УЧНІ КРАМАТОРСЬКОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ ДОЛУЧИЛИСЯ ДО НАРОДНОЇ ТРАДИЦІЇ ЗУСТРІЧАТИ ВЕСНУ
Українці, чиє життя було тісно пов’язане з
сільськогосподарським циклом, з нетерпінням чекали приходу весни. Залишки
продуктів у коморах вичерпувались, засівання зерна і збір нового врожаю ставали
все необхіднішими, а дітям, втомленим сидінням вдома, не терпілось розважитись
надворі.
Подія, з якої починалося чекання весни, - свято Стрітення
15 лютого. Погода в цей день була орієнтиром: якщо тепло – весна настане
швидко, якщо холодно – зима ще пануватиме. Наступний день, коли намагались
спрогнозувати прихід тепла, - це свято Обертіння або віднайдення голови Івана
Хрестителя, яке відзначали 9 березня. За народними уявленнями, у цей день
птахи, які відлетіли у вирій, повертали голови в бік України. Ще однією датою,
багатою весняними прикметами, було 14 березня, свято Євдокії або Явдохи, коли
прокидався бабак.
На свято Сорока святих 22 березня весну
починали вже припрошувати і закликати, щоб дати зрозуміти, з яким нетерпінням
її чекають. Для цього пекли печиво у вигляді пташок, яке називали
«жайворонками». До тіста додавали яйця, мед і масло, очка робили з яблучних
зерняток. Для діток такі солодкі гостинці були великою радістю, бо готувались
нечасто. Але одразу «жайворонків» не їли, чекаючи наступного дня, коли дівчата
і діти з усього села збиралися, щоб співати веснянки:
Із
краю-кураю
Пташок
викликаю:
Летіть,
жайворонки,
До нашої
сторонки,
Спішіть,
ластів’ята,
До нашої
хати –
Весну
зустрічати,
Зиму
проводжати!
Увесь день діти з «жайворонками» бігали,
підкидали їх угору та імітували політ пташок, інколи настромлюючи на дерев’яні
палиці та високо піднімаючи до неба. Де-не-де «жайворонків» підвішували на
гілках дерев, щоб почастувати птахів, які повертались додому.
Приготування таких печених пташок відбувалось
не завжди 22 березня, часто це робили і на свято Явдохи 14 березня чи Теплого
Олекси 30 березня, інколи навіть напередодні Благовіщення.
Жайворонок єднав людей з Богом: високо літав - просив
Його про добрий врожай.
У моїй родини,
скільки себе пам’ятаю, печимо «жайворонків»
22 березня. І цього року моя мама, я і моя донька , як ніколи, вкладали всю душу у «жайворонків» зі словами найшвидшого
приходу весни. Залучила до святкування і моїх дітей, учнів 11 а класу
Краматорської української гімназії. Усі були задоволені й з радістю долучилися до обряду.
Без сумніву,
українські звичаї зустрічі весни мають багату історію. Те, чи вони здобудуть
продовження у міських умовах, залежить від бажання кожного, але вибір у нас є.
