УСЕ БУДЕ ПЕРЕМОГА!

Зараз згадую добірку новин місячної давнини і відчуваю, як зжимається усе всередині: «24 лютого на світанку росія напала на Україну по всій довжині спільного кордону, від Луганська до Чернігова, а також із території білорусі й окупованого Криму. російська армія обстріляла із артилерії українські прикордонні застави. Одночасно були завдані удари, зокрема із повітря, по понад 40 об'єктах військової інфраструктури в майже у всіх регіонах країни. Після цього розпочався рух танкових колон та живої сили вглиб території України».  Як таке можливо?!!! Підступно, підло, на світанку. Підло – тому що інакше вони не вміють, Вони розраховували захопити Україну за 3 дні. А не вийшло, бо наштовхнулися на шалений супротив Армії та Народу, всього Світу.

 Сьогодні 24 березня.  Місяць тому моє життя знову було розділене на «до» та « після», і знову сила ненависті до ворога заповнила серце, дала розгулятися усім відтінкам  болю та люті.  Чи могла я уявити ще місяць тому, що з вибухами, які пролунали по всій Україні, разом з наростаючою хвилею  гніву, агресії, ненависті до ворога, буде рости  почуття єдності та підтримки, всеосяжного та всепоглинаючого милосердя, патріотизму та  неймовірної відваги, якоїсь безбашеної відчайдушності.  А ще росло і розуміння того, що немає кращого краю, ніж той, де я народилася, де живуть вільні, а значить щасливі люди. Україна – земля моїх предків, які  завжди славилися тим, що відстоювали свою свободу, незалежність  і боролися  зі зброєю в руках лише  звільняючи свою землю від ворога.

 За цей місяць ми всі пережили чимало. Почуття, які  вирвалися на зовні, змінювали одне одного, захлиналися власною ненавистю, розтікалися теплом та любов’ю, розривали душу моторошними  картинами розбитих, розбомблених будинків, дитячих садків, шкіл; розтерзаних тіл дітей та жінок, синів та доньок твоїх, Україно. Те, що довелося бачити моїм дітям, назавжди змінить  їх світосприйняття. Але не змінить відчуття гордості за приналежність до світу вільних, сильних людей, до якогось неймовірно чітко налагодженого механізму, де кожна деталь знає, що робити, як діяти, щоб наблизити перемогу там, де вона є.

Не раз я згадувала у своїх дописах за цей місяць тебе, безславний рашисте, невігласе, орку. Сьогодні я не хочу витрачати на тебе навіть брутальні слова. Не вартий навіть цього ти. Як і виявилося не вартий – це твоя суть, пшик, яким ти і є.

Ти відібрав у мене, моїх дітей мирне небо, ти не дозволив мені насолодитися приходом весни, ти не даєш мені спостерігати за пробудженням природи. Але ти не відбереш у мене віру в Перемогу, віру в мій Народ, в мою Армію, віру в Людяність. Мій народ вільний, сильний, відважний і завжди був і буде таким. Перемога вже близько. Нас не спинити. Ми обов’язково переможемо, відбудуємо, відновимо. Народ, який під час війни сіє хліб, одружується, народжує дітей ніколи нікому не здолати.

Схиляю голову перед тими, хто загинув захищаючи нашу Україну, хто ще й  не встиг розправити крила, хто ще лише починав жити, і перед тими, хто зробив чимало.

 Захиснику!

Дякую Тобі за те, що захищаєш мене.

Дякую Тобі за стійкість, мужність, відвагу.

У тебе вірять.

Тебе чекають.

Тобі безмежно вдячні!

Слава  Україні!

 

УСЕ БУДЕ УКРАЇНА!

 

ВІЙНА ОГОЛИЛА ПОЧУТТЯ

Війна оголила усі відчуття, дала можливість вивільнити ті почуття, які у звичному, мирному житті, не відчувала. У них не було потреби або вони виникали ситуативно та засинали, не даючи їм розгортати свої крила, окуповувати розум, в’їдатися пазурями  у душу.

Неймовірна гордість за наших захисників, тероборонців, волонтерів, усіх, хто об’єднаний спільною метою – нищити ворога у будь-який спосіб чи то на полі бою, чи то в тилу. Ми з України. Ми єдині. Ми сильні. Ми захищаємо свою рідну землю від загарбника. Ми переможемо.

Потужна  хвиля навіть не патріотизму, а спільної української національної ідеї об’єднала, згуртувала усіх. Милосердя, ентузіазм, плече допомоги знайомим та незнайомим людям, радість перемог великих та маленьких, співпереживання, віра – усі найкращі якості проявляють українці сьогодні.

Страх, тривога, розгубленість, паніка, істерика, ступор, напружене очікування –  перша хвиля почуттів, які викликала війна.  Виражати свої емоції – це природньо. Відчувати  змішані почуття –  це теж нормально. Ненависть, презирство, спустошеність, відраза, злість відчуваю до ворога.  Коли  хвиля страху спадає, і на її місце приходить роздратування та лють –   сильні, яскраві емоції, що додають енергії боротися, активно діяти, пробиваючи все на своєму шляху силою праведного гніву. Не можна заперечувати, що гнів – праведний гнів, який керує нашими захисниками, дає силу боронити рідну землю дітей та матерів, міста та селища.  Наш гнів – це та емоція, яка відповідає за безпеку. Вмикається, коли хтось переходить кордони. Коли хтось лізе туди, де не чекають. Гнів – це велика сила. Це той праведний гнів, який кипить у судинах нашого народу.

Неймовірно сміливі  жінки, які кричать на озброєних чужих солдат, без вагань виганяють з власного обістя. Відчайдушні діди, дядьки, які забирають голіруч  військову техніку  та  чіпляють їх до трактора. Невтомні лікарі, пожежники, комунальники, водії –  усі можливі професії, які рятують кожен на своїх фронтах, кого можуть, і як можуть.  Бійці  на інформаційному фронті: журналісти, оператори, працівники  освіти та культури,  які  вносять свій потужний внесок у наближення перемоги. Перша у світовій історії кібервійна розгорнулася  на наших очах. Кібервійна відкрита та масштабна за участю державних органів, спецслужб, хакерів (і не лише білих) та всієї патріотичної ІТ-спільноти. Кожен на своєму місті, там де він є (навіть у тилу, за кордоном) – учасник битви за життя, справедливість, незалежність, свободу.

 З  часом приходить розуміння того, що треба  дозволяти собі сумувати, плакати, радіти. Говоріть з людьми, які відчувають те саме. Це допоможе вам зрозуміти, що не тільки ви боретеся з такими складними емоціями, краще розпізнати свої думки, а також дізнатися, як інші з цим справляються.

Проговорюйте те, що відчуваєте, навіть тоді, якщо вам не хочеться говорити.

Тримайтеся ті, хто чує  звук сирени щодня, і ті, хто виїхав і зараз у безпеці. Вас може переповнювати почуття провини, що ви зараз знаходитеся в більш безпечних містах або країнах. Зараз  кожен активно переживає травматичні події. Насамперед варто зрозуміти, що це не ваша вина, що в інших куточках України  відбуваються запеклі бойові дії. Згадайте про справжні причини конфлікту та скеруйте негативні емоції на них, а не на себе. Можете допомогти українцям і з тилу, і з-за кордону. Якщо переїхали до іншої країни, то ви можете допомагати перекладацькою роботою біженцям, виходити на марші в підтримку України, розказувати за кордоном про злочини Росії під час війни, переказувати кошти на підтримку української армії або ж поширювати інформацію волонтерів про потреби армії, медиків і цивільних. Якщо ви в безпечному місті, то  можна допомогти грошима, руками в пунктах волонтерів. У будь-якому випадку не піддаємося паніці. Продовжуємо  діяти, хай і автоматично. Робимо те, що можемо, там, де можемо. Ви сильніші, ніж ви про себе думаєте. Зараз необхідно діяти адекватно, думати позитивно та оптимістично – для себе, близьких, країни.  Ми разом наближаємо нашу перемогу. Разом ми – сила.

«БОРІТЕСЯ — ПОБОРЕТЕ! ВАМ БОГ ПОМАГАЄ! ЗА ВАС ПРАВДА, ЗА ВАС СЛАВА І ВОЛЯ СВЯТАЯ!»

 

«БОРІТЕСЯ — ПОБОРЕТЕ! ВАМ БОГ ПОМАГАЄ! ЗА ВАС ПРАВДА, ЗА ВАС СЛАВА І ВОЛЯ СВЯТАЯ!»

 ТАРАС ШЕВЧЕНКО

 14-й  день нашої боротьби,  яка наближає Перемогу України. А ще — день народження Тараса Шевченка. І саме його словами  з «ОСІЯ. ГЛАВА XIV»  хочеться звернутися до окупанта:

Не дасть коня вам охляп сісти

Та утікать; не втечете

І не сховаєтеся; всюди

Вас найде правда-мста; а люде

Підстережуть вас на тоте ж,

Уловлять і судить не будуть,

В кайдани туго окують,

В село на зрище приведуть,

І на хресті отім без ката

І без царя вас, біснуватих,

Розтнуть, розірвуть, розіпнуть,

І вашей кровію, собаки,

Собак напоять...

Вихід для загарбників один —здаватися в полон. Ми обов’язково переможемо.

У котре переконуюсь, яку магічну силу має СЛОВО. А особливо, якщо це Слово Кобзаря. Його  пророчі  твори сьогодні  мають гострий запит в українському суспільстві. Варто хоча б згадати  рядки з поеми «Кавказ»: «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!» Навіть зараз, через більше, ніж 200 років, під час війни слова Шевченка не втратили своєї актуальності.

Чому деякі твори, навіть якщо й стають популярними свого часу, швидко забуваються і поступово зникають у часі, тоді як інші поезії живуть у віках і пам’яті людей? Переконана, життя поезії залежить від того, наскільки глибокою є думка, висловлена в творі, наскільки імовірними є почуття, які  викликають  слова.

       Як багато воно важить? Слово радісне і сумне, слова підтримки та докору, віри у сили свого народу, надії та впевненості у перемогу.

      Слово людське вічне, повсякчас передує всьому, що творить людина у світі. А це значить, що коли у нас є слово, перед нами є майбутнє, є надія.

Не припиняю захоплюватися силою та мужністю наших захисників,  відвагою відчайдухів, які виходять на мітинги підтримки там, де є ворог. Біль за тих, хто втратив рідних країть серце.

Дякую тобі, Тарасе, що ти й сьогодні  твоє слово поряд. Дякую за те, що  даєш почуття власної свободи і людської гідності,  гідності  всієї великої країни  та  нашого  народу.

Слово  Шевченка різнобарвне, потужне, гучне і впевнене, соковите та лагідне, мрійливе і закохане, нескорене, всепоглинаюче і  всеохоплююче, мужнє  і  мудре, проникаюче у найвіддаленіші куточки душі, те, яке  зачаровує з першого знайомства. Воно —  вічне:

 

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

 

Усе буде Україна!

 

З вірою у  ПЕРЕМОГУ  УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Тетяна Сезько.

 

1 березня 2022 року. Сніг вкриває землю. Кров орошує вулиці міст та сіл України. Морозно. На фронтах спекотно. Міста-герої стоять, відбивають атаки ворога. Шостий день війни Росії проти України. Нема прощення тобі, ворогу. Не буде прощення  нікому, хто своїм брудним сапогом топче мою  співучу, квітучу Україну. Не буде прощення тому, хто вбиває моїх співгромадян, хто бомбить мою столицю, хто направив крилату ракету на найбільшу площу Європи  у Харкові. Не буде прощення тому у віках, хто послав тебе на мою землю.

 Прийшло гостре розуміння того, що це відбувається з тобою, з твоєю родиною, твоєю країною, із твоїм світом. Чорна орда змінила звичний ритм життя моєї країни, мого світу. Змусила  сидіти в бомбосховищах, хоронити дітей, починати ранок не з чашки кави, а з переписки з рідними та знайомими з Харкова, Києва, Херсону, Маріуполя, Чернігова: чи живі, як вистояли ніч.

На думку приходять рядки «України в огні» Олександра Довженка: «Горять жита на многі кілометри, палають, топчуться людьми підводами…

Ревуть аероплани. Мечуть бомби…Пролітають ворожі літаки. Бомбардують шлях…Крик, і плач, і височенний зойк поранених …

Ворожі літаки бомбардують міст. Великі водяні стовпи розтинають річку. Плигають люди в воду…»  Ці рядки написано  в далекому 1943 р.

        Біль, страх,  ненависть  принесла війна у 2022. Змусила світське життя завмерти, поставити на паузу, заморозити, не робити зайвих рухів. Разом із тим війна принесла згуртованість, милосердя, підтримку, гордість, відвагу, щирість; вивільнила почуття,  які в нашому звичному житті відходили на другий план,  проявлялися не так часто, а можливо, у них просто не було нагальної потреби.  Ще учора реєструвала на ЗНО, обговорювала з моїми учнями їх плани на майбутнє, співала «Два кольори»… Напевно не починала свій мирний  ранок з обзвонів родичів та знайомих. У кращому випадку час від часу відписувалася  смсками або   вітальними листівками на свята. Зараз просто  нагальна потреба, внутрішня необхідність спитати, підтримати, почути.

Тільки хворий розум  може назвати  війну «спецоперацією на Донбасі», а метою оголосити – «демілітаризацію і денацифікацію України». Тільки хворі розуми можуть це підтримати та виконувати злочинні накази. Лише хворий, розум може брутально перетнути кордони суверенної  держави, не своєї держави. Не вірю тобі, необстріляний  рашисте, і кадровий військовий недружньої до мене держави, не вірю твоєму  невпевненому «не знал , куда иду», «думал, что  учения». Не вірю. Не вірю жодному слову.  

Ти не змусиш мене боятися, скоритися, відступити.

За моїм народом правда. За моїм народом перемога. З моїм народом Збройні сили України, Національна гвардія, загони територіальної оборони, весь світ. І ми переможемо.  Ми на своїй землі й  нікому її не віддамо.

ШОСТИЙ ДЕНЬ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

 Ліна Костенко

І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви