19 березня свій день народження
святкує прекрасна поетеса, гордість України лауреат Шевченківської премії
(1987), Премії Антоновичів (1989), Премії Петрарки (1994) Ліна Костенко.
Ця мудра й тонка жінка як ніхто інший глибоко розуміє та вміє передавати сутність людських стосунків,
переживань, сподівань. Її твори глибоко актуальні. Уже багато років вона
залишається справжнім борцем з неправдою, показовістю, пристосуванством. Ліна
Костенко – незаперечний моральний авторитет для українців, і за свій вік вона
жодного разу не заплямувала себе компромісами з нечесною владою. Геніальна українка говорить до нас своїми творами.
Завжди актуальними та пронизливими:
Страшні слова,
коли вони мовчать,
коли
вони зненацька причаїлись,
коли
не знаєш, з чого їх почать,
бо
всі слова були уже чиїмись.
Хтось
ними плакав, мучивсь, болів,
із
них почав і ними ж і завершив.
Людей
мільярди і мільярди слів,
а
ти їх маєш вимовити вперше!
Все
повторялось: і краса, й потворність.
Усе
було: асфальти й спориші.
Поезія
– це завжди неповторність,
якийсь
безсмертний дотик до душі.
Вечірнє сонце,
дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє
сонце, дякую за втому.
За
тих лісів просвітлений Едем
і
за волошку в житі золотому.
За
твій світанок, і за твій зеніт,
і
за мої обпечені зеніти.
За
те, що завтра хоче зеленіть,
за
те, що вчора встигло одзвеніти.
За
небо в небі, за дитячий сміх.
За
те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє
сонце, дякую за всіх,
котрі
нічим не осквернили душу.
За
те, що завтра жде своїх натхнень.
Що
десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє
сонце, дякую за день,
за
цю потребу слова, як молитви.
