Запеклі наступи та провокації з російської сторони тривають не лише
безпосередньо на полі бойових дій, а й на інформаційному полі. І, як ми вже
переконались, росія не обмежує себе етичними чи будь-якими іншими
правилами.
Хоча українці не є прихильниками пропагандистських російських ЗМІ, все ж
важливо фільтрувати, що ми читаємо і де, щоб мимоволі не стати жертвою
окупантів або навіть їх помічником. Ось кілька загальних порад, які допоможуть
посилити навички медіаграмотності у час війни:
Довіряйте медіа,
де є реальні журналісти, аніж просто випадковим дописам у соцмережах. І
хоча довіра до соцмереж за останні роки стала більшою, ніж довіра до
традиційних ЗМІ – пам’ятаймо, що у медіа працюють журналісти, які несуть
відповідальність (у часи війни - особливо) за те, що вони публікують, на
відміну від авторів сторінок із «шок-новинами». Сформуйте для себе список
із 3-5 видань, які дотримуються журналістськиї стандартів.
Ставте питання «Чому
я бачу це повідомлення?». Коли у вас виникають сумніви щодо певної
інформації, ставте собі питання, яку мету міг мати автор того чи іншого
повідомлення. Наприклад, кремлівські пропагандисти дуже зацікавлені в тому, щоб
розпалювати ворожнечу між українцями, тому радо запускають в інформаційний
простір дописи без фактів про те, як «східняки не хочуть воювати і ховаються за
спинами заходу України» або навпаки про те, що на заході України «б’ють за
російську мову».
Шукайте інші
джерела інформації і головне – першоджерело. Пам’ятаймо, що сторінки
та сайти можна зламати або перекрутити чи витягнути із контексту слова,
що, власне, активно і роблять пропагандисти.
Звертайте
особливу увагу на очевидців та експертів. Відомо, що люди довіряють людям,
але ми бачили вже чимало очевидців-гастролерів та експертів зі всіх питань –
тому більше пильності не буде зайвим.
Звертайте увагу
на візуальне підкріплення інформації. Щоб не допомагати ворогу коригувати
атаки, якісні ЗМІ не поширюють одразу фото (це заборонено робити всім), проте у
вас мають виникати сумніви, коли фото є дуже поганої якості, із викривленнями і
явною роботою фоторедакторів. Також через гугл-пошук перевіряйте, де ще
використовувалось фото – часом разом із справжніми фото недобросовісні автори
публікують скріни із художніх фільмів, що в свою чергу, може знецінити справжні
репортерські фото.
(за матеріалами «Суспільне» та «Детектор медіа»)
Цей список порад із медіаграмотності не є вичерпними, але дуже необхідним, тому
ми закликаємо вас поширювати їх не лише сере учнів, а й серед колег, близьких
та друзів.
Навчання під час
війни: на що варто звернути увагу
Широкомасштабні вторгнення росії в Україну так чи інакше торкнулося кожного
українця, зокрема і дітей. Хтось опинився в окупації, хтось – у зоні активних
бойових дій і змушений переховуватися у підвалах чи укриттях, комусь вдалося
виїхати у безпечніші регіони, країни, хтось втратив батьків чи близьких людей,
а чиїсь батьки захищають Україну.
Як повідомляє освітній портал «Освіторія»,
від 14 березня деякі регіони відновлять/ли навчальний процес у дистанційному
форматі. Вчителі/-ки почнуть свою роботу в умовах, досвіду роботи в
яких вони не мали до сьогодні.
Як працювати у стані війни? Як повернути дітей до навчання? Як відволікти їх
від сьогодення? Як говорити про війну і чи говорити взагалі? Ми проаналізували
основні рекомендації від дитячої сімейної психологині Світлани Ройз, які вона надала батькам, чиї
діти перебувають в укриттях або чиї батьки зараз стоять на захисті
України. 
Терпіння –
це, мабуть, найголовніша порада цього часу. Ви можете зіштовхнутися з
проблемами концентрації уваги ваших учнів, дорослішанням, але й одночасним
регресом в емоційних реакціях, іграх, поведінці, мові. Крім того, деякі з них
можуть стати занадто «прилипливими», а інші – навпаки, колючими та агресивними.
Наберіться терпіння і дякуйте, хваліть за будь-яку дію, що вдалася.
Дозвіл на
почуття, особливо на тривогу, злість. Кажіть, що злість – це нормально, це
одна з емоцій, яку ми можемо відчувати. Проте агресія – це шкода і собі, і
оточуючим. Запропонуйте їм вилити свою агресію у крик або у биття подушки. Якщо
маєте таку змогу, то запропонуйте позайматися з пластиліном, помалювати.
Пролийте
світло на жорстокість. Обговоріть з учнями їхні страхи та почуття. Дайте
ім’я страху, а якщо є можливість — намалюйте його. Візуалізація страху — один
із найефективніших методів боротьби з ним.
Зупиніть
відчуття безпорадності. За можливості залучайте учнів/-ць до різних
ініціатив та допомоги іншим. Долучайте їх до кіберініціатив. Деякі з них навіть
розроблені у формі гри. Навіть зйомка відео в ТіkТоk — вже великий внесок. Або
пост у соцмережах. Дія завжди ефективніша в боротьбі з тривожністю за
бездіяльність, а будь-яку дію завжди можна зробити елементом уроку.
Давайте
відповіді на запитання, які ставить учень/-ниця. Відповіді мають бути
чіткими та короткими. Учень/-ця може запитувати про одне й те саме, заходячи з
різних боків. Особливо це стосуватиметься безпеки та війни загалом. Не
втомлюйтесь відповідати, допоки він/вона не полишать самі цю тему.
Не
соромитися чогось не знати. Якщо з молодшими учнями достатньо поділитися
своїми думками стосовно питань, які вони задають, то з підлітками ситуація може
бути складнішою. Їхні запитання можуть завести вас у глухий кут. Не соромтеся
сказати прямо, що не знаєте відповіді на запитання, спробуйте разом почитати
офіційні джерела та знайти відповідь. Подискутуйте з учнями/-ми, вислухайте
їхні міркування на підняту тему.
Збудуйте
машину часу. Запропонуйте своїм учням/-цям збудувати чи уявити машину часу,
яка здатна перенести вас у різні історичні епохи. Щойно опинитеся там,
проаналізуйте разом з учнями/-ми, з якими труднощами стикалися люди під час
війни. Спробуйте порівняти ваше становище зі становищем та умовами, в яких жили
люди в ті часи.
Розповідайте
дітям про героїв сучасності. ЗСУ, волонтери, звичайні люди, які роблять
неможливе — розповідайте ці історії. Надихати можна й історією українського
народу. Шукайте героїв та героїнь як у фольклорі, так і в сучасних реаліях.
Натхненних прикладів боротьби українців сьогодні чимало.
Однією з порад психологів щодо повернення себе до звичного, нормального стану –
є дотримання рутинних звичок. Ходити на роботу, виконувати свої обов’язки, а
для учнів/-ць навчатися – це, свого роду, також рутина.
