ЕСЕ
СЕЗЬКО ТЕТЯНА, переможниця міського конкурсу професійної майстерності
для вчителів мовно-літературної галузі «РІДНОЮ МОВОЮ – ПРО РІДНЕ МІСТО».
https://osvita-omr.gov.ua/ridnoiu-movoiu-pro-ridne-misto-pidsumky-konkursu/
Одеса. Оптимістична, дружня, емоційна, сентиментальна, авангардна.
Одесу, що є найбільшим містом на півдні України, з її чудернацькими вуличками та двориками, величними будинками та замками, гумором, яким просякнуте морське повітря, знають в усьому світі. Ті, хто знають або думають, що знають історію міста, вдумливо вслуховуються в зворушливі розповіді старожил про королів та королев кримінального світу; вибудовують своє уявлення про героїчні сторінки оборони Одеси за часів Другої світової війни, і.. уявляють її гордовитою та простою, спритною та заманливою, неприступною й м’якою, разом із тим мужньою й незламною. І всі, як на мене, мають рацію.
Мабуть, більшість думає, що для того, щоб вважати Одесу найкращим містом України, треба тут народитися. Це не мій випадок. Я народилися на північному сході України, на Слобожанщині. Свідоме життя провела на Донеччині, у Краматорську, а тепер насолоджуюся чудовими краєвидами півдня.
Так, коли вперше зустрілася з цим містом (ще перед повномасштабним вторгненням) захлиналася від насолоди від побаченого та почутого. Здавалося, що хотілося відчути відразу все, що відоме всьому світові, що вже до тебе побачили й почули мільйони туристів. Без упину можна було відкривати нові місця, запахи, переживати різні емоції. Бродити маленькими одеськими двориками й помпезними, неповторними залами замків. Скуштувати знамениті вина із шовковими танінами та яскравим смаком чорної смородини, ожини, вишні, спецій та ванілі, ароматами польових квітів, жовтих яблук, груш, свіжого хліба, лимону та фіалки. А ще насолодитися своєрідною атмосферою Староконного базару. Він займає кілька кварталів та не має звичної для ринку форми – тут немає традиційних прилавків чи лотків. Одні товари розкладено прямо на асфальті на шматках тканини чи поліетилену, інші розвішано на вікнах та стінах старих будинків, парканах та столітніх деревах. Серед моря старого мотлоху можна помітити справді цінний антикваріат: усілякі дрібнички, старовинні речі для надання шику сучасній оселі; ювелірні вироби, які зроблять вигляд кожної модниці неперевершеним та унікальним.
Чим пахне Одеса? Відповідь до геніальності проста. Одеса пахне морем. А одеське море солоне, п’янке, бурхливе й тихе, іноді моторошне, часом тепле й лагідне, привітне, холодне й грізне, але завжди загадкове й дивовижне. А яка гра кольорів! Море може бути темно-синім, насичено-чорним, бірюзовим, гранатовим, лазуровим, кольору маренго, лаймовим, оливковим, мати відтінок ціанового або смарагдового кольору, бути сіро-блакитним та сріблястим. Кожен колір створює особливу атмосферу й передає певний настрій. Вдивляючись у пінні хвилі або милуючись бризом, і сам відчуваєш спокій та затишок, захоплення та мрійливість, смуток і самотність, силу й свободу, радість й оптимізм. І це не може не захоплювати та надихати.
Так, можна було б сказати, що за кількістю видатних місць, багатства культурної спадщини, сміливо назвати Одесу найкращим містом України. Але, на моє переконання, таким його роблять люди. Так саме мешканці міста. Це й українці, болгари, євреї, молдовани, білоруси, вірмени, поляки, грузини, азербайджанці, татари, гагаузи, греки та представники інших національностей, які вміють жити разом, збагачуючи та доповнюючи один одного. Саме об’єднання багатьох культур і шарм кожної із них робить це місто унікальним, своєрідним, витонченим, сумбурним, сентиментальним, оптимістичним, авангардним та дружнім. Толерантним до всіх культур, народів та їх особливостей.
Саме цей народ 8 серпня 1941 року, коли в місті був оголошений стан облоги, 100 - тисячною армією вийшов на будівництво оборонних споруд. Під артилерійським вогнем і безперервним бомбардуванням люди рили окопи, будували вогневі точки, зводили барикади. За короткий час у місті було споруджено більше 200 барикад. Гітлерівське командування вважало, що Одеса, яка не мала до війни жодних укріплень, не зможе триматися так довго. Воно було настільки впевнене в цьому, що на 10 серпня 1941р. призначило в місті парад своїх військ. Ох, яка знайома ситуація! На жаль, знайома. Тоді, у далекому 1941 році, німецькі війська наштовхнулися на героїчний опір військ Приморської армії. Тоді, в далекому 1941…
Саме цей народ в лютому 2022 довів, що готовий битися за кожний клаптик своєї землі. Чого лише вартий знаменитий захист острова Зміїний — острова в північно-західній частині Чорного моря. Уже 24-го лютого, у перший день повномасштабного вторгнення, до острова підійшов флагман Чорноморського флоту Росії крейсер «Москва». На ультиматум з боку ворога з призивом здатися або загинути, українці відповіли фразою, яка стала легендарною. Тоді окупантам все ж вдалося захопити прикордонників в полон й острів. Однак уже через декілька місяців флагман ворожого флоту пішов на дно. А наприкінці червня точні удари Збройних Сил України по острову змусили й окупаційний гарнізон втекти зі Зміїного.
Весь світ облетіли кадри з мужніми одеситами та гостями міста, які набивали мішки піском та будували барикади, укріплювали суходол; готові були захищати кожну будівлю, кожну вулицю. Волонтерська Одеса — це окрема історія про людяність та допомогу як військовим на передовій, так і цивільним, які в умовах війни перебувають у скрутному становищі. Такі вже є одесити: самодостатні, вольові, цілісні, щедрі на добро, тепло й турботу, мужні й відважні, незалежні, свободолюбні, відкриті, розумні, активні, підприємливі, вигадливі й талановиті.
Саме мешканці Одеси роблять це місто найкращим містом України.
Саме у цьому місті малознайомі люди подали моїй родині руку допомоги й обгорнули турботою, надали прихисток у перші найважчі місяці перебування поза рідною домівкою. Завдяки таким одеситам, місто для мене стало теплим, затишним, а найголовніше – рідним. Бо дім – це не лише або не стільки стіни, це місце, де твоя родина почувається в безпеці, де відчуваєш дружнє плече, підтримку та співучасть. Дивовижно усвідомлювати особливий зв'язок, що виникає між людьми на основі взаєморозуміння, підтримки та співчуття. Відомий англійський філософ, історик, вчений Френсіс Бекон якось написав: «Дружба посилює радість і послаблює прикрість». Життя доводить правдивість цього вислову. Почуття від початку війни змінювалися. Лють, ненависть, агресія, відчай, страшенний біль від втрати найкращих із нас. Разом із тим були й радісні хвилини, і повага й любов, підтримка, захоплення, відчуття неймовірної єдності, піднесення та вдячності. Важливо одне – пройти складний процес прийняття того, що трапилось, й адаптуватись до нового життя з дружньою підтримкою вдвічі легше.
Ланцюжок довжиною в життя Харків-Краматорськ-Одеса замкнувся. Усе переплелося: дух степів Харківщини – найбільшої області Східної України, що вабить неймовірною красою природи; Краматорськ, де серед безкраїх рівнин, підносячись над рівнем горизонту, немов величезні хвилі древнього океану, розкинулася біла горбиста гряда Білокузьминівських скель; Донеччина – край заводів-гігантів та шахт; нарешті – тепла, сонячна Одещина з таємничими підземеллями, руїнами давніх місць, неймовірними лиманами, частинкою Венеції й гіркувато-солоним морем.
Одесити наділені унікальною особливістю сприймати дійсність з гумором. З тим здоровим сміхом, який дає можливість впоратися зі стресом, приймати реальність, робити паузу та набиратися сил, щоб знову продовжити війну на своєму фронті. Відомий факт, що гумор — потужний інструмент захисту для психіки, зокрема у воєнні часи. Яке ще місто України може похвалитися здатністю філософського ставлення до дійсності? Гумор ґрунтується на спостережливості та аналітичності мислення, сприяє життєстійкості. Людина з гарним почуттям гумору мислить по-філософськи. За власним спостереженням, одесити володіють набором якостей, які дозволяють процвітати, навіть коли стикаються з труднощами. Оптимізм — це головна із них.
Одеса сьогодні поранена, але незломлена. Я відкриваю її кожного дня. Сила містян у силі духу, нескореності, душевній стійкості, а ще в емоційності та щирості. Одесити люблять своє місто. Ця любов витає у повітрі, огортає кожного. Вона дає впевненість та опору. Одесити демонструють безкорисливість та добросердечність. Вони завжди прагнуть бути в перших лавах і в праці, і у відпочинку. І я хочу бути частиною цього міста. Хочу вплести у свою долю стрічку морського бризу, краплі ласкавого вітру, смак терпкого вина, гостинність мешканців Одеси, а ще віру в перемогу.
Я люблю міста, в яких зростала, навчалася, працювала, де народилися мої діти. Це частина мене. І ця любов назавжди. Але Одеса – це моє сьогодення. Так, непросто починати вибудовувати своє життя на новому місці, коли тобі вже 50. Але Одеса, можливо, приглядалася до мене, наче вирішуючи, чи можна зі мною подружитися, все ж прийняла мене. Люди, яких зустріла від початку війни тут, в Одесі, підтримали. Місто огорнуло теплом та відкрило нові можливості працювати, творити, розвиватися, рухатися вперед; знаходити щастя в простих речах, радіти сонцю, морю, новому дню, співпереживати, вірити в свої сили, самій допомагати іншим.
Тому сьогодні для мене, не одеситки, Одеса є найкращим містом України. Моя Одеса – Оптимістична, Дружня, Емоційна, Сентиментальна, Авангардна.
Немає коментарів:
Дописати коментар