Корисна інформація для допитливих

Мотиваційний лист  – це давно поширена практика у західних вузах на рівні з свідоцтвами про освіту та іншими документами. Це спосіб пізнати вас більш цілісно та персоналізовано, зрозуміти, чому саме ви повинні стати їх студентом.  Сьогодні сайти рясніють матеріалами щодо написання мотиваційного листа: деякі з них є слушними, деякі – потребують критичного аналізу. Для когось написання мотиваційних листів може бути недосяжною вершиною. Але це зробити можливо, якщо дотримуватися певних правил. Дозволила матеріали щодо написання аркуша узагальнити та пропоную своє бачення та алгоритм підготовки до написання свого унікального аркуша.  Надіюсь, що вони стануть вам у пригоді. Слухайте своє серце та йдіть за мрією.

 

 

УНІКАЛЬНИЙ    МОТИВАЦІЙНИЙ   ЛИСТ

 

 

ОСОБЛИВОСТІ.

Мотиваційний лист – це есе, що дає можливість показати свою особистість і висловити, чому саме найкращий кандидат серед інших, це ваш шанс уявити собі як мотивовану , яскраву та дуже здібну особистість , готову вступити до університету. Зробіть свій лист яскравим особистим описом вашого унікального «я», щоб показати, хто є і чому ви хочете, щоб вас прийняли. Лист підкреслює відповідну інформацію про ваші компетенції, досвід, особистісні якості.

 

ВАЖЛИВО:  Основна вимога написання — це  чіткість, логічність викладу, правдива інформація, стриманість, розважливість . Підготовка такого аркуша вимагає детального дослідження вступником загальної академічної середовища університету та різних освітніх програм, ретельної підготовки . Заклад освіти надасть перевагу вмотивованому абітурієнту.

 

НЕ ЗАБУДІТЬ: Тримати баланс . Мотиваційний лист — це документ і має бути написаний у публіцистичному стилі. Уникайте слів-кліше, які дуже стандартизують мотиваційний лист та «вбивають» саме вашу унікальність. 

 

СТРУКТУРА ЛИСТА.

Лист є результатом особистої творчої праці абітурієнта, тому зазвичай не встановлюється якихось уніфікованих вимог щодо його структури та змісту. Проте заклади вищого освіти можуть публікувати на сайті зразки мотиваційних листів та правила їхнього оформлення (наприклад, щодо структури листа, його обсягу). Тому вступник заздалегідь повинен ознайомитись із сайтом обраного ним університету та підготувати лист відповідно до таких вимог та правил.

 

П'ЯТЬ КРОКІВ ДО   НАПИСАННЯ   УНІКАЛЬНОГО МОТИВАЦІЙНОГО ЛИСТА

 

1.Перед тим, як сісти писати мотиваційний лист, варто провести коротке дослідження   про навчальний заклад, факультет, спеціальність тощо, куди подаєте листа. На що треба звернути увагу: цінності, візія, місія програми закладу – щоб у мотиваційному листі описати, як це збігається з вашими планами на майбутнє та особистою позицією.

2.Уважно читайте опис кандидата – кого бачать серед студентів. Там завжди є ключові слова, які описують якості, навички, риси, компетенції бажаної особи. Сміливо обирайте три якості, в яких ви супер і можете це підтвердити досвідом (навчання, участь у проектах, конкурсах, волонтерській діяльності тощо), копіюйте їх у чернетку вашого мотиваційного листа – і ось, є план на три короткі абзаці головної частини тексту. Без вигадок та зайвої інформації, по суті.

3.Хороший мотиваційний лист має «настоятися» хоча б деяку годину , в залежності від дедлайну.

Вичитайте самостійно відразу після написання, щоб усунути помилки, яких ви припустилися через неуважність чи поспіх, відредагувати стиль, виправити лексичні та граматичні помилки. Перечитайте лист і перевірте, що ви відповіли на всі важливі запитання. Хто ви та для чого звертаєтесь? Як ви дізналися про університет / факультет / спеціальність? Чому ви хочете навчатися в університеті/на факультеті/на спеціальності? Що робить вас найкращим кандидатом, якого можна прийняти? Підсумуйте, яка саме кваліфікація, життєвий досвід, досвід роботи та особисті якості підготували вас до навчання в університеті.

4.Перед відправкою мотиваційного аркуша або інших документів   перевірте такі речі: переконайтеся, що ваше аркуш поміщається на одну сторінку, написану правильним шрифтом . Дайте його прочитати декільком людям для ознайомлення коментарів. Це справді допомагає.

5.Щодо обсягу листа- необхідно дотримуватися вимог ( якщо вони є). Перевищувати чи писати менше – не раджу. Написати більше, а потім корегувати та прибирати зайве до необхідного об'єму –   це важко, проте не так помітно, коли написано мало, а текст треба розтягнути.

НАГАДУВАННЯ :  Зразки лише для натхнення!

 Чи потрібна кома після «З повагою…»?

 

Варто запам’ятати, що за правилами пунктуації після зазначених конструкцій потрібно ставити тире. В оновленому виданні праці української мовознавиці Катерини Городенської  «Українське слово у вимірах сьогодення» (Київ, 2019) із цього приводу зазначено, що етикетні конструкції ввічливості з формами «З повагою» чи «З глибокою повагою» подібні до еліптичних речень, у яких пропущено присудок або присудок із залежним словом: З повагою [ставиться до Вас] директор Інституту . На місці ж пропущеного присудка у таких реченнях ставлять тире, а не кому.

 

 

Отже, правильно:

1.     Ставити тире, якщо обидва складники завершальної частини листа написані в одному рядку: 

З повагою – доцент кафедри стилістики І. Я. Марченко.

З глибокою повагою – редакція журналу "Китаєзнавчі дослідження".

Або якщо в одному рядку форма ввічливості, а в іншому – назва посади, прізвище тощо:

З повагою –

головний спеціаліст відділу продажу Олег Чуприна.

Зі щирою повагою –

Валентина Лук’янчук.

 

 

2.     Не ставити тире чи жоден інший розділовий знак, якщо після етикетних форм на віддалі від них у тому ж рядку зазначаємо назву посади, ініціали з прізвищем або ж ім’я та прізвище:

З повагою                                       директор Інституту І.Німчук

Зі щирою повагою                          Валентина Лук’янчук.

ПОРАДИ ЩОДО НАПИСАННЯ МОТИВАЦІЙНОГО ЛИСТА

у тому числі й для вступу до навчального закладу за кордоном

 

Головна мета листа для вступу до вузу – переконати членів приймальної комісії в тому, що ви є найкращим кандидатом, якому і потрібно віддати перевагу. За допомогою листа ви налагоджуєте комунікацію з членами приймальної комісії, а для того, щоб ця комунікація виявилася успішною для вас , слід:

·         знати, чого саме чекає від вас цільова аудиторія

·         точно знати, що саме ви хочете отримати від процесу навчання у вузі

·         вміти правильно розповісти про ті унікальні якості, які роблять вас особливим.

 

Такий документ, як мотиваційний лист на англійській мові, допомагає працевлаштуватися та отримання престижного освіти. Саме тому, при написанні листа, пам'ятайте про головні правила:

 

1.     Комісії різних факультетів оцінюють листи за різними критеріями

2.     Згадка про короткострокові і довгострокові цілі навчання вітається

3.     Опис особистого досвіду та досягнення – обов'язково

4.     Коротка характеристика навчання і досягнень у цій сфері – потрібна.

 

Що подобається приймальній комісії?

Про що варто згадати, коли ви пишете motivation letter для працю в іноземній компанії або вступу до вузу? Той, хто читатиме ваше листо, напевно чекає того, що отримає відповіді про вас на свої питання з написаного. Тому не варто його розчаровувати.

У мотиваційному листі має бути:

·         аналіз особистих якостей (за цим будуть судити, як саме ви оцінюєте собі, а отже, оточуючих)

·         щирість (фальш відчувається відразу, майте на увазі)

·         опис підготовки та мотивація (досвід роботи, досягнення, навички, конкретні вказівки, чому ви вибрали саме цю спеціальність, як плануєте розвиватися і вдосконалюватися в цій сфері)

·       наявність цілей та обґрунтованість обраної програми (важливо вказати, чого саме ви хочете досягти, навчаючись на даній спеціальності і як процес навчання допоможе вам у досягненні ваших цілей)

·         логіка побудови тексту . Вміння добре писати, правильно формулювати думки також важливо для вступу до вузу

 

Що не бажано писати в мотиваційному листі? 

Розповімо докладніше, чого краще не писати у мотиваційному аркуші.

·         По-перше, постарайтеся уникнути кліше і загальних речей , які не несуть жодної інформації фраз.

·         По-друге, уникайте неоднозначних тем, утримуйтесь від викладу думок на тему політики чи релігії, це особисте.

·          Використовуйте прості слова і речення, не ускладнюйте читачів сприйняття тексту.

·          І найголовніше – не пишіть занадто багато , ніхто не читатиме про вас роман у трьох томах. Це всього лише загальні правила гарного тону у motivation letter.

 

Оформлення мотиваційного листа 

Зрозуміло, ви можете завантажити шаблони мотиваційного аркуша англійською та написати свій аркуш відповідно до знайдених зразків. І все ж таки, буде краще, якщо ви спробуєте, керуючись загальними рекомендаціями, написати власний лист-есе.

Формати есе:

·         не структуроване. Ви у вільній формі зможете викласти свої цілі, завдання та описати досвід, особисті якості та досягнення

·         есе у вигляді відповідей на запитання. Таке єсе, як правило, пишуть кандидати, які хочуть вступити на програми МВА. У такому разі мотиваційний лист буде складатися з коротких есе-відповідей на окремі питання.

Підходь до організації тексту:

·         Тематичний підхід. Ви акцентуєте увагу на 2-4 темах і розповідаєте про них. Підхід хороший тим, що ви отримуєте можливість провести паралель між двома не пов'язаними у хронологічному плані подіями, які ви хочете порівняти.

·         Хронологічний підхід. Тут все просто: описуєте події у хронологічній послідовності.

Як правильно організувати текст 

Найцікавіші факти подавайте на початку листа. Хто може дати гарантії, що лист буде дочитаний до кінця?

1.   Факти намагайтеся логічно викладати таким чином, щоб читач міг побачити ваш розвиток як у особистісному, так і у професійному плані.

2. Розділяйте текст на абзаці. Використовуйте слова-зв'язки для переходу від одного абзацу до іншого. Зробіть так, щоб кожен абзац вашого листа був міні-історією із зав'язкою, кульмінацією та логічною розв'язкою.

3.     Вступ – саме та частина аркуша, яка повинна змусити читача прочитати вашу писанину до кінця. Зробіть його цікавим: використовуйте цитати, опис події з життя, незвичайний факт.

4. Висновок – не менш важлива частина листа. Висновок має залишити позитивне враження від прочитаного . На закінчення не потрібно резюмувати кожен параграф, але можна розглянути запропоновані в листі проблеми під іншим кутом, пов'язати їх з більш глобальними проблемами або повніше описати ваші цілі та мотивацію.

5.     Редагуйте лист у кілька етапів. Спершу просто напишіть текст, через день-два варто прочитати його, пізніше – докладно вичитати на наявність граматичних та орфографічних помилок.

 

Фрази, які можна використовувати у тексті листа:

·         I am particularly interested in this job, as ... – Я зацікавлений у отриманні цієї роботи, так як ...

·         I would like to work for you, in order to ... – Я хотів би працювати у вашій компанії

·         My strengths are ... – Мої сильні сторони

·         I would say that my only weakness / weaknesses are ....  But I am looking to improve in this / these area / s. – Можу сказати, що єдиною моєю слабкою стороною є ... Але я працюю над цим.

·         I would be well suited to the position because ... – Я вважаю себе підходящим кандидатом на цю вакансію, тому що

·         My area of ​​expertise is ... – Я спеціалізуюся на...

·         Even under pressure I can maintain high standards. – Навіть під тиском я можу відповідати високим стандартам.

·         I have a lively interest in ... and would appreciate the opportunity / chance to broaden my knowledge by working with you.  – Я дуже зацікавлений в ... і оціню шанс застосувати мої знання в цій роботі.

·         I am highly motivated and look forward to the varied work which a position in your company would offer me. – Я дійсно хочу отримати досвід роботи у вашій компанії на позиції, яку ви зможете запропонувати.

Мотиваційний лист можна відразу писати англійською мовою або спочатку написати українською, а потім – перекладати. Ось тільки при перекладі може виникнути ряд неточностей і помилок. Найпоширеніші помилки при перекладі мотиваційного листа англійською мовою – це узгодження часів в складних реченнях, неправильний порядок слів (переклад вимагає перебудови речення), неправильне вживання однини і множини при перекладі.

Це далеко не повний перелік можливих помилок під час перекладу мотиваційного листа на англійську мову. Тому краще  удосконалювати свій навичку Writing за допомогою якісних ресурсів та порад  – і писати motivation letter англійською.

     

 Останнім часом у шкільній практиці став дуже популярним твір  у  жанрі есе.

Есе (від франц. essai – спроба, проба, нарис) – прозаїчне висловлювання невеликого об’єму і вільної композиції, що виражає індивідуальні враження і міркування з конкретного приводу або питання і свідомо не претендує на вичерпну відповідь.

Пам’ятайте! Обираючи жанр есе, ви можете дозволити собі бути суб’єктивними, зосередитися на частковому, а не на головному, висловлювати спірні міркування, наводячи мінімум доказів, але, з іншого боку, саме це може бути і небезпечним – уявна легкість — пиши собі, як бажаєш. Але зовсім не факт, що ваш твір вийде оригінальним та цікавим.

Перш ніж обрати жанр есе, подумайте та переконайтесь у тому, що вам є що сказати.

Стиль есе вирізняється:

– афористичністю;

– образністю;

– парадоксальністю.

Для есе характерне використання численних засобів художньої виразності:

– символи;

– метафори;

– порівняння;

– алегоричні і притчові образи.

Для передачі особового сприйняття автору есе необхідно:

– використовувати всілякі асоціації;

– проводити паралелі;

– добирати аналогії.

Есе буде цікавим, якщо в ньому будуть присутні:

– непередбачувані(парадоксальні) висновки;

– несподівані повороти;

– цікаві зчеплення.

Мовна будова есе – це динамічне чергування полемічних висловів, питань, проблем, використання розмовної інтонації і лексики.

Цікавим прикладом есе, написаним у формі «сократівського діалогу» (або у формі «запитання – відповідь»), є дана  робота

– У мене до тебе є дивне запитання, але ти все ж спробуй на нього відповісти.

– Ну, спробую.

– Ти – людина?

– Дійсно, дуже дивне запитання. Невже ти не бачиш перед собою мене – людину?

– Так, я бачу тебе, але чи впевнений, що ти насправді – людина?

– Ти справді дивний?

– Вчора я серйозно задумався над цим.

– І якого ти дійшов висновку?

– Я не маю сумніву в тому, що ми з тобою Homo sapiens, але чи не здається тобі, що наші права утискаються, принижуючи нашу гідність?

– Ну, не знаю. Я про це якось не думав.

– Впевнений, що коли тебе надто це образить, то і ти над цим задумаєшся.

– А що сталося?

– Сьогодні ще нічого, але пам’ятаєш той випадок, коли ми ввечері верталися додому після футболу?

– Таке забудеш. Нас трьох тоді зупинила міліція. І чого?

– Як це чого? Вони ж нам чітко сказали: «Пацани, – гроші, або цілими ваші батьки вас не побачать».

– Так, але якби ми були п’яні, або що. Шкода, що ми їм не віддали ті 10 гривень. Обійшлося б без синців і поламаних ребер.

– Так. До речі, ти не знаєш, як там Він? Його вже виписали з лікарні? Тому я і питаю, чи ти відчуваєш себе людиною. В Конвенції про захист прав людини та основних свобод сказано, що «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню». А Україна, до речі, ратифікувала цю Конвенцію. А те, як з нами поводилась міліція…

– …принизило мою гідність.

– Мене теж це принизило. Але це таке. А ти пам’ятаєш справу Онопрієнка?

– Звісно, але ти це до чого?

– Якщо я не помиляюся, то в тій же Конвенції сказано, що кожен вважається невинним у скоєнні правопорушення, поки не буде доведено протилежного. А наш Президент у інтерв’ю назвав Онопрієнка винним ще перед остаточним рішенням суду.

І не ми з тобою у розмові, а сам Президент у інтерв’ю по телебаченню, а це говорить саме за себе. І якщо вже ми торкнулися загальнодержавних справ, то згадаймо вибори Президента України 2004 року.

– Ти хочеш сказати про те, як одна з найцікавіших рубрик нашої улюбленої газети не виходила на її шпальтах два тижні перед проведенням виборів тільки через те, що її автор писав про негативні сторони політики всіх кандидатів?

– Так, але не тільки. Діджея однієї місцевої радіостанції керівництво послало у відпустку через те, що він у прямому ефірі вказав на негативні сторони кандидата з найбільшими шансами на перемогу. А ще студентів академії змусили прийти на зустріч з цим кандидатом. Хто не прийшов, тому не зарахували заліків.

– І це в нас називається правом на свободу вираження поглядів. Тепер ти розумієш моє питання. І як ти тепер на нього відповіси?

– Я відповіді не зміню. Я – людина, ніхто не зможе цього заперечити.

– Так, але ти не заперечуєш, що твої права в нашій державі порушуються, і випадковостями ці порушення назвати важко. Це скоріше нагадує політику, спрямовану на приниження твоєї гідності.

– І цього я не заперечую. Але скажи мені, хто як не ми повинні відстоювати свої права і свою людську гідність?

– Невже ти захищаєш тих кондукторів, які, штрафуючи за безбілетний проїзд, обзивають порушника останніми словами; посадових осіб, які використовують службове становище для власних вигод, одним словом, людей, які так чи інакше утискають наші права?

– Ні, я хочу сказати, що…

– Я знаю. Ти хочеш сказати, що я мушу щодня виборювати право на свободу слова, гідне поводження та ще безліч прав, які мають надаватися мені беззастережно і за які я не повинен боротися?

– А ти, в свою чергу, хочеш, щоб всі твої права, гарантовані Конвенцією, автоматично почали виконуватися з дня ратифікування її Україною? А згадай, скільки років нашій державі? Точно, вісімнадцять. А чи мали якісь права і свободи наші з тобою батьки ще п’ятнадцять років тому? Так, майже ніяких. І як ти думаєш, чи звикли вони до того, що свою гідність можна захистити через суд? А саме це – найважливіше. Я зовсім не виправдовую правопорушення як з боку держави, так і з боку окремих осіб. Але ми не зможемо їх припинити самими словами, а от судовими позовами — інша річ. Ми з тобою говорили про той випадок з міліціонерами. Але ж ми не подали на них в суд, і вони залишилися непокараними і зможуть зробити таке ще і ще раз. Але якби ми оскаржили їхню поведінку, то вони, мабуть, не повторили такого, а їхній приклад застеріг би інших. І так у всьому. Ніхто за нас не зробить нашу державу правовою не на папері, а в реальному житті. Тільки наша ініціатива всіх разом – як громадян і кожного зокрема – як особистості, зможе змінити ситуацію.

– А як щодо правопорушників?

– Звичайно, вони повинні бути покарані і будуть, якщо ми цього справді схочемо. Я відповів на твоє запитання?

– Так. Ми – люди і це — незаперечний факт. А от чи дозволимо ми порушувати наші права, покаже час і наша ініціатива.

Прийомів для написання успішного есе існує багато. Наводимо деякі з них.

• Ефектний початок – вступ, дуже важливий елемент твору. Читач визначає для себе, чи варто йому читати ваше есе. Для початку есе існує кілька підходів.

1. Стандартний (найпоширеніший). Необхідно відповісти на шість запитань: хто, що, коли, де, чому і як. Відповіді на ці запитання дадуть змогу читачеві зрозуміти, чого йому очікувати.

2. Несподіваний – це може бути що завгодно, але читач повинен бути здивований або шокований.

3. Дієвий — зображення самого процесу, а причини й наслідки випливуть далі. Цей підхід зручний для коротких есе.

4. Авторитарний – пропонує інформацію в наказовому тоні, щоб створити враження упевненості автора тільки в собі.

5. Інформативний — читач одразу отримує інформацію про те, що буде далі у творі.

6. Цитатний – вдало підібрана цитата одразу привертає увагу читача (не рекомендується використовувати прислів’я і кліше — це банально).

7. Діалоговий – з одного боку, такий початок стимулює читача як учасника діалогу, з іншого, – це може бути просто потік думок з риторичними запитаннями.

• Хронологія есе – послідовність подій (але не зациклюйтесь на часі ~ есе може вийти нудним). Просто згадуйте час. Не намагайтесь у дрібницях описувати все, що відбувалося в певний період.

• Оповідання — дія або історія, що триває до самого кінця есе, в якій підкреслюються якості, можливості або знання, пов’язані з темою вашого есе.

• Опис – характерною рисою такого есе є яскрава образність твору, що підтверджується багатою мовою, і цікаві деталі, які залишають читача довгий час під враженням.

• Порівняння – в основному цей прийом використовується щодо питання, за яким потрібно описати, наприклад, досвід або невдачу.

• Фінальні компоненти – останні абзаци (абзац) мають завершувати вашу думку і залишити в пам’яті читача яскравий слід.

Приклад твору-есе публіцистичного характеру.

Я – українець

Слова українського гімну давно запали в душу і були вивчені за власним вибором у підлітковому віці. Мені подобаються вишиванки, я люблю їх вдягати – це гарний і рідний мені одяг. Українські майстрині вміють робити з вишиванок справжні витвори мистецтва. До мого раціону входить багато різних страв, серед яких має місце і сало, хоча найбільша перевага віддається його копченому різновиду. Із великим задоволенням танцюю гопак – чудовий, жвавий, енергійний і запальний танець, який приносить багато приємних емоцій. З Дніпром пов’язує багато спогадів, але перепливати його спадало на думку лише у найек-стремальніших фантазіях. Мій «Кобзар» лежить на тумбочці під рукою. Коли я шукаю розради для душі чи відповідей на складні питання, то перечитую емоційні і мудрі слова Шевченка. Рушники, що залишились від бабусі, приємно милують око. Я – українець?

У випадку поранення з моїх судин струменить кров червоного кольору. Але прапор моєї держави має блакитно-жовте (або синьо-жовте за Конституцією) забарвлення, як і його маленькі копії, що супроводжують мене на життєвих шляхах. Я рідко відмінюю слова «пальто» та «кіно», але якщо вони органічно увіллються у новий правопис, то вживатиму частіше.

Важливі у моєму житті слова говорились різними мовами, але переважно українською. Я – українець?

У дитинстві мені подобалось спостерігати за грою київського «Динамо», і хоч зараз інтерес не той, але це теж певний репрезентант України. Коли дивлюся бої Кличків, крім споглядання спортивної майстерності, приємно, що на престижних світових боксерських аренах здіймається наш прапор. Я байдуже ставлюся до Клочкової, але завдяки їй Україну також знають у світі. Мені не доводилось літати літаками західного виробництва, проте з Ту-154 наша земля виглядає незгірш, як з «Боїнга». У мене не стояла можливість вибору різних громадянств, але, незважаючи на це, я практично не уявляю іншого місця свого постійного проживання, окрім як України. Я буду жити там, де мені зручно і там, де дозволять обставини, але це місце немислиме без українських просторів. Я – українець.

Тут ще земля не охолола від дурості, совковості, російщення, ще ходять вулицями колишні райкомівські і обкомівські керівники, колишні слідчі КДБ і відставні радянські військові. На тутешніх цвинтарях є багато покинутих могил, стертість імен на яких пов’язана не так з матеріалом виготовлення, як з відсутністю належного догляду, бо вже немає кому їх впорядкувати. Я не один, я живу серед моїх співвітчизників, які

лаються і б’ються у громадському транспорті, стовбичать у автомобільних пробках, святкують і сумують, працюють і гуляють. Ми різні, але всі ми українці. Серед нас ще є ті, хто не розучився читати і самостійно мислити.

Я – українець.

Тут є студенти, які, бажаючи отримати заповітний «корінець» диплома, можуть навіть прийти на пари з предмета, який їм абсолютно до лямпи, а прийшовши, займатися віршуванням або написанням sms.

Тут на грошах ми побачимо гетьманів, бо президенти на таке ставлення ще не заслужили. Часом тут жартують: то дотепно, то грубо, а посміхаються то щиро, то натягнуто. Моя етнічна приналежність завжди зі мною і не зникає лише від того, що її не зафіксували у паспорті. Вона у моїх генах, у моїй свідомості, у світовідчутті. Я – українець!

Я по-своєму люблю як міста з їхніми мережами центрального опалення, площами, стадіонами, театрами, книгарнями і неоновими вивісками, так і села з їхньою екологією і простим щирим ставленням до життя, без силіконових тілом і розумом жінок.

Я люблю вузькі бруковані вулички Львова і дивуюся помпезно-сірим кварталам Харкова. Одеса і Донецьк не потрапляли до сфери моїх мандрів, але хочеться сподіватись, що й там є чому дивуватися й чому радіти. Затишна і напівсонно-спокійна Полтава є милим провінційним містом. Я впритул бачив «патріотів на трибунах» і тому впевнений, що в окопах їх точно не буде.

Я вірю в Україну, але не довіряю окремим індивідам і суспільним групам. Моє повітря переважно наповнене спокоєм і свіжістю. Гори дають відчуття мети і змушують міркувати й про духовні вершини. Крім того, на них значно менше людей і ближче до неба.

Приємно дивитись на наше небо за будь-якої погоди, особливо ясної ночі, коли видно такі маленькі і водночас велетенські, відділені мільйонами кілометрів зірки. І хоча сни я бачу рідко, довколишня природа з яскравими соняшниками з надлишком компенсує таку особливість.

Цокіт підборів на Хрещатику відрізняється від тупотіння у столицях інших держав. Сніг у Карпатах, мабуть, не схожий на свої канадські чи швейцарські відповідники, а кримська галька шурхотить інакше, ніж турецька.

Українські пісні й колискові завжди зі мною, як і горбата, натоптана бруком спина Андріївського узвозу. Свого часу одна з вулиць, де я мешкав, мала лише номер, але вона не стала від того менш рідною.

Якщо у мене будуть діти, то швидше за все вони народяться в Україні. Бо я – українець.

Дев’ять правил написання креативного есе

Як радять писати есе? Правильно! Креативно, Що криється за цим словом? Швидше за все, політ думки, оригінальність тощо. Все просто: головне – засвоїти дев’ять правил.

1. Тільки позитивна мова (описувати краще те, що є, а не те, чого немає).

2. Слова-зв’язки (вони допомагають плавно переходити з однієї частини до іншої).

3. Різна структура речень. (Читати речення правильної структури нудно. Додайте кілька інверсій. Пишіть різні за довжиною речення.)

4. Зрозумілі слова. (Розумійте значення слів, які ви вживаєте в есе. Ви пишете, щоб уразити змістом, а не словниковим запасом. Вишуканість гарна, але в міру.)

5. Різні слова (синонімія.)

6. Лаконічність.

7. Кожне слово важливе (без повторів; кожне речення повинне нести унікальний зміст).

8. Активна життєва позиція.

9. Книги про есе — це здорово.

Бажаємо успіху!

Для довідки

Есе (фр. assai — спроба, начерк) – жанр художньо-публіцистичної, науково-популяризаторської творчості, характерний вільним, не обов’язково вичерпним, але виразно індивідуалізованим трактуванням теми. Появу есе в європейських літературах пов’язують з ім’ям М. Монтеня, який у своїх «Дослідах» так визначив їхню специфічність: «Я вільно викладаю думку про всі предмети, навіть ті, що виходять за межі мого розуміння і кругозору. Висловлюю її задля того, щоб дати поняття про мої переконання».

Специфіку жанру есе виражають наступні риси:

·         Заголовок есе не знаходиться в прямій залежності від теми: окрім віддзеркалення змісту роботи, він може бути відправною крапкою в роздумах автора.

·         Вільна композиція есе підлягає своїй внутрішній логіці, а основну думку есе слід шукати в різноманітті роздумів автора. Проблема розглядається з різних сторін.

·         Якщо у творі на літературну тему переважає раціональне поєднання аналізу художнього твору з власними міркуваннями, то в есе яскраво виражена авторська позиція.

·         Якщо в традиційному творі вітаються індивідуальні особливості стилю й мови автора твору, то в есе індивідуальний авторський стиль - вимога жанру.

·         Завдання есе – зовсім не розповідь про життєву ситуацію, а інформування про спричинені нею ідеї, їхні пояснення, ненав’язливе намагання переконати в чомусь адресата мовлення.

·         Це «вільне» письмо на запропоновану тему, у якому найбільше цінується самостійність, аргументованість, оригінальність вирішення проблеми, дискусійність.

Есе ідеально підходить до навчання школярів критично мислити, для розвитку мовленнєвих компетенцій учнів як на уроках української мови, так і під час роботи над художніми текстами. Таке есе зазвичай пишуть у класі впродовж 4-5 хвилин після обговорення певної проблеми. Часом цей прийом застосовують як підсумкову рефлексію, коли на усну бракує часу.

Наприклад, після опрацювання учнями 11-го класу проблематики роману І.Багряного «Тигролови» пропонуємо їм написати невелике есе, у якому вони б висловили свої міркування щодо розправи Григорія Многогрішного над Медвиним.

Зразки учнівських творів

1. Відповідальність за свої дії та вчинки, на мою думку, - одна з найважливіших моральних чеснот людини. Я захоплююся Г.Многогрішним, який, розправившись із Медвиним, залишив на снігу напис-зізнання. Хоча міг цього й не робити. Ну хто б довідався, що це зробив він?

Нещодавно нам дали завдання підготуватися до контрольної роботи з алгебри. Сидіти над підручником та над зошитом зовсім не хотілося, тому понадіявся на «авось». І як результат – погана оцінка. Дорогою додому придумав декілька виправдань для батьків: і завдання були надто складними, і часу не вистачило, і почувався погано. А сказати правду так і не наважився. Так, брати відповідальність за свої вчинки не завжди легко.

2. Мабуть, скільки живе людина на землі, стільки намагається дати відповідь на питання: чи можна виправдати вбивство. На моє тверде переконання, забрати життя в людини має право тільки Бог. Пригадую: у десятому класі ми вивчали роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і на уроці – диспуті частина учнів намагалася виправдати Чіпку. Я ж – ні. Якби мене запитали: а що б ти робила в ситуації, у яку потрапив Григорій Многогрішний, не знаю, чи знайшла б правильну відповідь. Мабуть, життєвий досвід у мене ще невеликий. Але вважаю, хоч Медвин і був катом, а його дії – це злочин і їм немає виправдання, Григорій неправомірно взяв на себе роль судді. Та й чи змінило це щось? На місце Медвина прийде інший, може, ще лютіший. Бо, не змінивши систему, не можна змінити людину.

Такий вид учнівського висловлювання можна використати для перевірки знання учнями тексту твору, замість традиційних переказів епізодів або тестових завдань. Подаємо приклади учнівських есе, у яких вони ділилися своїми враженнями, емоціями після прочитання роману «Тигролови».

1. Я просто вражений від прочитаного. І що тільки не трапляється людині на життєвому шляху. Можуть ув’язнити невинного, катувати, вимагати зізнань, як це трапилось із Григорієм Многогрішним. Але вистояти, не зламатися, залишитися людиною... Це може не кожен.

Читаючи «Тигролови», ставив себе на місце головного героя. А як би я вчинив у подібній ситуації? Чи мав би сили протистояти злу, чи зберіг би людську гідність? Непросте питання, але таке важливе для мене, коли попереду доросле життя. Дуже б не хотілося пережити щось подібне, мабуть, як і кожному з нас. Але якщо переді мною постане тяжке випробування, намагатимусь пройти його з гідністю, щоб потім було не соромно перед людьми та перед собою.

2. Роман І.Багряного «Тигролови» примусив мене задуматись над таким важливим питанням: чому така вільнолюбива нація, яка віками боролася з різномастими ворогами, дозволила поставити себе на коліна? Що думали ті, які їхали в потязі на каторгу, чому не бунтували, адже їх було набагато більше, ніж катів? Чому таких, як Г.Многогрішний, одиниці? Де, коли і хто вбив, розтоптав отой непокірний дух, який ми мали?

3. Я щиро співчуваю Г.Многогрішному. Адже не кожному так «пощастить». Із полегшенням читала останні сторінки твору, де розповідається про його втечу за кордон. А потім подумала: а як складеться доля цього героя далі. Чи повернеться він на Батьківщину? Мабуть, ні. Як і тисячі тих, хто виїхав із неї в пошуках кращої долі. Тож чи оптимістичним є фінал твору? На мою думку, ні. Бо справжньому патріоту, а Г.Многогрішний був таким, тяжко жити на чужині, а ще тяжче усвідомлювати, що дороги додому немає.

4. У романі І.Багряного «Тигролови» мені найбільше сподобалися описи природи Далекого Сходу. Так склалося, що я зовсім мало подорожувала. А тому із великим задоволенням читаю описи далеких країв, подумки мандрую. Із задоволенням пройшла б стежками, якими ходив Григорій Многогрішний, помилувалася б високими кедрами та модринами, стрімкими кам’яними річками, поласувала б лісовими ягодами та горіхами, поспостерігала б за дикими сибірськими тваринами. І хоча І.Багряний майстерно змалював неперевершену красу природи далекого краю, здається, і зримо можна осягнути її, але дуже хотілося б побачити все самій.

Робота над есе не потребує придумування сюжету та вигадування персонажів, як це необхідно, скажімо, для роботи над оповіданням. Проте як і оповідання, есе дає авторові можливість «увімкнути» уяву й фантазію, його текст може містити авторські роздуми, ліричні відступи. Після вивчення дев’ятикласниками творчості Т.Шевченка їм було поставлено проблемне питання: «Чи здійснились мрії Шевченка про вільну державу Україну?». Подаємо зразок учнівського твору.

Чи хто згадає, чи забуде...

Цього року весна прийшла рано, розтопила останній сніг, пробігла брудними струмками асфальтом міських вулиць, зарясніла першим дощем, ніжним підсніжником, пташиною піснею.

Ось і сьогодні тепло, гарно й сонячно. На лаві у сквері сидить двоє людей – дідусь та бабуся. Слухаю: тихо розмовляють про наболіле:

·         Хліб подорожчав. Чули?

·         Забирають останні копійки з пенсії.

·         Ох і життя...

А мимо проносяться дорогі автомобілі, поспішають заклопотані перехожі. Здається, усьому світові байдуже. Як же так?! На лавці сидить двоє людей! Їм же теж хочеться жити й радіти весні!

Великий Кобзарю! Чи про таке життя ти мріяв? Чи такими хотів бачити своїх співвітчизників? « Як понесе з України у синєє море кров ворожу», як «врага не буде супостата», як «німим одверзуться уста» - то буде рай на віками горьованій землі?

Здається, немає пана, розкувалися раби, називаємо себе українцями, а державу – Україною... Здійснилася мрія Шевченка. Але рано тобі, Кобзарю, до Бога – молитися. Іще блукаємо ми своєю пустелею, шукаємо обіцяну, омріяну «Палестину», не пускає нас Бог до раю. Бо не маємо Мойсеїв, не викоренили з душ рабську покору й байдужість.

Читаймо ж Шевченка! Думаймо, учімось і ростімо! Бо вже час!

Есе можна використати як одну з форм перевірки знань учнів як із мови, так із літератури одночасно. Наприклад, під час вивчення вставних слів у 8-му класі пропонуємо учням написати невелике есе за заданою темою (Соломія тікає разом із Остапом. Як би ви вчинили в подібній ситуації?), використавши вставні конструкції.

Зразок 1

У людини завжди є вибір, як вчинити в тій чи іншій ситуації.

Щоб зробити так, як Соломія, треба, на мою думку, мати неймовірну силу духу, бути мужнім та й кохати самовіддано.

Я – сильна особистість. І, можливо, за подібних обставин теж не роздумувала б, кинула все й шукала кращої долі. Адже живемо ми тільки раз. Якщо ти борець, то зможеш «відірватися» від свого коріння й побудувати інше, краще, життя на новому місці. А миритися з нужденним існуванням – це не моє!

Зразок 2

Читаючи твір М.Коцюбинського, я просто дивувалася неймовірній сміливості Соломії. На жаль, я зовсім не така, а тому відмовитися від усього, залишити рідну домівку, близьких людей, іти в невідомість, навіть заради коханої людини, я б не змогла. Мабуть, спробувала б всі можливі варіанти, щоб все-таки залишитися вдома. Бо, я думаю, іти на певні компроміси в житті треба. Адже не всім вдається долати вершини. Інколи цілі можна досягти, обійшовши гору.

У 9-му класі вивчається творчість Григорія Сковороди, зокрема його філософські погляди. Для учнів цього віку цікавою є теорія «спорідненої праці», яка розглядається в багатьох творах письменника. На уроці мови під час вивчення складного речення пропонуємо учням написати есе, у якому вони висловили б свою думку щодо вибору професії, використати в ньому складні речення певного виду або визначити їх вже після написання твору.

Зразок 1

Звичайно, в ідеалі було б добре, якби кожен зміг визначити свої здібності й таланти й обрати професію за покликанням. Але в реальному житті це вдається зробити лише одиницям. І особливо це стосується українців. Щоб забезпечити собі щасливе майбутнє, юнаки й дівчата обирають престижні професії, які в перспективі дадуть змогу жити матеріально забезпечено. Лише одиниці можуть створити «рай» у курені, бо людині треба добра домівка.

Зразок 2

Я належу до тих людей, для яких майбутнє вже визначено давно, бо найбільше в житті люблю малювати. І професію оберу таку, яка буде пов’язана з цим заняттям. Чи принесе вона мені якість матеріальні багатства – не знаю. Але впевнена, лише малюючи, я буду щасливою. Бо немає для мене більшої втіхи, як бачити результати своєї праці. Спостерігати за тим, як біле полотно перетворюється на картину, як на ньому оживає кожна барва, кожна моя думка.

Для передання особистісного сприйняття світу автор есе може наводити приклади, проводити паралелі, добирати аналогії, використовувати різноманітні асоціації. Есе виграє, якщо в ньому наявні несподівані повороти думки та непередбачувані висновки.

У 6-му класі під час вивчення теми «Прикметник» даємо учням завдання написати асоціаційне есе, використавши прикметник ЧЕРВОНИЙ.

Зразок 1

Коли чую слово «червоний», у моїй уяві постає широка долина, укрита маками. Таку я бачила, коли їздила відпочивати з батьками до Одеси. Ви тільки уявіть: велика, безкрайня, рівна місцина, уся встелена зеленим килимом трави. А посеред неї яскравими плямами - маки, ніби йшов маляр із червоною фарбою та й розхлюпував то там, то тут по дорозі. Дмухнув вітерець – і квіти почали тріпотіти такими тендітними пелюстками. Це – справжнє диво природи!

Зразок 2

Яких тільки кольорів та їхніх відтінків не має природа. Але червоний, мабуть, найяскравіший. Він ніби говорить: подивись на мене, я –найкращий. Таким буває захід сонця теплого літнього вечора. Небесного світила вже не видно, бо воно сховалось за горизонтом. А його червоне проміння наче не хоче прощатися із землею, з нами. Воно ще довго розфарбовує хмари й виднокруг, а потім повільно зникає, щоб завтра повернутися знову.

Есе як вид роботи також може чудово тренувати учнів у опануванні певних мовних явищ. Після вивчення учнями п’ятого класу складного речення пропонуємо такі завдання:

1 варіант. Уявіть, що вам запропонували відвідати будь-яке місце світу.

Куди б ви поїхали й чому?

2 варіант. Опишіть транспортний засіб майбутнього, який допоможе вам за лічені хвилини потрапити в будь-яку точку світу.

3 варіант. Порекомендуйте іноземцям відвідати ваше місто, його найвизначніші місця.

У тексті твору використайте (або знайдіть) складне речення. Визначте в ньому граматичну основу.

Зразки творів

1. Так, на світі є багато цікавих місць, де б я хотіла побувати. Але, мабуть,

найбільше мене приваблює Дісней-ленд у Парижі. Я б відвідала космічний павільйон, побачила чарівний палац, прокаталася б на «Американських гірках». А ще обов’язково познайомилася б із дітьми з інших країн, розповіла б їм про своє рідне місто – Білу Церкву.

2. Пройдуть роки, і наука досягне небувалих результатів. Винайдуть такі транспортні засоби, які дозволять людині пересуватися з одного місця в інше надзвичайно швидко. Це будуть літальні апарати, які за зовнішнім виглядом нагадуватимуть комфортабельні машини, але рухатимуться вони з швидкістю космічних ракет. Зареєстрував у Міжнародній прикордонній службі маршрут – і вперед до Америки чи Північного полюса.

3. Скільки чудових міст є у світі, але для мене найріднішим, найпрекраснішим є Біла Церква – місто з багатим минулим, яскравим сьогоденням та оптимістичним майбутнім. Перлиною старовинного Юр’єва (перша назва міста) є парк «Олександрія», який розкинувся на берегах Росі. Затишні алеї, розкішна природа, вибаглива архітектура - це все полонить кожного, хто хоч раз відвідає його.

Ласкаво просимо до Білої Церкви!

Сучасне життя неймовірно стрімке. Ми рухаємося вперед дуже швидко, а щоб встигнути якнайбільше, намагаємося зайве обминути, викинути, а решту скоротити. Це стосується й мови, особливо її комунікативної сфери. А це у свою чергу призводить до спрощення у використанні мовних багатств, навіть до примітивізму. Тому доцільно буде замінити традиційний твір на більш сучасний, такий, що відповідає життєвим вимогам та темпам, справедливому бажанню молоді мислити неупереджено й висловлюватися чесно. І саме есе, на нашу думку, є тим дієвим засобом, який розкриє здібності й можливості кожного школяра.

Література

1.     Глазова О.П.Есе як вид роботи з розвитку писемного мовлення школярів [Електронний ресурс ] / О.П.Глазова // Методичні діалоги. – 2010. - №5.- Режим доступу: www.ippo.org.ua/files.

2.     Жежера В. Та ін. Авторська колонка. Збірка /Жежера В., Пиркало С., Бондар А., Рябчик М. – К.: Нора-Друк, 2007.

3.     Лесин В.М. Літературознавчі терміни: довідник. – К.: Рад.шк, 1885.

4.     Літературознавчий словник-довідник /Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія», 1997.

5.     Степанишин Б.І. Викладання української літератури в школі: Методичний посібник для вчителя /Б.І. Степанишин. –К.: РВЦ «Проза», 1995.-256с.

6.     Українська Літературна Енциклопедія: В 5т./ Редкол.: І.О. Дзеверін (відп. ред..) та ін. - К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1990.- Т.2: Д – К – 162с.

7.     Шендеровський К. С. Як написати успішне есе. Методичні рекомендації до написання есе. Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/ese_gol_2.doc.

НАРИС.

На́рис — невеликий твір, художньо-публіцистичного жанру, у якому зображено дійсні факти, події в житті конкретних людей. Найчастіше нариси присвячуються відтворенню сучасних подій чи зображенню людей, яких особисто знав письменник.

На́рис — центральний жанр публіцистики, що передбачає оперативний відгук на суспільно важливу подію, розкриття образу цікавої особи, створення портрету колективу, розповідь про побут, звичаї й людей певного регіону своєї й чужої країни. Цей жанр дав назву одній з рольових спеціалізацій у журналістиці: автори нарисів тут називаються "нарисовці

Нарис - один з різновидів малої форми епічної літератури - розповіді, відмінна від іншої його форми, новели, відсутністю єдиного, гострого і швидко вирішувати конфлікти і більшої розвиненістю описового зображення. Обидва відмінності залежать від особливостей проблематики нарису. Це публіцистичний жанр, в якому описуються реальні події і реальні люди.

Предмет жанру

Предметом нарису може бути будь-який факт чи явище реальної дійсності, узятий як проблема, у площині своєї суспільної, моральної, загальнолюдської значимості. Арматурою нарису є авторська думка, доведення певної концепції взятої до вивчення проблеми, пропонування шляхів її розв'язання.

Особливість жанру.

 Особливість нарису — широке використання в ньому елементів художнього мислення: створення портретів героїв (причому не лише зовнішніх, але й психологічних), зображення їх у дії, за допомогою розгорнутої мовної характеристики, використання вимислу й домислу, зображення пейзажів, інтер'єрів та екстер'єрів, наведення красномовних деталей і подробиць. Автор створює сюжет, розбудовує публіцистичний конфлікт, вдається до психологічного аналізу. Усе, що може наблизити героїв до читача, запліднити його авторським баченням подій і проблем, активно використовує нарисовець. Нарис споріднений з оповіданням і найближчий його родич. Часто нарисом називають оповідання, в основі якого лежить документальний сюжет. Жанр нарису, крім самостійного значення, відіграє величезну роль у справі літературного навчання, надзвичайно корисний для молодого письменника, який тільки-но пробує сили й вигострює перо.

Види нарису:

·        портретний нарис — розповідь про людину, її життя, погляди;

·        проблемний нарис — автор насамперед аналізує важливу проблему в її проявах через дії людей. Тому людина залишається на другому плані.

·        науково-популярний нарис розповідає про наукову проблему глибоко й доказово, але доступно й популярно.

·        подорожній нарис — розповідь про подорож до визначних місць.

ЗРАЗОК портретного нарису.

НАТАЛІЯ МОСЕЙЧУК

Її горду, подібну до натягнутої струни поставу ми щодня бачимо на екранах наших телевізорів. Європейська жінка із суперсучасним іміджем, елегантно вбрана, з вишуканою зачіскою та бездоганним мейк-апом. Упевнено й рвучко крокує вона назустріч глядачеві. Це ведуча «Телевізійної служби новин» на каналі «1+1» Наталія Мосейчук.

Людина публічна й авторитетна, така собі «залізна леді» телебачення, Наталія ні з ким не спілкується на «ти» - не «тикає» нікому: ні колегам, ні приятелям, ні давнім знайомим. Це засвідчують і колеги-телевізійники, і ті, хто її близько знає.

Звернення на «ви» – з одного боку, знак поваги до співрозмовника, з другого, - «захист від дурнів». Навіть вкрай невихованого співбесідника воно змусить бути чемним.

Спілкування на «ви» дозволяє тримати дистанцію. Така собі система самозбереження в сучасному жорстокому мегаполісі.

Своє приватне життя Наталія не афішує. «В ефірі я — публічна людина, все, що відбувається поза ефіром, — без коментарів. Моя робота — у кадрі», - пояснює вона.

Ходять чутки, що Наталія гарно співає, проте тільки для найближчих – для тих, кого любить.

Міцний внутрішній стрижень сформували в Наталії батьки. Тато – військовий, звично підтягнутий на службі й лагідний удома. Мати – вчителька, яка навчала й свою дочку, ось тільки в класі ніхто про їхні родинні зв’язки не знав. На уроках мама її просто не помічала, ретельно навчаючи інших. «Не уявляю, як ти навчилася читати й писати?» – дивується мама сьогодні. Саме вона привчила Наталію всього досягати власною працею, і дочка їй за це вдячна.

Наталія Мосейчук має двох синів. Як кожна мати, мріє про щасливу для них долю, хоч розуміє, що колись вони обов’язково наступлять на свої граблі. Де зможе, там підстелить їм соломки. Де не зможе, сподівається на Бога. Синів привчає сподіватися лише на себе і всього досягати власною працею.

Щодо цього вони мають чудовий приклад. Європейська селф-мейд вумен1 Наталія Мосейчук – типова українська жінка, яка віддано любить свою сім’ю, усього досягає працею і одержує від цього насолоду.

ТВІР-АКВАРЕЛЬ

Акварель (фр. aquerelle, від. лат. aqua — вода) — короткі, фрагментовані літературні твори (шкіц, образок, етюд), асоційовані з малярством, коли безпосереднє враження передається в тонких пластично-зорових образах. До цього прийому зверталися як прозаїки ("На камені", "Гірські акварелі" М.Коцюбинського та ін.), так і поети:

Дивлюсь на бухту я де хінські човнвітрила

рухаються крізь туман м'яко

і в оксамиті спокійного безхвилля

окреслюється світ (М.Семенко).

Приклад із художньої літератури..М.Коцюбинський «На камені».

Акварель «На камені» — новаторський твір у жанровому плані. У ньому нескладна фабула, автор зосереджений на внутрішніх переживаннях героїв, що й становлять сюжетну колізію. Композиція акварелі надзвичайно оригінальна: даючи нібито малюнок з життя, автор жодного епізоду не виносить на перший план, а примушує читача головні епізоди переживати в собі, у своїй уяві. У цьому виявляється перша риса імпресіонізму: замість детальних реалістичних описів давати тільки окремі натяки, «плями»,.що вже показують шлях читачевій уяві. Друга ж риса імпресіонізму — висувати на перший план Психічні переживання героїв, а не фабулу творів. Письменник робить спробу вийти за межі традиційного оповідання та створити новий жанр — психологічну новелу, розвинути свою індивідуальну стильову манеру. Жанрова характеристика цього твору — акварель — відкриває задум автора: наблизити слово-пис.до живопису; згадана новела наче спеціально присвячена цьому мистецькому експерименту. Акварель — одна з найбільш колористичних у прозі того часу, і не тільки українській. У цьому творі письменник-ставить перед собою важливе завдання: надати кольору смислової функції. Тут слово виступає тільки інструментом творення мікрообразу, який і передає переживання героїв або служить реалізації задуму автора. Не дивно, що новелу «На камені» автор назвав аквареллю: у ній справді переважають зорові образи, картини моря й гір виринають перед очима читачів, наприклад змалювання бурі на морі.

Мікрообраз, винесений у назву, проходить через усю першу частину новели «На камені». Він створює сіре колористичне тло, на фоні якого розгортається сюжетна дія: «татарське село здавалось грудою дикого каміння», «кам'яні оселі», «сонце і камінь», «люди на камені». На цьому тлі кожний новий колористичний мікрообраз.набуває особливого значення: зміни, що відбулися в душевному стані мовчазної татарської дівчини Фатьми після її зустрічі з гарним молодим турком Алі, символізує розквітла квітка — гірський крокус. Драматична колізія (втеча закоханих Фатьми й Алі) також знаходить своє особливе розв'язання в протилежності кольорів різної гами — мікрообраз «дух цих диких, ялових, голих скель». На цих скелях закарбувалася споконвічна історія страждань «людей на камені», існування яких — постійна боротьба з природою, панує лише один закон — жорстокість. Безбарвним скелям, голому каменю автор протиставляє червоний колір пов'язки на голові Алі та зелений колір фередже Фатьми, червоний — символ кохання, а зелений — життя. Яскраві, насичені кольори контрастують з кольорами мертвої застиглої скелястої породи, посилюють драматизм подій, сірі скелі зрадливо виказують яскраве вбрання Фатьми й Алі. Колористичні штрихи зливаються в єдину імпресіоністичну картину з драматичним малюнком і водночас піднесеним гімном коханню.

Часто зорові образи переплітаються зі звуковими, зокрема тоді, коли описується гра Алі, то розповідь пронизує мелодія зурни, ясно відчуваються елементи поетичного ритму, так званої ритмічної прози. Ця тонка фіксація вражень, лаконічність вислову, глибокий ліризм, ритмічність чи плавність мови, майстерність описів природи та глибинний психологічний аналіз стають характерною рисою творчості Михайла Коцюбинсько.

ОКРУШИНА.

Афоризм у світлі сучасної науки.

Афоризми книги Ірини Вільде «Окрушини».

Афористична мудрість - це важливий шар лексики і фразеології у плані пізнання культури нації. Це могутній чинник педагогіки.

З’ясуємо лексичні значення слова.

«Окрушина – ж., розм. Те саме, що крихта. Крихта – и, ж. 1. Дрібненька частинка, шматочок, грудочка чого-небудь (перев. хліба). 2. перен. про дуже незначну, мізерну кількість чого – небудь. 3. у значенні прися. крихту, розм. дуже мало, трохи. До останньої крихти. Ні на крихту. 4. перен., песть., рідко. Те саме, що крихітка» (Єрмоленко С.Я., Бибик С.Г., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. - К.: Академія, 2001.- 224с.)

Цінність афористичних висловлювань

З бездонного океану людської мудрості, багатовікового досвіду і накопичених знань увиразнюються, наче гребені найвищих хвиль, глибокі, мудрі, прекрасні думки. Це і є афоризми. Гранично стислі за формою та вичерпні за змістом афористичні вислови, які, за словами Цицерона, «багато сприяли поліпшенню життя», характеризуються всесвітнім розмахом . Вони в усіх на вустах, бо «мова без афоризму - що їжа без солі» . Ними широко і повсякчасно користуються і в побуті, і в повсякденному людському спілкуванні, і в словесно - образному та ораторському мистецтвах, і в дослідницьких працях. Безцінна користь афористики і в години роздумів, аналітичного мислення, творчих пошуків. З цього приводу Л. Толстой зазначив: «Короткі думки тим добрі, що вчать серйозного читача самого розмірковувати» .

Цінністю афоризмів є також їх дидактична сила: вони розширюють світ духовних потреб людей, формують їх моральні переконання. На цю прикметну рису вказував свого часу ще Геродот. Він говорив: «З давніх – давен є у людей мудрі і прекрасні вислови; від них потрібно нам навчатись».

Афоризми вічно старі і вічно нові. Їх всеохоплюючий розум не визнає кордонів простору і часу. Афоризми говорять про відоме, але говорять так, що це відоме стає заново пізнаним, осмисленим, відчутим. Вони повертають світу його первозданність, «…перетворюючи шкільне повчання в поезію» .

Особливості індивідуального стилю Ірини Вільде

У загальній мовній практиці мовотворчість письменника займає особливе місце. Художник слова як носій і творець національної мови збагачує її новими значеннями чи відтінками значень, новими виразами.

Важливу роль у розвитку сучасної української літературної мови належить Ірині Вільде, яка, даючи сучасникам і нащадкам уроки конкретності і глобальності, масштабність пережитого і художньо – філософський синтез особистого й історичного, морального і соціального, виявляє глибину думки та гостроту світосприймання. У нашій свідомості талановита буковинка – володарка в царстві всеосяжного монументального роману й найконцентрованіших форм малої прози, одна з найбільших вершин української літератури. Про творчість письменниці сьогодні мовиться як про самобутнє явище нашої культури. Ірина Вільде завжди залишається собою – оригінальною і великою творчою особистістю.

«Я належу до типу письменників, які надають перевагу фантазії над фактами. Мені фактами дуже важко користуватися. В своїх писаннях я живлюся уявою», - писала Дарина Дмитрівна.

Як відомо, асоціативність мислення – сутність художньої творчості, основа глибокого проникнення читача у зміст твору. Великий життєвий досвід дозволив Ірині Вільде і в асоціативній прозі показати життя у всій його повноті. Метод асоціативної «уявної» прози логічно привів письменницю до жанру, нового в українській літературі. Збірка «Окрушини» підтверджує, що можна відбити життя в мініатюрі.

Вибір короткого прозового жанру майстер слова пояснила так:

«- Що це ви, друже? З романів переключились на мініатюри?

- А так! Думаю, з меншою ношею легше буде проштовхуватися у безсмертя» .

У назві книги віддзеркалена її народність. Слово «окрушини» належить до лексичного шару просторіччя. Основною ознакою, за якою слова належать до просторіччя, є їхня експресія. У художній літературі використовуються як засіб характеристики мови персонажів, а в цьому творі – автора.

ід час опрацювання афоризмів встановлено, що митця насамперед цікавить його внутрішня сутність, душа. На найвищий п'єдестал ставить Ірина Вільде модель людини духовної, культивуючи в читача потребу наближення до цього ідеалу. «Афоризм – духовна їжа в тюбиках» - іронізує майстер виготовлення отакого екстракту життя для духовного корму . Авторські асоціації – основа для створення афоризмів, що виникають на грунті розведеної до культу «скрипки душі людської». Чим тонші струни, тим трудніше настроювати їх . Очі – то душа людини, а душа не боїться ні холоду, ні морозу. Душа мила боїться . Отже, вираз очей – важлива психологічна деталь, завдяки якій можна зрозуміти фізичний, душевний стан героя.

Речник інтелектуальної прози, автор мислить ніби не думками, а станами. Це може бути душевний спокій: Найкращі ідеї народжуються далеко від найближчих. Така сила душевного спокою . Це і стан страху чи приємності: І найтонше вимагає пояснення. Адже існує страх боягуза і… страх героя . Це і емоційний стан: Почуття часто нагадують дріжджове тісто: чим скоріше росте, тим більша небезпека, що може «сісти» .

Зізнавшись у 1936 році, що її більше всього турбує людське серце, Ірина Вільде залишалась на все життя вірною цій святій тривозі і досліджувала малий світик серця, не зв’язаного з суспільним світом, наприклад: Ціняться перш за все нормальні серця .

Список використаної літератури

Вільде І. Твори в 5-ти томах /За ред. Ільницького М.М./ - К., Дніпро, 1987.- Т.5.- 385с.

Федорів Р. Слово прощання: Пам’яті Ірини Вільде// Жовтень – 1982.- с.130.

Пермяков Г.Л. Избранные пословицы и поговорки народов Востока.- М.: Наука, 1968.- с. 3-23.

Федоренко Н.Т. Афоризм как жанр словесного искусства // Вопросы лит. – 1973.- №2 – с.144-174.

Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. - К.: Вища школа, 1992.- 248с.

Федоренко Н.Т., Скольская Л.И. Афористика.- М.: Наука, 1990.- 416с.

Таранов М.С. Многоликая философия.- Донецк: Сталкер, 1998.- 464с.

Єрмоленко С.Я., Бибик С.Г., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. - К.: Академія, 2001.- 224с.

ЕТЮД.

Етюд — з франц. — вправа, вивчення — невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру, в якому автор подає конкретну картину, фіксує момент, вихоплений з життя, відтворює внутрішній стан людини, нерідко на тлі співзвучного пейзажу.

Етюди про природу.

 Весна

Знаєте, коли наступає весна? Та тоді, коли вже несила залишатися в будинку, і десь на підсвідомому, інтуїтивному рівні увесь твій організм прагне вирватись із нього на волю, надвір, на повітря. Вдихаєш на повні груди свіже, морозне, різкувато-чисте повітря і не можеш напитися цієї життєдайної свіжості. Ще можуть лежати сніги, ще не чути співу птахів, але відчувається, що вже щось змінилося в природі. І це щось – перший подих весни.

Весна – особлива пора. Це не просто оновлення і пробудження. Це передчуття чогось нового, передчуття руху, це торжество життя.

Небо, особливо ранньої весни, високе й безмежно-прозоре, вражає свіжістю і яскравістю кольорів. Здається, що в повітряному просторі звучить вишукано-елегантна й благородна музика Моцарта…

А птахи! Ось кому можна позаздрити. Як уміють вони, забувши всі труднощі холодної зими, так щиро радіти приходу весни. Як вони щебечуть, як вихваляються один перед одним чарівністю і діапазоном своїх голосів. Їхній спів налаштовує на святковий і разом з тим трішки піднесено-хвилюючий лад. Але це хвилювання приємне, воно бадьорить.

Етюди про природу.

Прихід весни.

Завжди весною пригадую ті часи, коли я була дитиною. Здається, що весни тоді були особливі, а саме – свіжістю і неповторним запахом. Це був запах відталої землі. Вона виглядала темними острівцями між пластами обважнілого снігу. І серед торішньої жухло-коричневої трави можна було побачити ледь-ледь помітні зелені травинки. Це зароджувалось нове життя.

Пізніше все розквітне і буятиме. Повітря буде духмяне і п’янке від пахощів квітучого саду. А солов’ї чаруватимуть своїм віртуозним виконанням весняних пісень. І хіба-що зовсім вже глухе й черстве серце не відгукнеться на той спів, не захлинеться хвилею любові до цієї земної краси.

Вулиці, які тоді не були ще закуті кайданами асфальту, поблажливо давали простір талій воді. Вона ревіла й гуркотіла, повільно, але дуже наполегливо вимивала такі глибокі рівчаки, що їх було важко перейти. І було чути, як то тут, то там буксували машини, намагаючись вибратися з пастки, яку створила весняна повінь.

А вода все бігла і бігла кудись, закручуючись вихрами і гребенями на нерівностях у бурчаках. Вона була темна і її нестримний, якийсь лютий у своїй потужності, потік відгукувався тривогою, а ще – завзяттям у дитячих душах. Із аркушів, вирваних з учнівських зошитів, ми робили човники та пускали їх на воду. Потім довго бігли за ними, ніби проводжаючи в далеке плавання. Бувало вода закручувала їх нещадно й безжалісно на якихось „підводних рифах” та впадинах і вони, протримавшись трішки, безсило здавалися й тонули. А нам було шкода їх.

Я брала свою маленьку сестричку й вела „на природу”. Їй було років три. Це було маленьке, тендітне й дуже симпатичне створіння з великими блакитними очима і біленьким волоссячком. Мені дуже хотілося навчити її робити спостереження за природою. Із собою я прихоплювала зошит і олівець, бо мала намір записувати все, що сестричка помітить. Відразу за нашим городом розпочинався великий аптечний сад. В ньому росли яблуні, а ще чомусь було багато американських кленів. Восени, граючись, ми зривали з гілок сухі суцвіття цих кленів і підкидали їх угору. Вони, ніби метелики, дуже красиво кружляючи летіли на наш город. Це було дійсно красиве видовище і нам було весело. А потім весною мама й бабуся з жахом побачили, що значна частина городу повністю покрита зеленими паростками американського клену. Довелося прикласти чималі зусилля, щоб позбутися того лиха.

Я водила сестричку поміж кленів і яблунь. Місцями земля вже відтала й від неї ішов приємний весняний дух. Яскраво світило сонце і небо було надзвичайно синє.

Я розкрила зошита і запитала Оленку: „Що ти бачиш?”

- Дерева, сніг, сонечко, – відповіла Оленка. Я записала її відповідь.

- Яка це пора року? – продовжувала я.

  - Весна, – була відповідь.

А далі мені дуже хотілось, щоб Оленка відчула той своєрідний весняний запах, який ішов від землі.

- Що ти ще відчуваєш? – продовжувала я.

  Оленка, не розуміючи, дивилась на мене.

- Ну чим пахне? – наполягала я.

  Сестричка кумедно морщила лобика, зводила докупи бровенята та щось силувалась сказати, але не могла збагнути , що я від неї вимагаю. Їй так хотілось догодити мені. Але вона не знала, що для цього потрібно сказати. А я теж не розуміла, ну як це можна було не відчувати того приємного, такого весняного запаху відталої землі. Мені було страшенно прикро і я була дуже засмучена. Розчаровано я записувала в зошиті: „Пахне земля”.