ІСТОРІЯ ТРЕТЯ. НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ або ПРО ТЕ, ЯК НА УРОЦІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ПРОЩАЛИСЯ З ГІМНАЗІЄЮ ОНЛАЙН

 

ІСТОРІЯ ТРЕТЯ. НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ або  ПРО ТЕ,  ЯК  НА УРОЦІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ  ПРОЩАЛИСЯ З ГІМНАЗІЄЮ ОНЛАЙН

 Захопливий онлайн-урок — це той, що дає не інформацію, а досвід.

Кеті Мур

Історія третя  про навчання під час війни. Головне: якісна комунікація з учнями, відновлення рутин, висвітлення актуальних тем і психологічна підтримка. 

 Кінець навчального року —  це завжди не скільки складний, скільки напружений  період для школи, сповнений очікувань, хвилювань, радості, суму від розставання, сповнений передчуттям наближення канікул.  Цього року останній дзвоник пройде в умовах війни — онлайн. Ключове слово онлайн нас сьогодні не лякає, це майже звична для останніх років  подія. А от  під час війни — так.  Сьогоднішні випускники, мої учні  11 класу по той бік екрану— у всіх куточках України, у Польщі, Чехії, Німеччині, Франції, Естонії, Італії… На екрані  лише очі моїх дітей. Безмежна радість! Тепло! Усміхнені  обличчя, рідні голоси вселяють надію і тверду впевненість в тому, що у нас буде майбутнє. Моє серце  сповнене  вдячністю за можливість знову опинитися в  колі дітей, нехай і  на відстані тисячі кілометрів.

Зустрічі з учнями  – це повернення до життя. Відчуваю радість й заспокоєння від звичного, оптимізму та віри дітей, їхньої радості та відкритості.

Сьогодні згадуються  найпам’ятніші моменти нашого з ними гімназійного життя.

Час летить. Ніхто не  міг передбачити, що  віроломно нападе на нас ворог, що будемо змушені їхати з рідного дому, що будемо прощатися дистанційно. Але ми обов’язково переможемо та зустрінемося у стінах гімназії. Усе буде Україна!

   Пам’ятаю, наші уроки-дискусії, участь у конкурсах, бесіди на перервах, зйомки відеороликів на свята, пісні під гітару на уроках літератури,  круті відео з декламацією поезій..  Пам’ятаю отой останній урок літератури офлайн, коли співали «Два кольори..», а як презентували свої промови, як аплодували за чудове виконання віршів чи  доповідей… Ось діти  вже випускники. Настільки ж швидко пролетіли шкільні роки, попереду  —  невідомість. Проте боятися її не варто. У вас обов'язково в житті все складеться, треба лише докласти зусиль і сміливо долати труднощі.

Те, яким буде  ваше  життя, багато в чому залежить від рішень, які приймете  найближчим часом. Постарайтеся все обдумувати чітко  й  виважено, вірте  у  себе.

   Бажаю  перемог.  Але може статися так, що не все  спершу може вдатися. Не опускайте руки. Будь-яка неприємність  —   це не перешкода, а безцінний життєвий досвід, придбаний у пошуках рішення проблеми, виходу  із складної ситуації. А це означає, що випробовування даються  для того, щоб, долаючи кожне з них, ви  ставали  мудрішими  й  кращими.

         Хай на кожному етапі  життя буде правильний орієнтир на людей, з якими вам буде комфортно. Пам’ятайте, що слово —  це також зброя. Володійте ним. Удосконалюйте знання української мови  повсякчас. Дбайте про її чистоту. Успіхів і впевненості! Не буду бажати легкого життя без випробувань просто тому, що так не буває. Побажаю, щоб перший крок – вибір майбутньої професії, був  удалим. Нехай  цілі будуть досягнутими, плани – реалізованими, добрі надії – виправданими, а мрії – виконаними! Вірю, що ви неодмінно знайдеш своє покликання, своє місце в цьому житті, тому будьте сміливішими. Мрійте й дійте. Слухайте серце, «сродну» працю воно підкаже.

       Довго-довго ще буде супроводжувати мене відлуння тих емоцій, які переживаю зараз, під час останнього уроку з випускниками. Наостанок обмінюємося щирими побажаннями, ділимося яскравими спогадами про те, що вдалося, що запам’яталося, що непокоїло. Щемливі спогади. Діти вдячні мені, гімназії, кожному члену колективу, з якими довелося йти по Країні Знань.  

І ось вони, слова подяки від випускників 2022 року, учнів 11-б класу.

 Дмитро Собакарьов.

Ну ось і все. Я – випускник. Так швидко плине час, так швидко пройшли ці 11 років. Про школу в мене залишилися лише теплі та гарні спогади.

   Хочу подякувати всім, хто оточував мене ці роки. Однокласники та вчителі бачили мене майже кожен день.

   У першому класі мене зустріла моя перша вчителька – Козирєва Оксана Борисівна. Вона допомогла мені полюбити школу та навчання. Саме з неї почалася ця весела історія.

   Однокласники стали для мене більш, ніж друзями. Ми підтримували одне одного, весело проводили час, обговорювали майбутні плани.

   Викладачі допомогли мені визначитися з тим, чим я хочу займатися  в житті. Дякую моїй вчительці з української мови та літератури – Сезько Тетяні Анатоліївні. Її підтримка безцінна.

   Мій класний керівник– Кучеренко Ольга Юріївна – розуміла кожного. Її головною метою було те, щоб всім було комфортно. Негативу ніколи не було, ми не брали його до школи.

   Усі вчителі відіграли  велику роль в моєму житті. Я дуже вдячний всім.

   Я буду сумувати за цими веселими шкільними роками. Дитинство пройшло, тому потрібно йти в доросле життя. Дивлюся в майбутнє  з впевненістю, що усе буде добре. Готовий учитися й відбудовувати свою Україну.

Оля Колле.

 

Навчання у школі– це один із перших вагомих кроків, який робить дитина у своє власне доросле життя. Я, як і всі мої однокласники, стою на порозі зі словами прощання на вустах, адже це останні дні, останні миті мого перебування у етапі під назвою «Школа».

У хвилини, коли я розумію, що скоро завершиться навчання, я перебуваю водночас у почуттях смутку, а також свободи та радості від початку нового дорослого, самостійного періоду мого життя.

Проте свої слова зараз хочу присвятити не собі, а рідній школі. 

Гімназія  була тим місцем, де я та мої друзі дорослішали, вчилися комунікувати, отримували радість життя, турботу друзів та старшого покоління. Відчуваючи таку колосальну підтримку, я хочу подякувати усьому закладу. Кожній людині, яка створювала особливу атмосферу і затишок. Вдячна директорці, Щербак Вікторії Юріївні, нашим вчителям-наставникам: Ользі Юріївні, Ірині Іванівні, Тетяні Анатоліївні, Катерині Олександрівні, Людмилі Іванівні, Інні Геннадіївні, Світлані Вікторівні, Анастасії Романівні, Лілії Анатоліївні, Ользі Віталіївні, усім співробітникам, які забезпечували для нас тепло і чистоту. А також стінам, які оберігали нас, подвір'ю, що привітно зустрічало на першому та останньому дзвінках, навіть квітам, висаджених на клумбах, що в теплу погоду милували око.

Моя школа – то мій рідний дім знань та дружби, добрих намірів та поваги. Я впевнена– Ви вкладали в нас всю турботу, сили та віру, а ми в свою чергу взяли від Вас тільки найкраще.

Я хочу побажати Вам миру, терпіння, любові та нових зацікавлених учнів! Ми будемо вдячні Вам крізь роки.

Олеся Боклаг.

        Замість цієї листівки мала бути щира промова на останньому дзвонику. Замість рожевих сердець

повинні статися палкі обійми з усіма друзями та ніжний дотик рук педагогів. Але хто знає: раптом саме в Чехії мені покажуть, як зробити життя найдорожчих людей, поруч з якими я знайшла сенс існування, щасливішим.
      Кажучи чесно, впродовж поїздки за кордон, я майже не плакала, але безумна туга краяла серце зсередини при згадці того, як вперше перетнула поріг гімназії, як танцювала на заході, присвяченому Дню вчителя, як від третячків і до старшокласників малювали картини на міську виставку, читали вірші у вишиванках, вигадували способи привернення уваги хлопців і просто голосно реготали в їдальні. Не все  завжди ладилося легко, втім, ви були поруч. У передчутті того, що знов доведеться здобути той досвід адаптації у новій спільноті, прийняття чужих правил , живу зараз. Знаю, що так, як 5 років тому, вже не повториться ніколи…

       Хочу подякувати однокласникам, які загартували мій характер, які настроєм боротьби посилили мою конкурентоспроможність, які без насмішок прийняли моїх тарганів. Окреме спасибі Максиму за наші філософські бесіди : він щоразу розширював мій кругозір і допомагав подивитися на речі під іншим кутом.

Сердечне визнання праці й учителів, котрі продемонстрували, що старання дійсно цінуються, і розкрили творчий потенціал.

Тетяно Анатоліївно, дякую за збережені спогади про безтурботне дитинство ❤️❤️❤️ Спасибі й за сформовану твердість, вміння відстоювати власну думку та пробуджений інтерес до дослідження себе як особистості !

Вічного існування й процвітання нашій рідній гімназії !

       Любі однокласники! Бажаю вам, аби не боялися, не обслуговували власні страхи, аби гру номер 21 завершили переможцями, аби стали крейсерами, котрі проломлюють лід.

        Тут і зараз я не прощаюся, а лише вигукую: “Bis bald”, або “До зустрічі !”

Рита Ізюмська.

На жаль, сьогодні, як і попередні дні, не вдалося вийти онлайн на урок; але я все-одно хотіла б подякувати Вам, хоча б в письмовій формі. Ви безмежно добра та чуйна людина, яка надихає. Вдячна, що познайомилась з Вами і навіть за трохи більше: за Вашу материнську турботу. За патріотизм, який прищеплюєте дітям. За незламність духу навіть у найтяжчі часи, що є прикладом для багатьох. За відвертість і щиру посмішку. За Вашу мудрість. Продовжуйте надихати і зрощувати в дітях зерна доброти. Безмежно вдячна Вам, Тетяно Анатоліївно!

Лілія Пархомчук.

з чого почати...

Нещодавно заходила до книжкової лавки. Розглядала цікаві варіанти щоденників і лише за деякий час зрозуміла: а мені він більше не потрібен, і звичного 1го вересня більше не буде.

Я безмежно щаслива, що останні шкільні роки я провела у гімназії(це моя 6та школа). Хоча за два тижні до початку навчання

2019 го зі сльозами переводилася з 6-ї школи. Я просто не знала, що мене очікувало)) ☺️

Надзвичайні 30 людей  —   кожен! з вас чомусь навчив мене!

Надзвичайні вчителі - назавжди зі мною влучні вирази Ольги Юріївни; щирість Ірини Іванівни; гумор Олександрова; мудрість, повага, ставлення Тетяни Анатоліївни до КОЖНОГО учня.

Не кожен може стати вчителем!! Так, ви можете вивчитися та працювати у цій сфері. АЛЕ вчителем за покликанням не стають, ним народжуються. ❤️🙏

 

Я дійсно не уявляла свій випускний. 💔

Не бачила себе на лінійці, не бачила себе у сукні. Я не вірила, що він відбудеться. Так відчувала у мирний! час. Так і сталося... Сьогодні не лунає останній дзвінок.

 

Нехай кожен на своєму місці буде відповідальним, чесним. Аби будувати майбутнє УКРАЇНИ. 🇺🇦

Нам доведеться співіснувати, взаємодіяти з радянським поколінням; з молоддю, яка виросла у ДНР/ЛНР...

Наше завдання знати історію, бути освідченими, апелювати аргументами, фактами.

Бажаю нам улюбленої справи, щирої любові, безсумнівного щастя...і гуляти вуличками СВОГО МІСТА. 😉💙💛

 

Наш шлях не завершено! За нами майбутнє. 🙏

 

і на останок: ДЯКУЮ тобі, БОЖЕ, що я не москаль!!

🤍

Дякую Тобі Боже, що я не москаль,

Та спасибі за те, що люблю́ Україну,

І що перед сном я, як зазвичай,

Кожен вечір молю́сь за країну.

Дякую Тобі Боже, що я не москаль

І що в серці моє́му живе Україна.

Спасибі Тобі за красивий мій край

І за мову мою́ солов’їнну.

Дякую Тобі Боже, що я українець

І що народи́всь на святій цій землі.

За гори спасибі, за море і ріки,

За поле, луги, і чарівні пісні.

За вишиванку я дякую щиро.

Спасибі за борщ й пампушки на столі.

За те, що ми прагнем завжди́ жити з миром

І всі задля цього прожене́м москалів.

Влада Тіщенко

Сьогодні, по-справжньому святковий день наповнений хвилюванням і легким смутком.   Святкова радість нагадує нам про те, що настав час, щоб сказати до побачення  школі та нашим дорогим вчителям.  За останні шкільні роки, ви стали не просто хорошими наставниками для нас, але і частиною нашого життя, і, що більш важливо, стали одним з найважливіших місць в наших серцях.

  Згадую минулі  роки, і розумію, що ви завжди будете залишатися в моїй пам'яті, як теплий і трепетний спогад про школу, який наповнює душу від радості при кожній зустрічі з вами ,  Дякую за вашу велику роботу по неймовірній доброті і великого терпіння.

Любі і дорогі мої однокласники!  Бажаю всім гладких доріг та попутного вітру!  Нехай у вашому  житті буде багато добра, навіть якщо на серці завжди буде любов, а поруч друзі, які підтримують і допомагають!  Нехай усі ваші заповітні мрії здійсняться найкращим чином, а ви силою духу, мужністю та терпінням переможете усі негаразди та подолаєте усі перешкоди. Я дуже вас люблю!

Донецька Софія.

Так швидко пролетіли ці роки. Майже не віриться, що на цьому етапі  я починаю робити свої перші кроки у доросле життя.

   Впевнено можу сказати, що завдяки моїм вчителям та однокласникам я стала гарною людиною. Я змінила багато шкіл, але мені найбільше сподобалась наша Краматорська українська гімназія. А саме ставлення вчителів до учнів. Я вдячна всім тим, хто супроводжував  мене 3 роки у навчальному процесі.

Я буду дуже сумувати за однокласниками. Вони дуже добрі та щирі, завжди приходили на допомогу та просто буди справжніми друзями.

Я буду з нетерпінням чекати зустрічі з ними, а також з вчителями. Любі вчителі, Ви подарували мені знання та підтримку, яких я дуже потребувала!

Марія Вовкодав.

Тетяно Анатоліївно, доброго вечора! Можливість вийти на зв'язок з'явилась тільки зараз, і мені дуже шкода, що нашу останню онлайн-конференцію я пропустила. Досі складно повірити у те, що вона була справді останню.

Долучуся хоча б до слів подяки.

Я дуже вдячна вам за вашу наполегливу працю, за доброту і за науку. Не за книжкову науку, а за життєву, бо думаю, що життєва наука–найважливіша. Хочу сказати «дякую» за диспути, де ми вчились доводити свою думку, за проекти, де ми тренувалися виступати перед аудиторією, за виразні читання, де ми практикували емоційне мовлення, за творчі роботи, де ми мали можливість демонструвати власні таланти, за цікаві теми для творів, котрі стимулювали до роздумів та побудови власної позиції на складні суспільні, життєві, моральні проблеми.. Словом, я вдячна вам за те, що ви бачили в кожному з нас особистість. Коли хтось цінує твою думку, отримуєш стимул ту думку мати. Я справді вдячна вам за вміння так організувати урок, щоб відповідь учня на питання вчителя з сухої формальності перетворилась на справжні, живі міркування, де знаходили відображення і особистий досвід, і особливості характеру. Для мене це було дуже важливо.

Дякую також за конструктивну критику, за корисні поради, за кулічі на Пасху, за терпимість і людяність.. Ви підтримували нас увесь час, давали мотивацію працювати над собою, працювати на результат, працювати для себе. Дякую.

Щоб висловити, як пощастило мені навчатися саме в гімназії і саме в 11Б класі, не вистачить розмірів СМС. Тому, я сказала саме те, що хотіла б сказати саме вам. Щоб ви знали, що старалися не дарма. Хоча ви, напевно, і так знаєте.

Я б дуже хотіла висловити подяку наживо , обняти, подарувати квіти.  Переконана, що ми ще зустрінемось офлайн усі разом, можливо, навіть відсвяткуємо. Сподіваюсь, що дуже скоро..))

 

Сьогодні нашу гімназійну родину розкидано по різним куточкам світу, але я відчуваю, що ми всі єдині, як ніколи. Не лише між собою, а й з усіма іншими громадянами України, яких можливо навіть не знаємо особисто. Тому, якщо в якусь хвилинку Ви почуватиметесь самотньо, знайдіть вогник, який палає в душі кожного українця. Він обов‘язково сповнить вас силою рухатись далі, лише до перемоги і розквіту. Саме це полум‘я тримає в собі ту єдність, волю і силу, які є у кожного. Де б ви не були, пам’ятайте, що найтемніша ніч завжди перед світанком. Тримаймо стрій. Усе буде Україна!

                                  А  далі  за покликанням  

 Історія заключна про війну , поезію та віру

 https://youtu.be/CdK91uTpQ2E