17 квітня 2015 р. у  Краматорській українській гімназії відбулася зустріч із відомою  українською письменницею та перекладачем   Дзвінкою  Матіяш (м. Київ)

               Літературну вітальню , у рамках  якої було проведено зустріч, ми назвали «Людина починається з добра». Ці слова перші спадають на думки, коли читаєш твори Дзвінки. Персонажі  її історій западають у душу, до них хочеться повертатися, перечитуючи книжки. Творчий доробок Дзвінки  Матіяш дуже гарно доповнює її перекладацька робота – завдяки письменниці маємо прекрасні переклади українською поезій отця Яна Твардовського, есеїстику Ришарда  Капусцінського та Вітольда Шабловського.

             Дзвінка  розпочала діалог з аудиторією. Вона охоче поділилася з присутніми своїми спогадами про дитинство  З великим задоволенням молода письменниця відповідала на питання  гімназистів. Під час зустрічі дітей цікавили секрети видавничої справи – як видається книжка, чи легко бути письменником, про що пише Дзвінка Матіяш. Учням дуже хотілося приємно вразити нашу гостю і тому вони із задоволенням запитували у Дзвінки,  як вона почала писати, які книги вона полюбляє, скільки знає мов, як вчилася у школі та ін. Учениця 9 - а класу Мельник Вікторія представила свою науково- дослідницьку роботу, яку писала за  останнім твором Дзвінки Матіяш  «День сніговика». Учениця 9 - б класу Павлова Анастасія та учень  11 класу Тріфонов Максим познайомили письменницю зі своїми першими пробами письма. Учитель української мови та літератури Мельник Ірина Романівна провела фрагмент уроку позакласного читання для учнів за книгою Дзвінки Матіяш «Казки П’ятинки» (до речі Мельник І.Р. посіла ІІІ м. на Всеукраїнському конкурсі на кращий конспект уроку з української літератури за твором Дзвінки Матіяш)

  Першою спробою для гімназії був зв’язок по скайпу із  спеціалізованою загальноосвітньою школою № 11 м.Івано–Франківська. (Для довідки : Івано-Франківська спеціалізована загальноосвітня школа №11— школа з поглибленим вивченням англійської мови. Школу відкрито у 1905 році) Під керівництвом  завідуючої кафедри учителів філології гімназії Савчук Ірини Григорівни вдалося швидко налагодити  контакт із учнями  школи.

 Гімназисти із задоволенням спілкувалися із однолітками, задавали запитання один одному та письменниці, брали активну участь у обговоренні теми.

         

            Літературним відкриттям  для деяких учнів стала книжка Дзвінки Матіяш «Історії про троянди, дощ і сіль». Це проза психологічно насичена, світла і медитативна водночас . Гімназисти задали письменниці питання:

            – Дзвінко, розкажи, будь ласка, про створення твоєї книжки. Чому в ній поєдналися саме такі образи як троянди, дощ і сіль?

            – Деякі речі можна навмисне придумати, а деякі ні – вони стаються у житті. Був травень, я їхала метро, в тій частині, яка наземна, і йшов дощ, такий травневий дощ – знаєш, як вони пахнуть? Трохи вже літом, трохи весною. Вікна були відчинені, і пахло такою свіжістю. І тоді я подумала: «П’ятнадцять історій про дощ. От було б добре написати збірочку з такою назвою».

            Час відведений на зустріч швидко сплинув. Усі учасники залишилися задоволеними. Кожний виніс щось своє із цього уроку доброти та людяності..

               Я ж змогла доторкнутися до зовсім іншого , до цього часу невідомого мені світу, познайомитися із світлою, витонченою, чистою, натхненною людиною. Дзвінка майже мого віку, живе вона за принципами добра, милосердя, правди. Цікавий, незвичайний світ лише на якусь мить відкрила для нас письменниця з таким незвичайним ім’ям – Дзвенислава. Читаю її казки, книги для дорослих і не зовсім, перекладні твори з олівцем.  Багато висловів імпонують, западають у душу, змушують задуматися.  Наприклад, уривок із «Казки П’ятинки» :

«..А скрипка розповідає про кольор и- про силу чорного й ніжність зеленого, про любов, яку несе в собі червоний, і світло жовтого, про глибину синього, лагідність рожевого і довершеність білого. Про радісний кольоровий світ і що життя кольорове…»( «П’ятинка і сад»);

«…першим гончарем на світі був Бог,коли ліпив із глини людей…

..людські серця похожі на глечики,- заперечує П’ятинка.- Так само як глечики, вони можуть  бути порожні, а можуть бути наповнені, можуть бути з тріщиною, надщерблені чи розбиті.

       Поки людина живе, її серце наповнюється добрими й поганими вчинками, знаннями, любов’ю, добротою, мудрістю, тугою, радістю, спогадами. Деякі глечики повні по вінця, деякі – переливаються через край і діляться з іншими тим, що мають , а декотрі – повні тільки до половини, а то й менше.

Не можна , щоб наші глечики були порожніми, адже свого часу Бог попросить нас напоїти Його з нашого глечика, і буде шкода, коли ми у відповідь тільки похнюпимося, бо глечик порожній.» («Глечики»)

 «Час , відданий іншій людині, може виявитися найкращим подарунком. Дарувати свій час – це дарувати себе самого»

«Чому люди хочуть, щоб їм багато розповідали. Люди відчувають набагато більше, ніж говорять» («Реквієм для листопаду»)

І  слова із книги Яна Твардовського « Ще одна молитва» (переклад Дзвінки Матіяш):

«Усе наше життя сплетене із зустрічей: із самими  собою, з людьми, які нас люблять і не люблять, з тими, кого ми образили і хто образив нас,з тими, для кого зустріч з нами – остання зустріч. У цьому всьому криється Боже життя. Чи вдається нам подивитися на буденність не лише ззовні, а й ізсередини? Чи усвідомлюємо, що це Бог наказує нам когось відвідати, веде до зустрічей і хоче, щоб ми сказали іншій людині щось від Нього ?А може, часто тільки вислухали, що вона має нам сказати? Часом вислухати важливіше , ніж дати найглибшу, в нашому розумінні, пораду» («Зустрічі»)

          Дзвінка залишила нам гарні слова- побажання. Вона зізналася, що зустріч із гімназистами була  однією із найцікавіших у її житті. «У мене було відчуття – написала Дзвінка,- що ми всі разом пережили щось дуже важливе. І я напевно повернусь додому набагато багатшою, ніж приїхала сюди. Дуже радію, що я почула запитання, на які мені раніше не доводилося відповідати. З азартом.

Бажаю Вам всім далі розвиватися у тому руслі –                              читати,

писати,

співати,

танцювати,

гуляти,

подорожувати

і бути

вільними»

Дзвінка.17.04.2015

Довідка

Дзвінка Матіяш — українська письменниця, перекладачка. Має молодшу сестру Богдану Матіяш і старшу сестру Софію (Раду) Матіяш (яка вже багато років є черницею монастиря сестер студиток у Львові й також перекладає).

У 1995—2002 роках навчалась в Національному університеті «Києво-Могилянська академія».

З 2002 по 2006 роки навчалася в аспірантурі у Європейському колегіумі польських та українських університетів (Люблін, Польща).

Авторка книжок:

«Реквієм для листопаду» (Київ: Факт, 2005).

«Роман про батьківщину» (Київ: Факт, 2006).

«Казки П’ятинки» (Київ: Грані-Т, 2010).

«Історії про троянди, дощ і сіль» (Київ: Темпора, 2012).

«День сніговика»(2014)

Переклади окремими книжками:

Андрей Хадановіч. Листи з-під ковдри (Київ: Факт, 2002)

Леонід Плющ. У карнавалі історії. Свідчення (Київ: Факт, 2002)

Ян Твардовський. Гербарій (Київ: Грані-Т, 2008)

Ян Твардовський. Ще одна молитва (Київ: Грані-Т, 2009)

Збіґнєв Подґужец. Розмови з Єжи Новосєльським про мистецтво (Київ: Темпора, 2011)

Вітольд Шабловський. Убивця з міста абрикосів (Київ: Темпора, 2012)

Ришард Капусцінський. Імперія (Київ: Темпора, 2012)

Дорота Тераковська «Мишка» 

Детальніше про Дзвінку тут.