні знань, в оволодінні вміннями інтелектуаль­ного і практичного характеру
3	Всебічна перевірка ступеня засвоєння змісту навчального матеріалу		Перевірити знання певної кількості учнів, виявити причини і недоліки у знаннях і вміннях; стимулювати окремих учнів та весь клас до оволодіння раціональними прийома­ми учіння та самоосвіти
4	Підготовка учнів до активного й усвідом­леного засвоєння навчального матеріа­лу		Організувати і спрямувати навчально-пізнавальну діяльність учнів до досягнення основної мети (мотивація, актуалізація рані­ше засвоєних знань та вмінь, їх об'єктивізація). Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів
5	Засвоєння нового матеріалу		Дати учням конкретне уявлення про елемен­ти предметно-наукових (терміни, поняття, правила, закони, теорії, факти тощо) і допо­міжних (філософські, методологічні, історико-наукові, міжнаукові, міжпредметні) знань. Виробити відповідні уміння інтелектуального і практичного характеру. Закріпити в системі спеціально організованої діяльності інтелек­туального і практичного характеру ті знання і вміння, які необхідні для самостійної роботи над новим матеріалом
6		Перевірка розуміння і корекція засвоєння учнями нового мате­ріалу	Перевірити розуміння учнями суттєвих ознак, елементів знань, що засвоюються, структурно функціональних зв'язків і логіч­них стосунків між ними; надати індивідуаль­ну допомогу учням, що її потребують
7		Підбиття підсумків уроку	Узагальнити засвоєні знання у вигляді певної цілісності. Оцінити рівень засвоєння знань і способів діяльності всього класу та окремих учнів
8		Інформація про до­машнє завдання, ін­структаж про його виконання	Повідомити учням зміст домашнього завдан­ня, пояснити методику його виконання. Звернути увагу учнів на важливі помилки, способи їх усунення, норми часу для вико­нання домашнього завдання

  

СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ ФІЗИКИ

1. Відповідність теми уроку програмі.

2. Відповідність змісту та структури поставленій меті.

3. Науковість викладу вчителем програмового матеріалу, його політехнічна спрямованість.

4. Здійснення зв'язку раніше вивченого матеріалу з новим (по­вторення, закріплення, узагальнення).

5. Методи та засоби передачі матеріалу, постановка демонстра­ційного експерименту, розв'язування задач.

6. Ефективність використання технічних засобів навчання.

7. Застосування наочних посібників (таблиці, схеми, плакати).

8. Використання на уроці різноманітних видів робіт та завдань, що вимагають застосування здобутих учнями теоретичних знань.

9. Формування навичок самостійно здобувати та поглиблювати знання.

10. Здійснення диференційованого навчання.

11. Контроль за рівнем якості засвоєння учнями, цілеспрямо­ваність та планомірність його здійснення.

12. Обсяг, рівень, доступність, система перевірки домашніх завдань.

13. Зацікавленість учнів темою, змістом та методами ведення уроку.

14. Розвиток логічного мислення. Активізація розумової діяль­ності учнів.

15. Досягнення мети, цілей та завдань уроку.

СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ МАТЕМАТИКИ

1. Підготовка учителя до уроку (записи на дошці, обладнання, таблиці).

2. Обладнання робочого місця школяра (чи є все необхідне для уроку), підготовка учнів до уроку.

3. Чи правильно визначені вчителем навчальні, виховні, розви­ваючі цілі? Які конкретно навчально-пізнавальні завдання ставив учитель перед учнями на уроці? Чи досягнув учитель мети на уроці?

4. Відповідність змісту уроку програмі. Місце серед інших уроків щодо вивчення всієї теми.

5. Виконання основних принципів дидактики (науковість, на­очність, доступність, єдність теорії з практикою).

6. Як визначено структуру уроку, види, прийоми і методи робо­ти відповідно до мети, змісту уроку і рівня підготовленості учнів класу?

7. Як здійснювався диференційований підхід у навчанні шко­лярів? Попередження неуспішності учнів.

8. НОП на уроці, раціональне використання часу на уроці.

9. Контроль за знаннями учнів. Форми контролю. Види опиту­вання. Об'єктивність оцінювання.

10. Способи розвитку розумової діяльності учнів.

11. Система повторення.

12. Види перевірки домашнього завдання.

13. Усвідомлення у засвоєнні учнями правил, математичних по­нять, математичної символіки.

14. Розвиток математичної мови.

15. Як розв'язувалося завдання — озброїти учнів методами са­мостійної роботи (проведення спеціальних індивідуальних завдань, самостійна робота з підручником, літературою, навчаючих самостійних робіт)?

16. Прищеплювання інтересу до предмета.

17. Міжпредметні зв'язки.

18. Спілкування вчителя з учнями (такт, вміння володіти класом, бажання допомогти учневі).

19. Домашні завдання (рівень, обсяг, інструктаж, врахування індивідуальних можливостей).

20. Підбиття підсумку уроку.

  

СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ ХІМІЇ

1. Чи відповідає зміст уроку поставленій меті, чи правильно дібраний матеріал для досягнення мети.

2. Чи відповідає теоретичний рівень викладу матеріалу рівню класу. Як виконується програма.

3. На якому науковому рівні викладається матеріал.

4. Чи здійснюється зв'язок із вивченим раніше. Як використову­ються міжпредметні зв'язки.

5. Добір методів та засобів викладання матеріалу (проблемно-пошуковий, ілюстративний, евристичний тощо).

6. Застосування наочності.

7.  Вимоги до хімічного експерименту:

—  підготовленість та стан обладнання:

—  дотримання техніки безпеки;

—  уважне ставлення учнів до роботи;

—  аналіз та фіксування дослідів.

8. Мова вчителя.

9. Контроль та оцінювання. Форми контролю:

—   письмові;

—   усні;

—   самостійні і контрольні роботи.

10. Диференціація навчання.

11. Домашнє завдання. Обсяг, доступність, інструктаж із вико­нання.

АНАЛІЗ УРОКУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Під час аналізу уроку зверніть увагу на таке:

1. Підготовка вчителя до уроку.

2. Місце проведення.

3. Інвентар, наочність, наявність ТЗН, картки.

4. Своєчасність початку уроку.

5. Зовнішній вигляд учителя, наявність плану уроку.

6. Зовнішній вигляд учнів.

7. Шикування, здача рапорту, привітання, постановка завдань уроку.

8. Дозування у часі частин уроку (підготовча частина — від 25 до 30 хв, заключна частина — 5 хв).

9. Мова, тон учителя, володіння правильною термінологією.

10.  Фізіологічна послідовність під час виконання фізичних вправ (від легкого до складного і від складного до легкого).

11. Поведінка учнів під час уроку. Виховання свідомої дисципліни.

12. Професійно-методична підготовка вчителя.

13. Забезпечення на уроці індивідуального і диференційованого підходу до учнів (робота за картками).

14. Оцінювання знань і вмінь учнів, його об'єктивність, коменту­вання (заохочення, оголошення подяки).

Примітка. Навчальну частину уроку можна не оцінювати.

15. Фізичне навантаження на уроці.

16. Міжпредметні зв'язки.

Кожен урок розпочинати зі спортивних вправ. У ході уроку задіювати теоретичні відомості. Привчити учнів до самостійних за­нять. У заключній частині уроку підбити підсумок, виставити оцін­ки, дати домашнє завдання.

СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ БІОЛОГІЇ

I. Чи правильно визначено  мету  уроку.

—  Які нові питання, закони передбачається вивчити.

—  Як розкриваються навчальні й виховні завдання уроку.

—  Який навчальний матеріал планується повторити.

—  Які поняття формуються, які закріплюються відповідно до програми.

II. Доцільність розподілу навчального часу на певні етапи уроку, чи відповідає хід уроку наміченому плану.

III. Зміст уроку:

1. Відповідність змісту уроку програмі.

2. Наукова спрямованість уроку.

3. Уміння вчителя виділити основне в навчальному матеріалі, не перевантажувати урок другорядним матеріалом.

4. Дотримання принципу науковості та доступності.

5. Наочність (таблиці, гербарії, моделі, колекції, живі об'єкти, ГЗН).

6. Використання на уроках результатів робіт учнів, отриманих на інших видах навчальної діяльності (вдома, на екскурсіях, у куточках живої природи та ін.).

7. Практичні роботи з натуральними об'єктами:

— розпізнання;

— спостереження;

— визначення;

— зіставлення;

— короткочасний експеримент (якщо він є на уроці).

8. Опора на раніше вивчене.

9. Зв'язок теорії з практикою.

10. Ознайомлення учнів з екологічними проблемами.

11. Наступність у вивченні матеріалу.

12. Ступінь самостійної навчальної діяльності учнів:

—  самостійність суджень;

—  усвідомленість запам'ятовування;

—  вміння використовувати наявні знання;

—  закріплення (застосування знань у нестандартних ситуаціях, робота з підручником, обґрунтованість відповідей).

13. Диференціація навчання.

14. Контроль та оцінювання.

15. Домашні завдання (обсяг, інструктаж).

16.  Реалізація завдань уроку.

Факультативне заняття на його аналіз

Факультативні заняття у  проводяться з метою поглиблення знань учнів з окремих курсів, розділів чи тем навчального предмета з урахуванням інтересів і бажань учнів

Це одна з ефективних форм диференційованого навчання, яка розрахована на розвиток пізнавальних інтересів, здібностей та формування професійної орієнтації учнів, оволодіння методами наукових досліджень.

Зміст факультативів у 7-8-х класах передбачає поглиблене вивчення окремих навчальних предметів. Факультативи ж у 9-11-х класах є сходинкою від засвоєння навчального предмета до вивчення основ науки, до якої відноситься даний предмет, від формування загальнонавчальних умінь і навичок - до використання наукових методів дослідження.

За змістом навчальні факультативи бувають:

ü із поглибленого вивчення предметів;

ü  вивчення додаткових дисциплін із набуттям спеціальності,

ü міжпредметні факультативи

 Залежно від дидактичної мети факультативи поділяються на

·        теоретичні,

·        практичні

·        комбіновані.

Теоретичні факультативи проводяться з метою поглибленого вивчення складних теоретичних проблем, узагальнення та систематизації з кардинальних розділів чи тем предмета. Головним при цьому є постановка, висунення гіпотез, створення проблемних ситуацій, розробка проблемних завдань, самостійність розкриття проблем з використанням аналізу та синтезу, усвідомлення головного, істотного. Методи та прийоми при цьому можуть бути як традиційними (пояснення, розповідь, бесіда), так і частково-пошуковими, дослідними (уявний експеримент, формуючий експеримент, порівняння, співставлення).

Ефективність факультативного заняття значною мірою залежить від ступеня творчого управління вчителем цим процесом; використання проблемного підходу, раціонального поєднання форм і методів навчання; індивідуального підходу, здійснення професійної орієнтації учнів; зв'язку навчання з досягненнями науки та практики.

Практичні факультативні заняття проводяться з метою формування навичок і вмінь дослідницького характеру на основі поглиблення теоретичних знань. Учні при цьому виконують лабораторні роботи, навчальні завдання практичного спрямування. При цьому вчитель розкриває практичну значущість проблеми, що ставить учнів в умови пошуку шляхів її вирішення, здійснює керівництво, контроль і корекцію навчально-пізнавальної діяльності учнів; спільно з учнями обговорює результати заняття та підбиває підсумки. Особливого значення набувають завдання з альтернативними та прихованими даними; завдання на моделювання, які сприяють формуванню конструкторсько-технічних умінь учнів. Важливе значення мають завдання виробничого характеру, розв'язання яких підвищує інтерес учнів до професії.

Комбіновані факультативні заняття проводяться у формі науково-практичної конференції, лекційно-практичного та семінарського занять. Їх структура залежить від дидактичних завдань і припускає різні поєднання компонентів. Провідною ідеєю при проведенні комбінованих факультативів є самостійна робота учнів з літературою та іншими джерелами інформації. Різноманітність факультативів забезпечує розвиток здібностей учнів, формування вмінь винахідництва та творчості конструювання, прогнозування, розв'язання прикладних завдань, проведення експерименту та теоретичного пошуку. Усе це забезпечує високу навчальну активність учнів у процесі факультативного заняття.

При спостереженні та аналізі факультативних занять слід ураховувати такі параметри:

·        тип факультативного заняття та врахування вчителем його специфіки;

·        вибір і формулювання теми, постановка цілей і завдань заняття, мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів;

·        зміст факультативного заняття (вибір навчального матеріалу, реалізація дидактичних принципів, забезпечення зворотного зв'язку, корекція знань, розвиток самостійності та творчого мислення учнів, формування в них дослідницьких умінь і навичок);

·        раціональний вибір форм організації факультативного заняття (лекція, семінар, практикум, екскурсія, лабораторна робота);

·        педагогічна доцільність навчально-матеріального забезпечення факультативного заняття (наочні посібники, ТЗН, обладнання, , аудіовізуальні засоби);

·        профорієнтаційна робота з учнями у процесі заняття з урахуванням специфіки факультативу;

·        результативність факультативного заняття з поглиблення знань учнів з основного курсу навчального предмета, розширення світогляду та інформованості учнів з питань сучасних наукових досягнень;

·        засвоєння наукових ідей, принципів та алгоритмів, законів, закономірностей;

·        формування навичок самостійної праці; набуття знань про оточуючий світ;

·        формування стійкого інтересу до науки, що вивчається на факультативі, активної життєвої позиції;

·         реалізація комплексу аспектів виховання особистості - розумового, морального, естетичного, фізичного, трудового.

ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ

ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ ВІДВІДУВАННЯ

1. Реалізація дидактичних принципів навчання.

2. Ефективність застосування методів навчання.

3. Ефективність застосування форм навчальної діяльності.

4. Реалізація індивідуального та диференційованого підходів у процесі навчання.

5. Самостійна робота учнів з підручником, першоджерелами, документами.

6. Вивчення рівня навчальної діяльності учнів на уроці.

7. Робота з формування в учнів позитивних мотивів навчання.

8. Рівень практичної спрямованості уроку.

9. Організація самостійної роботи учнів.

10.Стимулювання активної навчальної праці учнів.

11.Доцільність обраного типу та відповідність структури уроку відповідному типу.

12.Раціональність застосовуваних форм, методів, дидактичних завдань на різних етапах уроку від­повідно до його структури.

13.Особистісно орієнтований підхід до учнів у процесі навчальної діяльності.

14.Ефективність використання технічних засобів навчання.

15.Ефективність використання наочності, демонстраційного експерименту.

16.Ефективність використання дидактичних матеріалів.

17.Організація роботи з узагальнення та систематизації знань учнів на уроці.

18.Робота з повторення навчального матеріалу школярами.

19.Робота з підготовки школярів до тематичного оцінювання, підсумкової контрольної роботи державної атестації.

20.Стан виконання рекомендацій, даних у ході попередніх відвідувань уроків.

21.Робота із засвоєння учнями опорних знань, понять, явищ.

22.Якість виконання письмових робіт учнями.

23.Вироблення навичок культури усного і писемного мовлення засобами уроку.

24.Реалізація міжпредметних, внутрішньопредметних зв'язків.

25.Робота над удосконаленням навичок читання.

26.Формування в учнів інтересу до навчання.

27.Раціональне використання навчального часу на уроці.

28.Використання краєзнавчого, місцевого матеріалу на уроці.

29.Оптимальність обсягу, складність домашнього завдання, його місце і роль у структурі уроку.

30.Дотримання вимог навчальних програм, критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів.

31.Врахування вчителем реальних навчальних можливостей учнів.

32.Система контролю за рівнем навчальних досягнень школярів.

33.Стан ведення тематичного обліку знань.

34.Дотримання вимог санітарно-гігієнічного режиму (техніки безпеки) на уроці.

35.Упровадження ППД у практику роботи вчителя.

36.Надання методичної допомоги з__________________________

37.Забезпечення єдності навчання, виховання і розвитку учнів.

38.Організація ігрової діяльності на уроці.

39.Застосування проблемного навчання.

40.Застосування лекційно-практичної системи навчання.

41.Ефективність роботи вчителя з розвитку мови учнів, збагачення словникового запасу.

42.Ознайомлення з роботою вчителя.

43.Організація групової, парної та ланкової роботи з учнями.

44.Застосування ефективних технологій та методик навчання.

45.Робота з формування вмінь аналізувати, робити висновки та узагальнення.

46.Робота з розвитку розумових здібностей учнів.

47.Робота з розвитку логічного та абстрактного мислення.

48.Робота з розвитку в учнів навичок само- та взаємоконтролю.

49.Використання розвивальних можливостей уроку.

50.Створення позитивного психологічного клімату на уроці.

51.Педагогічне керівництво пошуково-пізнавальною діяльністю школярів.

52.Робота з розвитку творчих здібностей учнів.

53.Взаємовідносини в системі «учитель — учень».

54.Уміння організувати навчальну роботу учнів на уроці.

55.Робота з формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів засобами уроку.

56.Реалізація вчителем виховного потенціалу навчального матеріалу, уроку.

57.Виховання патріотизму і національної свідомості учнів.

58.Реалізація завдань естетичного виховання.

59.Здійснення трудового виховання і профорієнтаційна робота.

60.Естетичне виховання учнів на уроці.

61.Вивчення системи уроків.

62.Вивчення системи роботи.

63.Вивчення стану викладання.

64.Вивчення рівня навчальних досягнень учнів.

65.Організація творчої діяльності учнів на уроці.

66.Роль контролю та стимулювання навчальної діяльності учнів у підвищенні рівня якості навчаль­них досягнень та розвитку їхньої активності.

67.Використання завдань дослідницького характеру на уроці.

68.Вплив оцінювання на психічний стан учнів.

69.Робота з формування активної життєвої позиції.

70.Педагогічний такт і професійна етика вчителя на уроці.

71.Майстерність учителя в управлінні пізнавальною діяльністю учнів.

72.Робота з подолання інертності навчальної діяльності школярів.

73.Культура мови вчителя на уроці та її вплив на якість навчальної діяльності учнів.

74.Оптимальність використання інтерактивних форм роботи.

75.Оптимальність роботи з дітьми різних навчальних категорій.

76.Робота зі створення соціально-психологічних передумов розвитку особистості учнів.

77.Робота з розвитку творчого мислення учнів на уроці.

78.Ефективність урахування психологічних та вікових можливостей учнів на уроці.

79.Передовий педагогічний досвід на уроці.

80.Цілеспрямованість роботи вчителя і учнів.

81.Робота з мотивації навчальної діяльності школярів.

82.Система стимулювання пізнавальної активності учнів.

83.Підтримка впродовж уроку зацікавленості учнів до предмета та навчальної праці.

84.Місце і вагомість самостійних та творчих робіт на уроці.

85.Дотримання вчителем технологічних вимог до ведення уроку.

86.Співпраця та співтворчість учителя та учнів на уроці.

87.Рівень засвоєння учнями програмового матеріалу безпосередньо на уроці.

88.Співвідношення групових, колективних та індивідуальних форм роботи.

89.Роль учителя у формуванні навичок навчальної діяльності.

90.Дотримання норм педагогічної етики і моралі.

91.Робота з формування у школярів умінь раціональної роботи з навчальною книгою.

92.Робота з формування загальної культури особистості.

93.Робота з формування предметних умінь і навичок.

ОКРЕМІ СПЕЦИФІЧНІ ВИМОГИ ДО КОНТРОЛЮ

ЗА ЯКІСТЮ УРОКІВ

УКРАЇНСЬКА МОВА ТА ЛІТЕРАТУРА

1.Сформованість уміння застосовувати теорію (мовні закономірності) пояснення граматичних пи­тань або літературних конфліктів.

2.Ступінь активізації мовної діяльності учнів, опанування монологічною і діалогічною мовою, пра­вилами мовної поведінки.

3.Уміння проводити бібліографічний пошук, працювати з науково-популярною літературою, слов­никами, підручниками.

4.Сформованість навичок культури мовлення, словниковий запас учнів. Чистота мови, наявність або відсутність помилок, пов'язаних з особливостями діалектів.

5.Наявність стійких і свідомих читацьких інтересів, навичок обґрунтованої оцінки літературних творів на певному емоційному рівні.

6.Уміння чітко і послідовно, грамотно висловлювати думки в усному та писемному мовленні.

7.Робота над збагаченням словникового запасу, забезпечення мовного розвитку учнів; зв'язне моно­логічне та діалогічне мовлення.

8.Різноманітність і доцільність використання форм самостійної роботи учнів (робота з підручником, художнім твором, допоміжною літературою, словниками, довідниками).

9.Наступність і взаємозв'язок у вивченні мови та літератури.

10.Творче використання вчителем міжпредметних зв'язків, інтеграція суміжних предметів та видів мистецтва під час вивчення літературних творів (домінуючу роль відіграє література).

11.Характер письмових робіт (складність тем, доступність, творчий чи репродуктивний характер тощо).

12. Формування національно-свідомої, духовно багатої особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно користуватися засобами рідної мови — її стилем, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо).

СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Робота з формування в учнів уявлення про художню літературу як мистецтво слова (безпосе­редня робота з художнім текстом; аналіз та інтерпретація сюжетних ліній і різноманітних фактів із літературних творів; уміння бачити художні деталі; розуміти творчий задум автора та оцінювати особливості його реалізації; насолода від процесу читання).

2. Відпрацювання з учнями вмінь і навичок аналізу та інтерпретації художнього твору.

3. Здатність сприймати художній твір з розумінням задуму і стилю автора.

4. Уміння бачити кожний літературний твір у літературному, культурному та історичному контек­стах.

5. Оптимальність обсягу літературознавчих понять, потрібних для повноцінного аналізу та інтерпретації художніх творів.

6. Розуміння учнями головних закономірностей перебігу літературного процесу.

7. Робота з розвитку усного і писемного мовлення учнів.

8. Робота з вершинними творами світової літератури в найкращих українських перекладах.

9. Розкриття багатства образів найкращих зразків світової літератури.

10.Розвиток образного, асоціативного, абстрактного, логічного мислення.

11.Формування потреби читання художніх творів.

12.Зіставлення творів світової з творами української літератури з метою визначення національної своєрідності і загальнолюдської значущості творів світової літератури.

13.Роль текстів літературних творів як головних об'єктів вивчення (робота з повним твором).

14.Засвоєння певного обсягу відомостей про життя письменників, добу написання творів, художні системи, до яких вони належать.

15.Координація викладання зарубіжної літератури з іншими шкільними дисциплінами гуманітарного й естетичного циклів.

16.Здатність формулювати та активно відстоювати власну точку зору, свою систему власних цінностей і пріоритетів.

17.Виховання поваги до духовних скарбів людства, расову, етнічну, соціальну, тендерну, релігійну, індивідуальну толерантність.

ІНОЗЕМНА МОВА

1. Сформованість умінь і навичок усного мовлення: складання запитань і підготовка відповідей на поставлені запитання; володіння діалогічним і монологічним мовленням; уміння вести бесіду.

2. Наявність умінь і навичок аудіювання: звернення з проханням до учнів; реагування учнів на нього і прослуховування коротких аудіотекстів; відповіді на запитання, виклад змісту прослуханого (письмово).

3. Наявність умінь і навичок: читання, розуміння прочитаного; виклад змісту прочитаного рідною мовою (письмово), виклад змісту прочитаного іноземною мовою (усно)

4. Сформованість лексичних навичок.

5. Реалізація дидактичних (наочності, посильності, міцності, свідомості, науковості, активності, виховуючого навчання, індивідуалізації, доступності, систематичності та послідовності, колективності, проблемності, розвиваючого навчання) і методичних (комунікативності, домінуючої ролі вправ, взаємопов'язаного навчання видів мовленнєвої діяльності, урахування рідної мови) принципів навчан­ня іноземної мови.

6. Ведення уроку іноземною мовою.

7. Активна мовна діяльність учнів.

8. Співвідношення часу говоріння вчителя і учнів.

9. Наявність парних і групових форм роботи на початковому і середньому етапах навчання.

10.Застосування активних методів і прийомів навчання.

11.Постановка правильної вимови, інтонації.

12.Використання наочності на уроці. Систематичний розвиток навичок засвоєння іноземної мови з використанням усної розповіді вчителя, магнітофона, кіно, грамплатівок.

13.Використання умовно мовленнєвих ситуацій.

14.Розвиток монологічного мовлення за допомогою спеціальних вправ; комплексно-диференційоване засвоєння мовного матеріалу.

15.Опрацювання нової лексики в типових вправах: комунікативна спрямованість вправ.

16.Практичне вивчення граматики: навчання граматики на основі структурних моделей мови; головні напрями роботи вчителя з метою забезпечення свідомого володіння учнями структурою по­будови речень іноземною мовою.

17.Навчання аудіювання

ІСТОРІЯ

1. Активність і аргументованість виступів учнів під час проведення семінарів, диспутів, конференцій.

2. Уміння працювати під час дискусій.

3. Наявність навичок розгляду історичних питань з огляду на світоглядний аспект.

4. Наявність навичок самостійно орієнтуватись у великому обсязі історичних відомостей, знаходи­ти причинно-наслідкові зв'язки між історичними явищами, відокремлювати суттєве від несуттєвого.

5. Наявність уміння складати плани, тези, конспекти, характеристику на історичного діяча, аналізувати історичні явища і факти.

6. Навчання учнів умінню виділяти головну думку, складати плани, тези, конспекти, характеристи­ки на історичних діячів, аналізувати історичні явища і факти.

7. Використання групових та індивідуальних форм роботи на уроці.

8. Формування в учнів творчого мислення, здібності критичного ситуаційного аналізу, вміння робо­ти власні висновки на основі вивчення історичних джерел.

9. Робота з розвитку творчих пізнавальних здібностей учнів шляхом переходу від простішого до складнішого.

10.Розвиток історичного мислення, яке передбачає розуміння історичного прогресу в його різноманітності та суперечливості.

11.Уміння аналізувати історичні події та формувати й аргументувати власну думку про них.

ПРАКТИЧНЕ ПРАВО

1. Знання учнів про перші закони своєї держави.

2. Роз'яснення прав і свобод, їх нерозривного зв'язку з конституційними обов'язками.

3. Практична підготовка учнів до життя, використання набутих ними знань для вирішення конкрет­них життєвих ситуацій.

4. Основа уроків — практична направленість.

5. Оволодіння учнями понятійним апаратом.

6. Міжпредметні зв'язки (історія, географія, українська і зарубіжна література, біологія, фізика, природознавство, хімія та інші).

7. Надання учням можливості вільного висловлювання своїх думок, відмова від авторитарного сти­лю викладання.

8. Подача матеріалу блоками з поступовим закріпленням.

9. Звертання до життєвого досвіду учнів, до наявних знань, які вони отримали при вивченні інших предметів або на попередніх уроках правознавства.

10.Використання схем і таблиць (з підручника, спеціально підготовлені, динамічна побудова схеми під час викладу матеріалу).

ГЕОГРАФІЯ

1. Сформованість в учнів знань, умінь та навичок відповідно до вимог програми, які ставляться до вивчення кожного розділу курсу географії.

2. Наявність в учнів навичок розгляду географічних питань з точки зору екології.

3. Сформованість в учнів переконаності в необхідності нового підходу до питань природокористу­вання та принципів розвитку економіки України в умовах ринку.

4. Організація роботи учнів під час екскурсій, уміння складати звіти, проводити спостереження.

5. Уміння учнів працювати з картою, підручником, довідковою, науково-популярною літературою.

6. Формування наукових поглядів на природу і взаємодію суспільства й природи; забезпечення учнів знаннями та вміннями, необхідними для використання природних ресурсів і охорони навколиш­нього середовища.

7. Виховання патріотизму, почуття відповідальності за майбутнє України.

8. Формування в учнів уміння користуватися джерелами географічної, політичної, економічної інформації; оцінювати природну та господарську обстановку у своїй місцевості.

9. Забезпечення розвитку просторового мислення учнів.

10.Вироблення вміння зіставляти наукові факти та візуальні спостереження, що веде до розвитку абстрактно-логічного мислення.

11.Використання практичного і краєзнавчого аспектів викладання географії, які реалізуються в практичних роботах

12.Робота з картою, таблицею.

13.Навчання учнів застосовувати знання за зразком, у зміненій ситуації.

14.Організація дослідницької діяльності.

15.Практичні види роботи

16.Застосування статичних (схеми, діапозтивиуі динамічних (діючі моделі, кіно-, відеофрагменти) зображувальних засобів.

17.Використання краєзнавчого матеріалу, яскравих фактів із популярної літератури.

18.Передача знань про специфічні для географії прийоми роботи (читати карту, аналізувати діаграму, складати географічну характеристику тощо).

19.Використання картографічного матеріалу, таблиць, статистичних відомостей для підтвердження, конкретизації знань, поданих у підручнику.

20.Використання дидактичного матеріалу підручника (запитання, завдання). Використання завдань на встановлення причинно-наслідкових, функціональних зв'язків.

21.Використання завдань на аналіз статистичних даних з метою встановлення залежності між ви­учуваним явищем і його кількісною інтерпретацією.

22.Використання завдань на переваги компонентів природного комплексу, природних умов окремих територій, пояснення причин утворення різного типу клімату, особливостей рельєфу.

23.Проведення самостійних робіт дослідницького характеру з використанням карт, схем, таблиць тощо.

24.Ознайомлення з хронологією найвизначніших відкриттів, іменами провідних учених, винахідників.

25.Використання географічних знань для пояснення явищ і подій фізично-географічного та економічного характеру.

ЕКОНОМІКА

1. Усвідомлення необхідності пізнання законів функціонування економіки.

2. Розвиток умінь висловлювати аргументовані міркування з економічних питань.

3. Аналіз конкретних економічних ситуацій.

4. Робота з орієнтації та соціальної адаптації учнів до змін, що відбуваються в країні, до життя в умовах ринкових відносин.

5. Вироблення вмінь практичного застосування набутих економічних знань для прийняття повсяк­денних рішень у сфері використання доходів, організації бізнесу тощо.

6. Робота з формування почуття господарської відповідальності за власне, колективне і суспільне майно.

7. Розгляд змісту, форм і факторів виробництва.

8. Розв'язання економічних вправ.

9. Співвіднесення показаних та описаних економічних явищ з їх характеристиками, формулами, графіками.

10.Уміння використовувати знання у повсякденному житті (під час аналізу конкретних життєвих ситуацій і прийняття оптимального рішення; розв'язання практичних завдань, пов'язаних з економічною діяльністю людини, сім'ї, громади, держави; проведення порівняльного аналізу економічних явищ тощо).

МАТЕМАТИКА

1. Якість роботи з формування (забезпечення чіткого виділення і пояснення) та рівень засвоєння основних математичних понять, аксіом, теорем, доведень, які передбачені програмами та складають основу практичних умінь і навичок учнів.

2. Робота з формування та рівень сформованості в учнів умінь:

• розв'язувати практичні вправи та задачі, виконувати відповідні логічні геометричні побудови;

• порівнювати, аналізувати, робити висновки, використовувати алгоритм для розв'язування задач і вправ;

• самостійно (або з допомогою вчителя) розв'язувати складніші задачі, використовуючи вже засвоєні елементи розв'язування;

• використовувати математичні навички під час розв'язання задач і вправ з фізики, хімії, біології тощо;

• усного рахунку і сформованість обчислювальних навичок.

3. Сформованість навичок роботи учнів із підручниками, таблицями, довідниками, мікрокальку­ляторами.

4. Культура виконання математичних записів, графічних малюнків, усного й писемного мовлення, чіткість і точність думки.

5. Робота з показу та розуміння учнями практичного значення математичних знань у повсякденному житті.

6. Робота вчителя з розвитку логічного мислення учнів на уроках: розв'язування задач з аналізом, спеціальний підбір запитань, задач, вправ, виявлення раціональних шляхів розв'язку.

7. Використання елементів лекційно-практичної форми навчання математики.

8. Турбота вчителя про зорове сприймання навчального матеріалу.

9. Робота із закладення у свідомість кожного учня початків дослідницької діяльності (формування обчислювальних навичок, моделювання прикладних задач тощо).

10.Використання математичних знань для задоволення пізнавальних і практичних потреб.

11.Орієнтація на досягнення всіма учнями обов'язкового рівня математичної підготовки і створення умов для навчання на більш високому рівні тим учням, хто має здібності, інтерес до математики.

ІНФОРМАТИКА

1. Робота з формування та рівень сформованості:

• знань, прийомів і методів пошуку, створення, збереження, відтворення, обробки й передавання даних засобами обчислювальної та комунікаційної техніки;

• навичок та вмінь свідомого використання сучасних комп'ютерних інформаційних засобів та технологій для створення й опрацювання текстової, числової і графічної інформації;

• початкових знань, умінь та навичок програмування, розв'язування задач на комп'ютері й аналізу отриманих результатів.

2. Формування уявлень про сутність і роль інформації в сучасному суспільстві та можливості інформаційно-комунікаційних технологій у створенні, обробці й розповсюдженні інформації.

3. Дослідницька робота учнів шляхом залучення їх до виконання й захисту колективних та індивідуальних проектів.

4. Підготовка учнів до самостійного використання електронних засобів навчання у процесі вивчен­ня різних навчальних дисциплін.

5. Формування основ інформаційної культури.

6. Характер використовуваного комплексу вправ для зняття втоми під час навчання у кабінеті інформатики.

ФІЗИКА

1. Робота з розкриття та рівень розуміння учнями причинно-наслідкового характеру всього того, що відбувається в живій природі, діалектичного характеру фізичної науки.

2. Визначення рівня усвідомлення ролі та місця людства у Всесвіті.

3. Робота з формування та визначення рівня засвоєння основних фізичних понять, ідей, теорій, наукових фактів, які складають підґрунтя практичної підготовки учнів.

4. Уміння учнів самостійно (або з допомогою вчителя) планувати і виконувати практичні та лабораторні роботи, користуватися лабораторним обладнанням, виконувати вимоги техніки безпеки.

5. Наявність в учнів навичок розгляду фізичних питань з точки зору екологічної освіти.

6. Наявність в учнів навичок працювати під час екскурсій, уміння проводити спостереження, аналізувати, складати звіти.

7. Забезпечення екологічної освіти та виховання, формування бережливого ставлення до природи і готовності до активного її захисту на основі знань про будову, властивості матерії.

8. Організація самостійної та лабораторно-практичної роботи учнів.

9. Здійснення зв'язку теорії з практикою, прищеплення практичних навичок проведення експери­менту, дослідів, розв'язування задач.

10.Формування вміння спостерігати та аналізувати навколишній світ.

АСТРОНОМІЯ

1. Формування загальнокультурної компетентності.

2. Формування наукового світогляду та системи знань про методи й результати вивчення закон руху, фізичної природи, еволюції небесних тіл та Всесвіту в цілому.

3. Розгляд питань, які є загальнокультурним надбанням і необхідні людині для повсякденного життя (Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки).

4. Показ ролі і місця України як космічної держави.

5. Міжпредметні зв'язки.

6. Виконання практичної частини програми.

7. Використання додаткової літератури.

БІОЛОГІЯ

1. Наявність в учнів навичок розгляду біологічних питань з точки зору екології, взаємозв'язку організмів із середовищем існування, побудови і функціонування біологічних систем.

2. Уміння учнів самостійно (або з допомогою вчителя) планувати і виконувати практичні та лабораторні роботи, користуватися лабораторним обладнанням, натуральними об'єктами.

3. Уміння учнів використовувати набуті знання для обґрунтування біологічних законів, понять, наукових фактів, явищ природи.

4. Рівень гігієнічних знань, умінь і навичок.

5. Усвідомлення ролі і місця людини в біосфері.

6. Забезпечення безперервної екологічної освіти та формування екологічної й медико-біологічної культури.

7. Формування в учнів відповідального ставлення до природи і підготовки до активного її захисту на основі знань про організацію й еволюцію органічного світу.

8. Розвиток умінь установлювати гармонійні стосунки з природою на основі поваги до життя як найвищої цінності та всього живого як унікальної частини біосфери.

9. Забезпечення усвідомлення учнями фундаментальних ідей біології: ідеї еволюції біологічного світу, різнорівневої організації живої природи, взаємозв'язку в біологічних системах і природньому середовищі.

10.Формування розуміння практичного значення біологічних знань як наукової основи сільськогосподарського виробництва, біотехнологій природоохоронної діяльності тощо.

ХІМІЯ

1. Уміння учнів самостійно (або за допомогою вчителя) планувати і виконувати практичні та лабораторні роботи, користуватися лабораторним обладнанням, виконуючи вимоги техніки безпеки.

2. Наявність в учнів навичок розгляду хімічних питань для органічного та неорганічного світу в екологічному аспекті.

3. Уміння розрізняти речовини за їхніми ознаками, розуміння основних законів і теорій хімії, зокре­ма теорії будови атома, здатність використовувати набуті знання під час розв'язування задач.

4. Розуміння причинно-наслідкового характеру всього, що відбувається в живій природі, діалектичного характеру хімічної науки.

5. Розуміння практичного значення хімічних знань як наукової основи більшості галузей сучасного виробництва і природоохоронної діяльності людини.

6. Забезпечення учнів певним мінімумом хімічних знань, необхідних для повсякденного життя та діяльності в будь-якій галузі народного господарства, науки і культури.

7. Формування природничо-наукових уявлень про зв'язок між властивостями речовин, їхнім скла­дом і будовою.

8. Забезпечення екологічної освіти та виховання, формування відповідального ставлення до при­роди і готовності до активної її охорони на основі знань про організацію та еволюцію органічного і неорганічного світу.

9. Розкриття ролі хімії в розвитку суспільного господарства та забезпечення добробуту людини.

10.Роль хімічного експерименту (демонстраційний, лабораторний, ужиткового характеру).

11.Місце хімічних задач на уроці.

ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА

1. Особистісний художній розвиток школярів.

2. Формування світоглядних орієнтацій та компетенцій у царині художньої культури.

3. Збагачення емоційно-естетичного досвіду учнів.

4. Формування почуттів, комплексу художніх компетенцій, що забезпечують здатність керуватися набутими знаннями і навичками у самостійній діяльності.

5. Розкриття зв'язків мистецтва з природним, соціальним і культурним середовищем життєдіяль­ності людини.

6. Розкриття традицій свого народу з одночасним трактуванням особливостей інших національних картин світу.

7. Навчання кожного учня вмінню самостійно задовольняти власні естетичні потреби, цінувати пре­красне, використовувати його для формування себе як особистості, розвинути здатність учня розуміти задум митця, формулювати свою думку й аргументувати її.

8. Використання загальних (розповіді та бесіди, наочності, ігровий, порівняння і зіставлення, узагальнення) та спеціальних (художньо-педагогічної драматургії, драматизації, «зруйнування», «емоційного заряду», забігання наперед і повернення до вивченого матеріалу) методів навчання.

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО

1. Уміння сприймати та інтерпретувати музичні твори, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументувати свої думки, судження, оцінки.

2. Розвиток загальних і музичних здібностей, творчого потенціалу школяра.

3. Усвідомленість учнями зв'язків музики з іншими видами мистецтва.

4. Засвоєння основних музичних понять та необхідної музичної термінології.

5. Уміння співати чисто, виразно, сольфеджувати. Художньо-естетичне сприймання музики українських і зарубіжних композиторів у широкому діапазоні її видів, жанрів і форм.

6. Застосування музики як засобу комунікації та творчого самовираження особистості.

7. Формування вокально-хорових навичок.

8. Формування культури почуттів.

9.Засвоєння музичної грамоти, поєднання теоретичних узагальнень і понять з практичною діяльністю.

10.Взаємодія двох видів мистецтва — поезії і музики.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

1. Сформованість умінь:

• проектувати та моделювати предметне середовище;

• робити ескізи та створювати тематичний плакат;

• користуватися різними художніми техніками та матеріалами для виконання творчих робіт, створю­вати сувеніри, іграшки, конструктори.

2. Знання основних художніх прийомів та закономірностей.

3. Уміння характеризувати твори образотворчого мистецтва.

4. Знання архітектурних стилів та національних традицій.

5. Формування людських почуттів.

6. Розвиток асоціативно-образного та просторового мислення, уяви, фантазії, пам'яті, художнього смаку і творчих здібностей.

7. Формування здібності сприймати, інтерпретувати та характеризувати твори образотворчого ми­стецтва, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументувати власні думки, судження, оцінки.

8. Формування уявлень про сутність, види та жанри образотворчого мистецтва, особливості художньо-образної мови.

9. Формування основних художніх прийомів, закономірностей та відповідної термінології.

10.Опанування техніками та прийомами образного виявлення.

11.Розвиток особистісних якостей (почуття краси та гармонії, здатності емоційно відгукуватися на різні прояви естетичного в навколишньому світі та усвідомлювати їх, потребу в спостереженні та милуванні ними).

ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА

1. Зовнішній вигляд учителя й учнів (спортивна форма та взуття).

2. Стан підготовки місць для занять.

3. Наявність спортивного інвентарю згідно із завданнями уроку та кількістю учнів.

4. Організація своєчасного початку уроку. Шикування, рапорт чергового, перевірка домашніх за­вдань, пояснення і вказівки, подача команд та розпоряджень.

5. Культура мовлення, знання фізкультурної термінології.

6. Доцільність шикувань, перешикувань.

7. Знання правил техніки безпеки і поведінки на уроках фізкультури. Методика здійснення якісного страхування.

8. Виконання вікових нормативів згідно зі станом здоров'я.

9. Засвоєння необхідних рухових навичок. Наявність такої ланки уроку, як осмислення виконуваної вправи. Повторення учнями рухів, усвідомлення їх схеми, знання про їхній вплив на організм.

10.Поєднання силових вправ із діями на розслаблення.

11.Оптимальність фізичного навантаження учнів, щільність уроку (педагогічна і моторна), рухливість учнів.

12.Здійснення контролю за фізичним станом учнів на уроці, індивідуальний підхід до учнів у ви­значенні фізичного навантаження.

13.Методи організації діяльності учнів (фронтальний, груповий, потоковий, змінно-груповий, зма­гальний, ігровий, індивідуальний, колового тренування тощо).

ОСНОВИ ЗДОРОВ'Я

1. Розвиток життєвих навичок учнів, уміння:

• приймати рішення;

• розв'язувати проблеми;

• творчо та критично мислити;

• спілкуватися;

• самооцінювання та почуття гідності;

• протистояти негативному психологічному впливові;

• долати емоції та стреси.

2. Усвідомленість призначення і змісту людини у світі.

3. Знання шляхів і засобів збереження та поліпшення здоров'я.

4. Сформованість навичок здорового способу життя, догляду за тілом, попередження найпошире­ніших соматичних та інфекційних захворювань, травматизму, нещасних випадків, запобігання захво­рюванням, що передаються статевим шляхом, СНІДу.

5. Якість підготовки до дорослого життя та професійного самовизначення.

6. Оволодіння навичками культури спілкування.

7. Сформованість навичок безпечної поведінки. Позитивна мотивація учнів на вибір здорового спо­собу життя та активну щоденну й поступальну їх дію за правилами й вимогами збереження життя та зміцнення здоров'я.

8. Активна співпраця, партнерство всіх учасників навчально-виховного процесу (учнів, педагогів, сім'ї та громади).

9. Відпрацювання практичних дій при вивченні кожної теми.

10.Формування в учнів сталої мотиваційної установки на здоровий спосіб життя.

ТРУДОВЕ НАВЧАННЯ

1. Уміння учнів самостійно (або за допомогою вчителя) планувати та виконувати певні завдання.

2. Наявність навичок самообслуговування на робочому місці.

3. Оволодіння елементами культури виробництва, дотримання правил особистої гігієни, безпеки праці, ознайомлення із заходами попередження травматизму.

4. Наявність в учнів основ конструкторських знань, відповідних умінь і здібностей, елементів технічного мислення.

5. Наявність графічної і практичної підготовленості учнів.

6. Наявність умінь використовувати одержані знання, уміння та навички для виконання відповідних робіт удома тощо.

7. Організація робочого місця вчителя та учнів.

8. Ознайомлення учнів із передбаченими програмою інструментами і пристроями.

9. Інструктаж (вступний, поточний, заключний), показ учням трудових прийомів, дотримання фізіологічних норм фізичного навантаження.

10.Відповідність методики уроків віковим особливостям учнів.

11.Формування в учнів технічного світогляду.

12.Дотримання комплексного характеру оцінювання учнів:

• рівень передбачених програмою теоретичних знань та вмінь застосовувати ці знання в практичній

роботі;

• уміння користуватися різними видами конструкторсько-технологічної документації та іншими джерелами інформації;

• дотримання технічних вимог у процесі виконання робіт (якість виробу і:

• уміння організовувати робоче місце і підтримувати порядок у процесі роботи;

• рівень сформованості трудових прийомів і вмінь виконувати технологічні операції;

• дотримання безпечної праці та санітарно-гігієнічних вимог;

• дотримання норм часу на виготовлення виробу;

• рівень самостійності у процесі виконання роботи (планування трудових процесів, самоконтроль і т. п.), виявлення елементів творчості.

13.Формування навичок розв'язання творчих практичних завдань.

ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ

1. Наявність основних етапів уроку: шикування, перевірка готовності класу до уроку, тренування протягом 3—5 хв.

2. Побудова стосунків між учнями і викладачем на основі вимог загальновійськових статутів.

3. Рівень сформованості теоретико-методичних знань.

4. Рівень сформованості практичних умінь і навичок.

5. Рівень розвитку психофізіологічних і фізичних здібностей.

6. Ознайомлення учнів з основами нормативно-правового забезпечення захисту Вітчизни, цивільного захисту, охорони здоров'я.

7. Робота з підготовки учнів до служби у Збройних силах України та інших військових формуван­нях, визначених законодавством, вибору професії.

8. Робота з підготовки учнів до надання першої медичної допомоги.

9. Робота із систематизації знань про способи і засоби індивідуального та колективного захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного і соціально-політичного по­ходження, під час проведення рятувальних та невідкладних робіт при хімічному, біологічному та ра­діаційному забрудненні.

10.Робота з формування в учнів компетентностей:

•соціальних — здатність до оволодіння основами знань щодо захисту Вітчизни цивільного захисту, збереження життя і здоров'я у надзвичайних ситуаціях та військових конфліктах з урахуванням власних особливостей, надання першої допомоги, здійснення психологічної підготовки до захисту Вітчизни;

•комунікативних — формування необхідних способів взаємодії з оточуючими, навичок роботи в колективі, володіння різними соціальними ролями в колективі;

•особистісного самовдосконалення — засвоєння способів фізичного, духовного й інтелектуального саморозвитку, емоційної саморегуляції і самопідтримки;

•загальнокультурних — обізнаність у визначенні основних напрямів удосконалення захисту Вітчизни; оволодіння пізнаннями і досвідом у виборі майбутньої професійної діяльності;

•навчально-пізнавальних — самостійна пізнавальна діяльність із вироблення єдиних поглядів на проблему виховання патріота і громадянина; формування високопатріотичної свідомості, національної гідності, готовності до захисту Вітчизни;

•інформаційних — набуття знань, пошук, аналіз і відбір необхідної інформації про структуру та функції Збройних сил України, їх характерні особливості;

•ціннісно-змістових — ціннісні уявлення учнів про формування та удосконалення життєво необхідних знань, умінь і навичок учнів щодо захисту Вітчизни і військово-патріотичного виховання, здатність їх бачити і розуміти оточуючий світ, орієнтуватися в ньому, усвідомлювати свою роль і при­значення, уміння вибирати цільові і смислові установки для своїх дій і вчинків, приймати рішення.

НАВЧАЛЬНІ ПРЕДМЕТИ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

УКРАЇНСЬКА МОВА

Навчання грамоти:

1. Систематична робота з розвитку фонематичного слуху дітей (сприйняття на слух і відтворення окремих звуків, уміння проводити звуковий і звукобуквений аналіз слів).

2.Прийоми звукобуквеного аналізу і синтезу, що їх використовує вчитель у процесі навчання.

3.Прийоми навчання письму.

4.Словникова робота, робота над реченням і зв'язним мовленням.

5.Рівень знань і вмінь учнів:

• уміння називати послідовно звуки в складах і словах, передавати їх на письмі;

• уміння практично розрізняти голосні і приголосні, тверді й м'які приголосні;

• формування вміння графічно зображувати слова і речення за допомогою умовних знаків;

• уміння складати слова з букв розрізненої азбуки і записувати їх (друкованим або рукописним шрифтом);

• читання слів із вивченими буквами різної складової складності; правильне, свідоме, виразне чи­тання зв'язних текстів;

• уміння переказувати простий текст, відповідати на запитання вчителя і виконувати прості логічні вправи.

Читання:

1. Формування навичок читання.

2. Методичні прийоми, що їх використовує вчитель під час роботи з текстами різних художніх жанрів.

3.Розвиток мовлення учнів і словникова робота.

4.Розвиток образного і логічного мислення в процесі читання.

5.Прийоми активізації учнів на уроках, види самостійної роботи.

6.Моральне й естетичне виховання учнів.

7.Організація позакласного читання і позакласних заходів.

8.Розвиток читацьких інтересів учнів.

9.Рівень знань і вмінь учнів:

• уміння відповідати, аналізувати, складати план, характеризувати персонажів;

• пов'язувати прочитане з реальним життям;

• навички читання (правильність, усвідомленість, швидкість, виразність).

10.Чергування видів читання вголос і мовчки.

11.Усвідомленість читання вголос невеликих за обсягом прозових та віршових творів.

12.Вправи на вироблення чіткої вимови, уваги до слова, безпомилкового сприймання тексту.

13.Зміна темпу читання тексту залежно від його змісту.

14.Тренування учнів у швидкому усвідомленому читанні науково-пізнавальних текстів.

15.Виховання та організація уваги, пам'яті під час читання.

16.Формування усвідомленого читання шляхом порівняння текстів за різними завданнями.

17.Вибір засобів інтонаційної виразності: тон, темп читання, сила, тембр голосу, логічні наголоси, паузи, міміка, жести.

18.Розуміння теми твору, змісту подій, мотивів поведінки, персонажів твору, їхнього емоційного стану, думок, переживань, авторського ставлення до описаного.

19.Розвиток навичок самостійного читання.

20.Розвиток творчої діяльності учнів на основі прочитаного.

21.Розвиток спілкування. Фонетика і граматика:

1. Формування фонетичних і граматичних понять в учнів.

2. Методика організації уроку з граматики. Форми роботи на уроці: пояснення вчителя, бесіда з дітьми, самостійна робота учнів.

3. Види вправ, які використовуються на уроках, залежно від характеру матеріалу, що вивчається.

4.Види і прийоми роботи з правопису (пояснення правил, виконання орфографічних вправ під керівництвом учителя, самостійна робота).

5.Мовний розбір (звукобуквений аналіз, аналіз слів за будовою, за частинами мови, встановлення зв'язку слів у реченні).

6. Види усних і письмових творчих робіт.

7.Виконання програми з каліграфії, розвитку мовлення.

8.Систематичність перевірки зошитів. Робота над помилками.

9.Рівень знань і вмінь учнів:

• свідомість засвоєння правил граматики і правопису;

• уміння оперувати знаннями, логічно висловлювати думки в усній і письмовій формі, робити вис­новки;

• уміння самостійно виконувати вправи за завданнями вчителя;

• вироблення в учнів мотивації навчання рідної мови;

• формування комунікативних умінь;

• ознайомлення з найважливішими функціональними складовими мовної системи за принципом «від загального до часткового»;

• загальний розвиток особистості — інтелектуальний, моральний, вольовий.

10.Навчання молодших школярів теорії мови.

11.Формування правописних умінь.

12.Розвиток уміння слухати й розуміти текст, будувати діалог і зв'язне висловлювання, читати текст із дотриманням орфоепічних норм української мови.

13.Розвиток умінь грамотно записувати власні висловлювання.

14.Підпорядкування мовних знань мовленнєвому розвитку

15.Робота над реалізацією комунікативної лінії: формуванням і розвитком умінь молодших школярів із чотирьох видів мовленнєвої діяльності — аудіювання, говоріння, читання і письма (на кожному уроці).

МАТЕМАТИКА

1. Науковість і доступність у викладанні математики.

2. Прийоми активізації мислення учнів на уроках.

3. Формування уявлень про натуральні числа та обчислювальні навички у роботі з ними.

4. Ознайомлення з найпростішими величинами (довжиною, площею, масою, часом, швидкістю, вартістю); навчання застосовувати їх.

5. Навчання учнів розв'язуванню задач. Розвиток культури математичної мови.

6. Ознайомлення з найпростішими поняттями геометрії.

7. Ознайомлення з доступною математичною термінологією і символікою.

8. Зв'язок уроків математики з життям.

9. Реалізація виховних і розвивальних можливостей уроків математики (формування світогляду, діалектичного і логічного мислення; розвиток пам'яті, навичок самоконтролю, працьовитості).

10.Рівень знань і вмінь учнів:

• знання таблиці додавання і множення;

• уміння читати, записувати й додавати числа; виконувати над ними арифметичні дії (у межах про­грами);

• уміння читати й записувати найпростіші математичні вирази і знаходити їх числове значення;

• уміння застосовувати теоретичні знання для розв'язування прикладів і задач (у межах програми);

• уміння зображувати прості геометричні фігури (точку, відрізок, ламану, коло), виконання деяких вимірів з ними;

• уміння аналізувати й узагальнювати вивчене, робити висновки.

11.Збагачення і розвиток пізнавального досвіду учнів.

12.Формування алгоритмічної культури учнів.

Я І УКРАЇНА, ПРИРОДОЗНАВСТВО,

ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА, ДОВКІЛЛЯ

1. Вибір форм і методів викладання відповідно до специфіки предмета, роль спостережень, екскур­сій, дослідів, цілеспрямованої практичної діяльності дітей.

2. Реалізація основних напрямів програми ознайомлення дітей із навколишнім світом:

• ознайомлення із суспільним життям, працею людей, здобуття соціального досвіду;

• ознайомлення з природою під час безпосереднього спілкування з нею.

3. Комплексне пізнання учнями природи і суспільства. Здійснення екологічного, естетичного і патріотичного виховання молодших школярів.

4. Формування гігієнічних навичок. Вивчення правил поведінки та протипожежної безпеки.

5. Формування уявлення та поняття про цілісність світу, природне і соціальне оточення, належність людини до природи і суспільства.

6. Створення передумов для усвідомленого сприймання і засвоєння соціальних та морально-пра­вових норм, історичних, національно-культурних традицій українського народу.

7. Реалізація пізнавальних, виховних і розвиваючих можливостей навчального матеріалу. Прилу­чення учнів до трудової діяльності.

8. Використання краєзнавчого матеріалу, ознайомлення з природоохоронною роботою. Розвиток інтересів учнів до пізнання природи. Виховання любові до рідного краю, своєї країни.

9. Рівень знань і вмінь учнів:

• засвоєння основних правил шкільного розпорядку, поведінки в громадських місцях, на вулиці;

• сформованість умінь самообслуговування, додержання режиму дня, вимог особистої гігієни;

• знання найпоширеніших рослин і тварин, особливостей природи певної місцевості; уміння спостерігати за змінами в природі, вести календар природи, розрізняти пори року; знання видів праці людей у полі, саду, на городі у різні пори року; уміння користуватися термометром, компасом, картою, читати план місцевості; визначати форми поверхні землі;

• розрізняти найважливіші копалини; пояснювати, причини зміни пір року, дня, ночі.

10.Формування досвіду творчої діяльності учнів.

11.Розвиток загальнонавчальних (організаційних, загальномовленнєвих, загальнопізнавальних, контрольно-оцінних) умінь.

12.Оволодіння узагальненими способами дій.

13.Моделювання культурних і статево-рольових стандартів поведінки в різних ситуаціях.

14.Розвиток активного пізнавального ставлення до природного та соціального оточення.

15.Пізнання учнями своїх можливостей.

16.Формування найбільш значущих для українського народу цінностей: патріотизму, соціальної справедливості, первинності духовного над матеріальним, природолюбства, людинолюбства, праце-любства, взаємоповаги.

17.Залучення й аналіз життєвих вражень.

18.Доцільність організації самостійної й пошукової діяльності учнів.

19.Оволодіння спеціальними методами пізнання природи (дослід, спостереження, практична робо­та).

20.Оволодіння вміннями користуватися приладами.

ТРУДОВЕ НАВЧАННЯ

1. Забезпечення уроків та інших форм трудових занять необхідним оснащенням, навчально-на­очними посібниками, матеріалами, інструментами.

2. Розширення трудового досвіду дітей, формування доступних уявлень про працю дорослих, професії і виробництво; виховання поваги до людей праці.

3. Науковість, політехнічна спрямованість навчального процесу. Ознайомлення учнів з перед­баченими програмою інструментами, інвентарем, пристроями, доступними для сприйняття дітьми. Навчання прийомам обробки різних матеріалів, догляду за сільськогосподарськими рослинами.

4. Розвиток і виховання учнів у процесі трудового навчання: розумове, фізичне, естетичне форму­вання нахилів та інтересів.

5. Доцільність вибору методів і форм навчальної діяльності учнів. Розвиток технічного мислення.

6. Організація суспільно корисної продуктивної праці школярів.

7. Самообслуговування учнів.

8. Оволодіння початковими елементами культури виробництва, додержання правил особистої гігієни, безпеки праці.

9. Рівень знань, умінь і навичок учнів:

ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА

1. Комплексність підходу до фізичного виховання учнів: уроки фізичної культури, фізкультурні за­ходи в режимі навчального дня (фізкультхвилинки, гімнастика до уроків, вправи та ігри на перервах), робота в позаурочний час (спортивні години в групах продовженого дня, спортивні змагання, секції).

2. Відповідність методики уроків фізичної культури віковим особливостям дітей, специфіці даного предмета. Забезпечення різноманітності вправ і додержання рухового режиму.

3. Заходи щодо зміцнення здоров'я школярів.

4. Дотримання санітарно-гігієнічних вимог на уроках та інших заняттях фізичної культури і спор­ту.

5. Робота з дітьми з ослабленим здоров'ям.

6. Медичний контроль, диспансеризація дітей.

7. Відповідність фізичного розвитку дітей програмним вимогам.

8. Формування ціннісних орієнтирів щодо культури здоров'я і здорового способу життя, потреби та звички регулярно займатися фізичною культурою та спортом.

9. Добір змісту, засобів навчання.

10.Дозування фізичних навантажень.

11.Формування уявлень і понять про фізичну, соціальну, психічну і духовну складові здоров'я; без­пеку життєдіяльності учнів удома, в школі, у громадських місцях, на дорозі тощо; залежність здоров'я від стану природного середовища; вплив на здоров'я соціального середовища.

12.Перевага практичним діям і вправлянням.

ОСНОВИ ЗДОРОВ'Я

1. Робота з формування уявлень про те, що здоров'я розглядається як окреме ціле, а його складови­ми є фізична, соціальна, духовна і психічна.

2. Робота з формування уявлення і поняття про взаємозв'язки людського організму з природним та соціальним оточенням.

3. Робота з формування знань, умінь і навичок безпечної поведінки вдома, в школі, на вулиці, у гро­мадських місцях.

4. Робота з формування здатності передбачати наслідки своїх вчинків, здійснювати самооцінку власних дій та оцінку дій інших людей.

5. Робота з формування вмінь надавати само- і взаємодопомогу та самооцінювати своє здоров'я.

6. Робота з розвитку активної мотивації щодо збереження і зміцнення здоров'я, самовдосконалення фізичної, соціальної, психічної та соціальної складових здоров'я.

7. Робота з розвитку вміння керувати собою і розв'язувати життєві конфлікти, контактувати з людь­ми в соціумі, протистояти негативному впливу оточення.

8. Робота з розвитку вмінь прогнозувати можливість виникнення небезпеки в мікросоціумі, навко­лишньому природному середовищі, самостійно приймати правильні рішення, творчо і критично мис­лити.

9. Робота з виховання потреби в здоров'ї як важливої життєвої цінності.

10.Рівень сформованості життєвих навичок, які сприяють фізичному здоров'ю:

• раціонального харчування (дотримання режиму харчування, уміння зберігати і визначати якість харчових продуктів);

• рухової активності (регулярні заняття фізичною культурою, спортом, руховими іграми, посиль­ною фізичною працею);

• санітарно-гігієнічні (особистої гігієни, виконання гігієнічних процедур — догляд за шкірою, во­лоссям, зубами тощо);

• режим праці (чергування розумової і фізичної активності, знаходження часу для регулярного хар­чування та активного відпочинку).

11. Рівень сформованості життєвих навичок, які сприяють соціальному здоров'ю:

• ефективного спілкування;

• поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації;

• спільної діяльності і дискримінації.

12. Рівень сформованості життєвих навичок безпечної поведінки:

• безпечної поведінки вдома;

• безпечної поведінки в школі;

• безпечної поведінки пішоходів;

• безпечної поведінки пасажирів;

• безпечного відпочинку.

13.Ефективність способів навчально-пізнавальної діяльності школярів для формування через пра­вила, вказівки, алгортитмічні приписи умінь і навичок.

14.Багаторазове вправляння на уроках.

15.Використання фольклору.

МУЗИКА

1. Методика проведення уроків:

• якість роботи над розвитком вокально-хорових навичок (звукоутворення, дихання, чистота інтонації);

• зв'язок співів з поняттям «музична грамота»;

• якість бесід після прослуховування музики.

2. Робота з учнями, які не мають розвиненого музичного слуху.

3. Добір репертуару для співу та слухання музики. Використання уроків музики для виховання та всебічного розвитку учнів. Зв'язок з іншими видами мистецтва.

4. Використання спеціального обладнання під час навчання музики (музичні інструменти, програ­вач, платівки, фоно- і радіозаписи).

5. Використання на уроці досягнень учнів у позакласній роботі (хоровий гурток, вокально-інструмен­тальний ансамбль, оркестр, відвідування театру, зустрічі з композиторами, заняття в школах мистецтв тощо).

6. Рівень знань і вмінь учнів: уміння співати чисто, виразно, сольфеджувати, сприймати музичний матеріал.

7. Імпровізація музично-ритмічних рухів (сприяє розвитку почуття ритму, емоційності, виховання інтересу до фольклору).

8. Застосування різних видів музичної діяльності (співацькі імпровізації, ігрові ситуації, музичні діалоги тощо).

9. Створення виховуючого характеру мелодії за допомогою засобів музичної виразності (темп — повільний, помірний, швидкий; динаміка — тихо, голосно; ритм — різна тривалість звуків; лад — ма­жорний, мінорний; тембр голосу — дзвінкий чи не дуже).

10.Складання музичних і словесних текстів. Зв'язок музики і природи в житті дітей.

11.Стимулювання музичної творчості.