ЯК СПОЖИВАТИ НОВИНИ ПІД ЧАС ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ

Запеклі наступи та провокації з російської сторони тривають не лише безпосередньо на полі бойових дій, а й на інформаційному полі. І, як ми вже переконались, росія не обмежує себе етичними чи будь-якими іншими правилами. 

Хоча українці не є прихильниками пропагандистських російських ЗМІ, все ж важливо фільтрувати, що ми читаємо і де, щоб мимоволі не стати жертвою окупантів або навіть їх помічником. Ось кілька загальних порад, які допоможуть посилити навички медіаграмотності у час війни:

 Довіряйте медіа, де є реальні журналісти, аніж просто випадковим дописам у соцмережах. І хоча довіра до соцмереж за останні роки стала більшою, ніж довіра до традиційних ЗМІ – пам’ятаймо, що у медіа працюють журналісти, які несуть відповідальність (у часи війни - особливо) за те, що вони публікують, на відміну від авторів сторінок із «шок-новинами». Сформуйте для себе список із 3-5 видань, які дотримуються журналістськиї стандартів.

 Ставте питання «Чому я бачу це повідомлення?». Коли у вас виникають сумніви щодо певної інформації, ставте собі питання, яку мету міг мати автор того чи іншого повідомлення. Наприклад, кремлівські пропагандисти дуже зацікавлені в тому, щоб розпалювати ворожнечу між українцями, тому радо запускають в інформаційний простір дописи без фактів про те, як «східняки не хочуть воювати і ховаються за спинами заходу України» або навпаки про те, що на заході України «б’ють за російську мову». 

 Шукайте інші джерела інформації і головне – першоджерело. Пам’ятаймо, що сторінки та сайти можна зламати або перекрутити чи витягнути із контексту слова, що, власне, активно і роблять пропагандисти.

 Звертайте особливу увагу на очевидців та експертів. Відомо, що люди довіряють людям, але ми бачили вже чимало очевидців-гастролерів та експертів зі всіх питань – тому більше пильності не буде зайвим. 

 Звертайте увагу на візуальне підкріплення інформації. Щоб не допомагати ворогу коригувати атаки, якісні ЗМІ не поширюють одразу фото (це заборонено робити всім), проте у вас мають виникати сумніви, коли фото є дуже поганої якості, із викривленнями і явною роботою фоторедакторів. Також через гугл-пошук перевіряйте, де ще використовувалось фото – часом разом із справжніми фото недобросовісні автори публікують скріни із художніх фільмів, що в свою чергу, може знецінити справжні репортерські фото. 

(за матеріалами «Суспільне» та «Детектор медіа»)

Цей список порад із медіаграмотності не є вичерпними, але дуже необхідним, тому ми закликаємо вас поширювати їх не лише сере учнів, а й серед колег, близьких та друзів.

 

Навчання під час війни: на що варто звернути увагу

 

Широкомасштабні вторгнення росії в Україну так чи інакше торкнулося кожного українця, зокрема і дітей. Хтось опинився в окупації, хтось – у зоні активних бойових дій і змушений переховуватися у підвалах чи укриттях, комусь вдалося виїхати у безпечніші регіони, країни, хтось втратив батьків чи близьких людей, а чиїсь батьки захищають Україну. 

Як повідомляє освітній портал «Освіторія», від 14 березня деякі регіони відновлять/ли навчальний процес у дистанційному форматі. Вчителі/-ки почнуть свою роботу в умовах, досвіду роботи в яких вони не мали до сьогодні. 

Як працювати у стані війни? Як повернути дітей до навчання? Як відволікти їх від сьогодення? Як говорити про війну і чи говорити взагалі? Ми проаналізували основні рекомендації від дитячої сімейної психологині Світлани Ройз, які вона надала батькам, чиї діти перебувають в укриттях або чиї батьки зараз стоять на захисті України. 

 Терпіння – це, мабуть, найголовніша порада цього часу. Ви можете зіштовхнутися з проблемами концентрації уваги ваших учнів, дорослішанням, але й одночасним регресом в емоційних реакціях, іграх, поведінці, мові. Крім того, деякі з них можуть стати занадто «прилипливими», а інші – навпаки, колючими та агресивними. Наберіться терпіння і дякуйте, хваліть за будь-яку дію, що вдалася. 

 Дозвіл на почуття, особливо на тривогу, злість. Кажіть, що злість – це нормально, це одна з емоцій, яку ми можемо відчувати. Проте агресія – це шкода і собі, і оточуючим. Запропонуйте їм вилити свою агресію у крик або у биття подушки. Якщо маєте таку змогу, то запропонуйте позайматися з пластиліном, помалювати. 

 Пролийте світло на жорстокість. Обговоріть з учнями їхні страхи та почуття. Дайте ім’я страху, а якщо є можливість — намалюйте його. Візуалізація страху — один із найефективніших методів боротьби з ним.

 Зупиніть відчуття безпорадності. За можливості залучайте учнів/-ць до різних ініціатив та допомоги іншим. Долучайте їх до кіберініціатив. Деякі з них навіть розроблені у формі гри. Навіть зйомка відео в ТіkТоk — вже великий внесок. Або пост у соцмережах. Дія завжди ефективніша в боротьбі з тривожністю за бездіяльність, а будь-яку дію завжди можна зробити елементом уроку.

 Давайте відповіді на запитання, які ставить учень/-ниця. Відповіді мають бути чіткими та короткими. Учень/-ця може запитувати про одне й те саме, заходячи з різних боків. Особливо це стосуватиметься безпеки та війни загалом. Не втомлюйтесь відповідати, допоки він/вона не полишать самі цю тему.

 Не соромитися чогось не знати. Якщо з молодшими учнями достатньо поділитися своїми думками стосовно питань, які вони задають, то з підлітками ситуація може бути складнішою. Їхні запитання можуть завести вас у глухий кут. Не соромтеся сказати прямо, що не знаєте відповіді на запитання, спробуйте разом почитати офіційні джерела та знайти відповідь. Подискутуйте з учнями/-ми, вислухайте їхні міркування на підняту тему.

 Збудуйте машину часу. Запропонуйте своїм учням/-цям збудувати чи уявити машину часу, яка здатна перенести вас у різні історичні епохи. Щойно опинитеся там, проаналізуйте разом з учнями/-ми, з якими труднощами стикалися люди під час війни. Спробуйте порівняти ваше становище зі становищем та умовами, в яких жили люди в ті часи.

 Розповідайте дітям про героїв сучасності. ЗСУ, волонтери, звичайні люди, які роблять неможливе — розповідайте ці історії. Надихати можна й історією українського народу. Шукайте героїв та героїнь як у фольклорі, так і в сучасних реаліях. Натхненних прикладів боротьби українців сьогодні чимало. 

Однією з порад психологів щодо повернення себе до звичного, нормального стану – є дотримання рутинних звичок. Ходити на роботу, виконувати свої обов’язки, а для учнів/-ць навчатися – це, свого роду, також рутина.