ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ

Голодомо́р 1932–1933 років — найбільш трагічний епізод у тисячолітній історії України, який забрав мільйони людських жертв. Був час, коли про  Голодомор не бажали чути не тільки в Україні, Росії, а й навіть у світі, бо надто незручною була ця тема. В радянському Союзі було  небезпечно навіть думати, не те що висловлюватись: необережне слово могло привести до загибелі цілої родини.

 Голодомор 1932 – 1933 рр. - акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом СРСР у1932–1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Упродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, а й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. З відомих на наш час документів випливає висновок про свідому організацію керівництвом   Радянської Росії, пізніше — СССР винищення голодом саме українців. Голод організовувався на всіх їх етнічних землях, а не лише в межах УРСР. Організаційні дії та відкритий грабунок селян, який спричинював голод серед селянства, із застосуванням війська    були розпочаті не пізніше 1920 року, із часу, коли Україна була, як зараз відверто пишуть, — «завоевана Красной армией в 1920».  У 1930 році генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін дав поштовх новій хвилі колективізації в СРСР. У квітні того року було прийнято Закон про хлібозаготівлі, згідно з яким колгоспи мусили здавати державі від чверті до третини зібраного збіжжя. Тим часом, внаслідок Великої депресії ціни на сільськогосподарську продукцію на Заході стрімко впали. Радянський Союз став на порозі економічної кризи, адже довгострокових позик йому ніхто не давав, вимагаючи визнати за собою борги Російської імперії. Щоб заробити валюту, було вирішено збільшити обсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, з колгоспів забирався майже весь урожай, що мотивувало селян відмовлятися від праці на землі, і породило масову неконтрольовану урбанізацію. Для боротьби із цим явищем у грудні 1932 року в СРСР було запроваджено внутрішні паспорти. На тлі цього продовольче становище українських сіл ставало дедалі важчим. У результаті хлібозаготівель в певних сільських районах України почався голод. Радянське керівництво ставило перед собою дві мети. По-перше, загнати селян у колгоспи і збільшити обсяги хлібозаготівель. По-друге, зламати класовий і національний рух опору, який на хвилях українізації набував обертів.

7 серпня 1932 року з'явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома під назвою «Закон про п'ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом'якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років. «Законом про п'ять колосків» фактично людям було заборонено володіння їжею.

Крім того, було збільшено план хлібозаготівлі. Для виконання плану хлібозаготівлі в листопаді 1932 року запровадили систему спеціальних бригад з видобуття зерна. До таких бригад входило понад 110 тисяч добровольців, набраних з-поміж селян, які таким чином намагалися спастися від голодної смерті — вони одержували певний відсоток від вилученого зерна і харчів.

 Пізніше  вийшла Постанова про заходи щодо посилення хлібозаготівель, згідно з якою, як окремі господарства за невиконання планів хлібозаготівель каралися натуральними штрафами, а саме конфіскацією 15-місячної норми м'яса. Згодом перелік компенсаційних харчів розширено картоплею і салом, наприкінці року — продуктами тривалого зберігання. Таким чином, практично по всій Україні каральні органи конфісковували все продовольство. Села, які не виконали планів хлібозаготівель, почали заноситися на «чорні дошки». Згодом ці села абсолютно ізолювалися від зовнішнього світу.

      На початку 1933 року було запроваджено блокаду самої Української РСР. Справа в тому, що українські селяни втікали в сусідні області Російської РФСР, де не було голоду. Тому влада заборонила виїзд селян з УРСР. Разом із цим, громадянам, які в'їжджали в Україну з Росії було заборонено провозити харчі без дозволу держави.

   16 січня 1933 року затверджено  остаточний план хлібозаготівель для України, котрий підлягав «безумовному і повному виконанню» та «за будь-яку ціну». Після запровадження всіх цих заходів і обмежень, вже на початок 1933 року більшість селян України залишилися без їжі. Забирали все, що можна було їсти: зерно, картоплю, квасолю, сушені груші, яблука, вишні. Люди ж, позбавлені будь-якого продовольства пухнули і помирали від голоду. Більшість померлих не хоронили — просто не було кому. В кращому разі трупи звозили в братські могили, куди часто потрапляли й живі люди. Доволі поширеним був канібалізм.

    Українці за кордоном СРСР зверталися із протестами і за допомогою до Ліги Націй, до урядів різних держав. Керівництво ВКП(б) та уряд СРСР відхиляли будь-яку допомогу з-за кордону голодуючим в Україні. Влада СРСР намагалась  приховати наслідки Голодомору і стверджувала, що ніякого голоду в Україні немає.

     16 лютого 1933 року, коли багато тисяч селян почали вмирати з голоду, на місця надійшла директива: «Категорично заборонити будь-яким організаціям вести облік випадків опухания й смерти на грунті голоду, окрім органів ДПУ». Сільрадам було дане розпорядження при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, у 1934 році надійшло нове розпорядження: усі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки відіслати до спецчастин, де, напевне, вони і були знищені.

    За підсумками судової справи за фактом Голодомору було встановлено, що кількість людських втрат від Голодомору 1932–1933 років становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Втрати українців у частині ненароджених, що за даними слідства СБУ становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб, судом не встановлювалися.

     Як в Україні, так і за її межами не досягнуто згоди стосовно подій, означених як Голодомор. Існують такі альтернативні точки зору щодо Голодомору в Україні:

   - Ніякого голодомору взагалі не було, а була посуха на значній території СРСР (а не лише в Україні), в результаті чого у населення були певні проблеми з харчуванням. Кількість загиблих (мільйони) завищена з метою спекуляції.

     - Прихильники  радянщини заявляють, що Голодомор був спричинений неврожаєм, але замовчують факти, що в інші роки при ще меншому урожаї голоду не було, що радянська влада під час Голодомору конфісковувала продукти харчування у селян, включаючи малопридатні та непридатні до споживання сурогати їжі, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, здійснювала експорт зернових за кордон та зберігала значні запаси зерна в резервах, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону,  замовчувала та заперечувала факти масового голоду і загибель людей від нього. Багато селян загинуло не від голоду, а тільки від хворіб. Однак вони не враховують те, що саме масове голодування, викликане конфіскацією продуктів харчування радянською владою, та пов'язані з ним стреси значно ослаблювали організм голодуючих та сприяли поширенню хвороб, які разом з голодом спричинювали масову смертність людей.

   - Те, що в Україні ситуація (тобто кількість мільйонів загиблих) була гіршою, ніж в інших частинах СРСР, викликано лише «перегинами» тодішнього керівництва України;

    - Вилучення продовольства виправдано тим, що воно дозволило здійснити індустріалізацію, а індустріалізація — перемогти Німеччину у Другій світовій війні. Разом з тим, саме постачання зерна з СРСР в тогочасну Німеччину допомогло Гітлеру та його партії прийти до влади й поставити економіку Німеччини на «військові рейки».

Головними апологетами заперечення Голодомору виступають офіційні урядові/президентські кола Росії. За мотивацією, що дослідження українських істориків про Голодомор 1932-33 років «підривають авторитет російської влади», праці деяких українських науковців про Голодомор 1932-33 років, зараховано в Російській Федерації до «екстремістських видань». Російська Федерація, яка представляє себе на світовій політичній арені правонаступницею Радянського Союзу, відмовляється визнавати голодомор 1932–1933 рр. Небажання Росії визнати Голодомор навіть просто злочином спричинене взятим в останні роки російським керівництвом курсом виправдовування та відбілювання злочинного радянського минулого, у тому числі сталінського періоду історії СРСР. У Росії суди приймають рішення, якими забороняється поширення деякої української історичної літератури: переважно історичних книг про Голодомор та злочини радянської влади  в Україні.

 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», який трактує події 1932–1933 років, як геноцид українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2015 року, 80% громадян України вважають Голодомор геноцидом.  Голодомор в Україні 1932–1933 років офіційно визнали геноцидом українського народу і засудили 24 країни в усіх частинах світу. Європарламент та Парламентська асамблея Ради  Європи визнали Голодомор в Україні злочином проти людства і висловили співчуття українському народу,  схвалили резолюцію про вшанування пам'яті загиблих в результаті голоду 1932–1933 років в Україні та інших республіках колишнього Радянського Союзу, вшанувавши пам'ять загиблих від голоду і засудивши жорстоку політику сталінського режиму.

Геноцидом українського народу Голодомор визнають католицька церква, Константинопольська православна церква, Українська православна церква — Київський патріархат, Українська православна церква (Московського патріархату)  та Українська автокефальна православна церква.

Офіційне вшанування пам'яті жертв Голодомору, в тому числі, визнання його геноцидом українського народу, розпочалося за ініціативи української діаспори у США та Канаді. Так, починаючи з 1983 року, в столиці канадської провінції  Альберта місті Едмонтоні, в мерії міста щорічно проводиться відзначення річниці Голодомору. У 1988 році Конгрес США, а в 1989 році — Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932-33 років актом геноциду проти української нації.

Четверта субота листопада в Україні визнана Днем пам'яті жертв голодоморів. Меморіальні заходи проводяться як в Україні, так і поза її межами. Щорічно, в цей день проводиться всеукраїнська акція «Запали свічку».

Найбільш монументальними серед пам'ятників жертвам Голодомору є меморіали у Києві та Харкові. Пам'ятники жертвам Голодомору встановлені у багатьох інших українських містах і селах. Закордоном пам'ятники встановлені у Едмонтоні, Калгарі, Вінніпегу та інших містах.

ЛИШЕ ВІЛЬНІ ТВОРЯТЬ МАЙБУТНЄ

У День Гідності і Свободи віддаємо найвищу шану пам'яті Героям Небесної Сотні, великому братству безстрашних українців, яке заплатило у 2014 році найвищу ціну за свободу нашої держави, змінило хід її історії.

Тоді ми не знали, що війна, яка триватиме не один рік, забере ще не одну сотню героїв. На превеликий жаль, з вини безжалісного російського агресора, до сьогодні вже тисячі українців загинули, обороняючи мирне життя і незалежність України. Але перша Небесна сотня героїв, залишатиметься на віки у нашій пам'яті головним символом справжнього, безкомпромісного патріотизму.

У Краматорській українській гімназії  традиційно відзначають цей день лінійкою пам'яті:

Ліна Костенко

КРИЛА

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,А з правди, чесноти і довір'я.
У кого - з вірності у коханні.У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...А крила має. А крила має!

ПРОГРАМІ «ВИВЧАЙ ТА РОЗРІЗНЯЙ»

педагоги краматорської української гімназії беруть участь у програмі «вивчай та розрізняй» та ВЧИТИМУТЬ

КРИТИЧНО СПРИЙМАТИ МЕДІА-КОНТЕНТ гімназистів

Реалізацію проекту здійснює IREX (Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів) спільно з Академією української преси та StopFake за підтримки Міністерства освіти і науки України, Посольств США та Великої Британії в Україні.

Програма «Вивчай та розрізняй» (L2D-S) має на меті інтеграцію елементів медіаграмотності та критичного сприйняття інформації у шкільні предмети, зокрема, історію, українську мову та літературу, мистецтво, тим самим формуючи в учнів  навички медіаграмотності, критичного мислення та вміння відрізняти факти від дезінформації. 

За програмою «Вивчай та розрізняй»  уже  працює 50 загальноосвітніх шкіл (які брали участь у пілотному проекті у 2017 р.) у чотирьох містах України: Чернігові, Тернополі, Маріуполі та Дніпрі.

У 2018 р. Краматорську українську гімназію обрано для участі у проекті серед 10 шкіл м.Краматорська.

Протягом 12-13 листопада 2018 р. команда з м.Краматорська була учасником зустрічі-відкриття проекту "Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність".  Попереду багато роботи, але переконані, що у підсумку гімназисти  будуть критично налаштованими споживачами інформації.

Сучасні школярі ростуть в епоху, коли вміння поводитися з інформацією стало навичкою, яку можна порівняти зі знанням таблиці множення. Перед обличчям нескінченного інтернет-потоку людина повинна вміти захистити себе від брехні,  домогтися максимально неспотвореного сприйняття світу.

StopFake: будьте медіаграмотними!

ВІТАЮ З ДНЕМ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ

І МІЖНАРОДНИЙ ДИТЯЧИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Literature Future»

СЕРЕД ЗАПРОШЕНИХ НА І МІЖНАРОДНИЙ ДИТЯЧИЙ  ЛІТЕРАТУРНИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Literature Future» 
УЧЕНИЦЯ КРАМАТОРСЬКОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ.

 Кротченко Наталія, учениця 9  класу Краматорської української гімназії, була  запрошеною серед  100 найталановитіших дітей України на І Міжнародний дитячий літературний  фестиваль «Literature Future», який проходив у м.Чернівці восени 2018 р. За результатами конкурсу  Наталія Кротченко отримала відзнаку «Відома письменниця. Майбутнє України». Наталія матиме можливість опублікувати свої твори в книзі вибраних творів «Я – майбутнє України»

У літературному конкурсі взяли участь понад 1000 учасників.

Метою І Міжнародного дитячого літературного фестивалю  «Literature Future» було:

·         популяризація читання дитячої літератури; літературного мистецтва вцілому та розширення уявлення про дитячу літературну творчість України за кордоном;

·         популяризація творчості обдарованих дітей України;

·         заохочення дітей до написання оригінальних авторських творів;

·         підвищення якісного рівня таланту дітей, які творять в Україні за допомогою лекцій, майстер-класів тощо.

Вагомою та актуальною гранню Фестивалю  було  мотивування, як певної миті Дитяче Слово, впливає на дорослу свідомість, а також чого можна досягти обдарованій дитині – майбутньому української нації, відчуваючи підтримку цього ж небайдужого дорослого.

На фестиваль були  запрошені відомі автори України , які надали дітям майстер класи, поділилися досвідом та збагатили юних авторів корисними порадами.

      Ми бажаємо Наталії Кротченко перемог, натхнення, нових звершень. Пишаємося тим, що навчаємося та працюємо у закладі, де є така талановита творча юна письменниця.

ТВОРЧА МАЙСТЕРНЯ ПРОЕКТУ «FIRST LEGO League» РОЗПОЧАЛА СВОЮ РОБОТУ В КУГ

    

За підтримки Краматорської компанії «QUARTSOFT», яка бере активну участь у вихованні нового покоління IT фахівців в Донецькій області, а також у розвитку міста, у Краматорській українській гімназії у 2018 р. впроваджується проект«FIRST LEGO League», який об’єднав учнів у дві команди. Група молодших школярів, учнів 4-а та 4-б класів працює під керівництвом ГОНЧАРОВОЇ Олександри Дмитрівни, а ГРУЗІНА Наталія Вікторівна керує роботою  старшої групи.

Завдання сезону-2018-2019 «Вперед на орбіту». Командам необхідно визначити фізичні та соціальні проблеми, з якими зіштовхується людство, при тривалому освоєнні космосу в межах нашої Сонячної системи та запропонувати варіанти їх вирішення. Задача непроста. Переконані, що діти разом із своїми наставниками, підтримкою представників компанії «QUARTSOFT», упораються із завданнями.

Отже, з 1 жовтня у гімназії стартував проект , основне завдання якого популяризація робототехніки та залучення дітей до  дослідницької роботи.

Користуючись нагодою, хочемо висловити найщиріші слова подяки керівництву Краматорської компанії «QUARTSOFT», а особливо Борисенко Марині Анатоліївні за наданий матеріал для роботи, навчально-методичну підготовку викладачів.

Бажаємо нашим дослідникам Космосу захоплюючої подорожі.

ШКОЛА БОЙОВОГО ГОПАКА ІМ. ВАСИЛЯ СТУСА У М.КРАМАТОРСЬКУ. ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СЕМІНАР З БОЙОВОГО ГОПАКА ПРОВЕДЕНО НА БАЗІ КУГ.

Протягом  трьох днів, з 1 листопада по 3 листопада 2018 р. на базі Краматорської української гімназії проходив Всеукраїнський семінар з бойового гопака. Школа розпочала свою діяльність  нещодавно. Як зазначає її керівник , Авраменко Віктор Андрійович,  навчатимуть у Школі  не лише бойовим прийомам, а й національним традиціям.

Семінар-тренінг на три дні об’єднав викладачів фізичної культури, тренерів області навколо ідеї відродження та  розвитку  бойового гопака у м.Краматорську. Гості  бойового мистецтва з м. Львова  провели майстер-класи для учасників семінару. З вітальним словом до  учасників семінару звернулася Мозольова М.В., начальник управління освіти Краматорської міської ради.

Історія відродження та розвитку Бойового гопака в Україні розпочалась у 1985 році. Тоді було зібрано матеріал по дослідженню лицарського мистецтва українців. Того ж року, у Львові Володимир Пилат відкрив експериментальну школу з дослідження Гопака, як бойового мистецтва. У 1987 році офіційно засновано  Школу Бойового Гопака. Саме з того часу розпочинається історія розвитку школи.

Бойовий гопак виходить за межі звичайних уявлень про вид спорту чи бойове мистецтво. Перш за все – це комплексна система гармонійного виховання особистості, потужний молодіжний рух, в якому краматорчани не є виключенням.

Сьогодні школа нараховує близько 10 тисяч послідовників по всій країні та світу.

Запис у Школу, заняття якої буде проходити на базі Краматорської української гімназії, триває.

Сторінка історії.  Бойов́ий гопáк— українське бойове мистецтво, розроблене на основі елементів традиційного козацького бою, що збереглися в народних танцях та власного досвіду дослідника бойових мистецтв львів'янина Володимира   Пилата.

Перш ніж почати роботу з відродження бойового гопака, Володимир Пилат впродовж сімнадцяти років вивчав кьокусін карате, з них вісім років був сенсеєм. Паралельно з кьокусіном вивчав годзю-рю, соне, шотокан карате, кікбоксинг, дзюдзюцу та айкідо. З початку 80-х років почав досліджувати та систематизувати знання про бойову культуру українців. Узявшись за дослідження народних танців, Володимир Пилат звернув увагу на багатство і різноманітність їх рухів. Він виявив, що українські танці, особливо популярні серед козацтва Гопак та Метелиця, містять у собі дуже багато елементів, не поширених у інших народів і схожих на бойову техніку — удари ногами в стрибку, присядці чи «павучку», різноманітні кроки, відбивання, підсікання, «повзунці», «присядки», «тинки», «копняки» і т. ін. Пізніше ці рухи, належним чином трансформовані до вимог сучасного бойового мистецтва, склали основу технічного арсеналу Бойового Гопака. Таку назву відтворене бойове мистецтво предків отримало через те, що значну частину техніки вдалося розшифрувати завдяки дослідженню народних танців, перш за все Гопака.

У 1985 році було зібрано матеріал з дослідження лицарського мистецтва українців, і у Львові Володимир Пилат відкрив експериментальну школу з дослідження Гопака як бойового мистецтва. У 1987 році офіційно засновано «Школу Бойового Гопака».

У 1996 році 18-19 травня у Львові було проведено перші всеукраїнські змагання із бойового гопака, у яких взяло участь понад 150 учасників. 10-13 квітня 1997 року у Львові проведено другі всеукраїнські змагання (300 учасників із 8 областей України). У жовтні 1997 року бойовий гопак визнано національним видом спорту. У грудні 1997 року зареєстровано «Центральну школу бойового гопака», яка є громадською, позапартійною та позаконфесійною організацією.

У 2001 р. було створено і зареєстровано Міжнародну федерацію бойового гопака, яка займається поширенням бойового гопака за межами країни.

Молодіжний рух. Учні шкіл Бойового Гопака, окрім техніки двобою, вивчають українські національні традиції та обряди, опановують мистецтво співу і танцю, гри на музичних інструментах. Гопаківці виховуються на засадах державницького патріотизму та загальнолюдської моралі, поваги до старших та пошани до своєї історії. Бойовий Гопак пропагує серед підлітків та молоді відмову від куріння, алкоголю та наркотиків, відтягує їх від злочинного світу, сприяє швидшій та ефективній соціальній адаптації молодого покоління.

Різновиди змагань. «Однотан», «Тан-Двобій», «Забава», «Борня», «Герць». «Однотан» — це соло-композиція в музичному супроводі з демонстрацією техніки Бойового Гопака. Вид змагань, коли людина використовуючи удари, відходи, сув'язі, уявляє, що б'ється з декількома супротивниками, і намагається здолати їх. У танцювальному варіанті однотану присутній музичний супровід і деякі елементи змінено заради більшої краси. Однотан оцінюється за майстерність у виконанні технічних елементів і різноспрямованость ударів. Однотан ефективно використовується у реальному бою «Тан-двобій» — попередньо вивчена показова програма з технічних елементів Бойового Гопака, яка виконується одночасно двома учасниками, що імітують двобій у музичному супроводі. «Забава» — різновид двобою з обмеженим дотиком. Головним завданням «Забави» є засвоєння технічних елементів Бойового Гопака та вміння входити в бій і виходити із бойової дистанції. «Борня» — різновид двобою з легким дотиком. В «Борні» дозволена серійна робота на середній та дальній дистанції. «Герць» — різновид двобою із повноцінним дотиком. У «Герці» передбачено кільканадцять видів дотику, які регламентуються правилами змагань згідно з сучасними міжнародними аналогами бойових систем — міжстильового та універсального бою.