ЩО ПОЧИТАТИ З МЕДІАГРАМОТНОСТІ?

 Вчені з Оксфордського університету дослідили, що найкращим засобом від турбот, тривожності і стресу є читання. Вони стверджують, що достатньо всього шести хвилин занурення з головою у читання, щоб отримати швидкий позитивний ефект на організм. 

Щоб обрати книгу, ви можете знайти найближчу книгарню, бібліотеку або ж завантажити електронне видання. З початком війни десятки українських видавництв відкрили безкоштовний доступ до електронних видань.

Наприклад, Yakaboo у своєму мобільному застосунку відкрила доступ до електронних та аудіокниг від п’ятдесяти видавництв. Для доступу до них завантажте застосунок із Play Market чи AppStore і зареєструйтеся. Ще понад 100 електронних книг «Видавництва Анетти Антоненко» можна придбати за 1 грн. - кошти від продажу підуть на потреби армії. 

Ми зібрали добірку книг, які допоможуть збагатити ваші знання з медіаграмотності, сприятимуть розвитку критичного мислення в дорослих та дітей. Збережіть добірку, щоб не загубити. 🧐

📚 Дмитро Кулеба «Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот» – це справжній посібник із захисту персональних даних, розвитку критичного мислення та протидії маніпуляціям в епоху масової інтернетизації та діджиталізації. Орієнтуючись на приклади з України, інших країн, автор проаналізував, як відбувається війна за реальність та виокремив п’ять правил, які допоможуть у ній перемогти. Книгу можна придбати за 1 грн. на сайті #книголав або читати безкоштовно у мобільному додатку Yakaboo;

📚 Пітер Померанцев «Це не пропаганда. Подорож на війну проти реальності» – ця книжка британського журналіста і письменника про найновіші виклики демократії, про величезну індустрію маніпулювання нашими думками, про інформаційні війни, ботів, тролів і хакерів, про фейкові новини і втрату прозорої політичної дискусії. Безкоштовно в додатку Yakaboo.

📚 Оксана Мороз «Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців» – ця книжка про те, як протистояти зараженню інформаційними вірусами. Ці віруси інфікують нас щодня. Вони – провідники для тисяч шкідливих тверджень. Вони вбивають свідомість і перетворюють своїх жертв на слухняне стадо. Вони полюють не тільки на нас, а й на наступні покоління. Безкоштовно у додатку Yakaboo.

📚 Микола Давидюк «Як працює путінська пропаганда» – автор ділиться своїм досвідом опору медійній пропаганді, наводить приклади маніпуляції свідомістю людей, застерігає від того, аби не перетворитися на маріонетку гібридної війни. Безкоштовно у додатку Yakaboo.

📚 Георгій Почепцов. Книги: «Виртуальные войны. Фейки», «Войны новых технологий», «Пропаганда 2.0». Доктор філологічних наук, професор, автор 50 книг на тему інформаційних війн, пропаганди, теорії комунікації, інформаційних та комунікативних технологій. Його книги про пропаганду, яка є у будь-якому суспільстві у всі часи. Георгій Почепцов пише про те, як разом з інтернетом та соціальними медіа в наш світ прийшли віртуальні війни та фейки, які стали важливим фактором політики. Вони формують свідомість людей, що призводить до трансформації їх поведінки. Книги російською мовою доступні для безкоштовного читання у додатку Yakaboo.

📚 Вальорска М. Аґнєшка «Діпфейк та дезінформація» – видання Академії української преси про новітній вид розповсюдження маніпулятивного контенту, коли за допомогою штучного інтелекту досить швидко можна підробляти відео. Цю та інші книги на тему інфомедійної грамотності можна знайти у «Бібліотеці масової комунікації та медіаграмотносіт» на сайті АУП.

📚 «Довіряй, але перевіряй. Медіаграмотність в українському суспільстві» – ця книга є результатом однойменного проєкту, у ній розглядаються теми цензури, пропаганди, свободи слова, фейкових новин, інформаційної війни, критичного аналізу медіаповідомлень тощо. Книга є у вільному доступі.

📚 Катя Сіль «Ніта. Ховайтесь, фейки світу» – книга з медіаграмотності для дітей віком 5-10 років від Міністерства культури та інформаційної політики України та Інституту книги, покликана не тільки розвивати критичне мислення у дитячої аудиторії, а й привернути увагу батьків до теми медіаосвіти.
 
📚 «Фабрика новин» – комікс від ГО Інтерньюз-Україна. Чи впливає недобросовісне медіавиробництво на життя суспільства? Мешканці міста, де фабрикою новин керує всемогутній містер Фейк, відчули це на собі. Чи вдасться їм повернути місто на шлях медіаграмотності та критичного мислення?  


Рекомендуємо також книги, які зможете знайти у бібліотеках. 👇

📔 Пітер Сінгер, Емерсон Брукінг «Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж» – від історії появи Всесвітньої павутини, смайликів, твітів та мемів автори розповідають про використання платформ соцмереж авторитаристами, революціонерами, силами оборони, терористами, Дональдом Трампом, Росією, Китаєм, США та багатьма іншими фігурантами онлайн-життя.

📔 Луї Стовелл «Життя онлайн. Як уберегтися від кібербулінгу, вірусів та інших халеп в інтернеті Чи знаєте ви, як почуватися захищеними в інтернеті?» – у виданні є низка практичних порад зі створення сторінок у соціальних мережах, правила поведінки з інформацією, приватними даними, взаємодії з користувачами й дотримання авторського права. Книжка стане в пригоді дітям, які активно починають користуватися інтернетом, а також їхнім батькам, котрі хочуть знати, як правильно пояснити дитині правила поведінки в мережі.

📔 Марина Кафтан «Історія брехні. Як ми обманюємося» – це книжка розповідає про різноманітні маніпуляції, фейки та махінації. Окрім того, книжка містить дієві інструменти, що стануть у пригоді як підліткам, так і дорослим. Читачі дізнаються, як безпечно користуватися соцмережами, дивитися відео на ютубі та перевіряти інформацію, яку споживають щодня з різних джерел.

Добірка літератури та цікавих джерел для учнів

 

Література на літо – традиційна рубрика для філологів. Гадаємо, її варто використовувати не лише для того, аби учні наперед ознайомилися з програмою наступного навчального року, а й для медіаграмотного розвитку дітей. І не тільки літературу. 

 Нагадуємо, що у минулих випусках ми зібрали для вас корисний перелік книг із розвитку критичного мислення та медіаграмотності.

Та окрім цієї добірки ми вирішили порадити ще низку джерел за різними категоріями. Ця література, відео та курси з саморозвитку допоможуть краще орієнтуватися в інформційному просторі та долати негативні впливи війни на психоемоційний стан дітей:

 Історія. Знання з історії – основа, яка допомагає не піддаватися на вигадки ворожої пропаганди та маніпуляції історичними фактами, це справжня медіаграмотна зброя:
 12 українських мультфільмів про козаків-переможців.
 «Мальована історія незалежності України» – Брати Капранови. 
  Всесвітня історія. Ларрі Ґонік. Українською мовою видано три книги про періоди від Великого вибуху до Ренесансу. Із серії «Наука в коміксах».

 Гумор. Долати наслідки стресу можна засобами комічного.
 На YouTube каналі Novator film є анімаційний серіал «Моя країна Україна», який розповідає про історію, наводить цікаві факти з географії та описує пригоди різних героїв.
 Оповідання для учнів віком 9+ «Окуляри і кролик-гном»
  Електронні книжки «Видавництва Старого Лева».

 Література та ресурси з думкою про майбутнє:
 Фентезі – один зі способів осмислення життя: подорожі в часі дають можливість відновити сили, відкритись новим ідеям, відволіктись від проблем у мріях про майбутній розвиток галактики. Наприклад, ця збірка для безкоштовного онлайн-читання містить твори про віртуальні світи, магію та супергероїв.   

 Курси або розвивальна література для здобуття різних навичок:
 Онлайн-курс із медіаграмотності Very Verified. Підійде для учнів середнього і старшого шкільного віку.
 Навчаймось вчитись: Потужні розумові інструменти для опанування складних предметів | Prometheus – український переклад онлайн-курсу про можливість дізнатись, як наш мозок використовує різні способи навчання та групує інформацію. 
 Мистецтво для початківців | Art4Kids – безкоштовний курс для знайомства з видатними художниками в історії мистецтва. Навчатися мистецтву ніколи не буває зарано або запізно.  

 Психологія. Людина, яка навчиться цінувати себе, зможе легко розпізнати маніпулятора. Є багато матеріалів для роботи педагогів із дитячою аудиторією. Пропонуємо літературу для самомотивації і саморозвитку наших учнів старших класів.
 «Як приборкати гнів». Саманта Сновден – 50 вправ, які допоможуть заспокоїтись і обрати найліпшу стратегію поведінки. 
 «Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях». Марк Лівін та Ілля Полудьонний пишуть про те, що ми відчуваємо щодня і пояснюють, як сприймати свої емоції. 
 Кортні Макавінта, Андреа Вандер Плюм. «Повага. Як діяти, коли зазіхають на твої особисті кордони». Ця книга – помічник з упевненості в собі: у своєму тілі, ролі у стосунках, спілкуванні з однолітками й старшими.   
 Галина Шабшай, Юхим Шабшай. Стресостійкість. Яскравий комікс про стрес та прийоми його подолання. 

Звичайно, цей перелік рекомендацій не вичерпний, а орієнтовний. Сміливо експериментуйте та пропонуйте вашим учням цікаві ресурси для саморозвитку.

ІСТОРІЯ ТРЕТЯ. НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ або ПРО ТЕ, ЯК НА УРОЦІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ПРОЩАЛИСЯ З ГІМНАЗІЄЮ ОНЛАЙН

 

ІСТОРІЯ ТРЕТЯ. НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ або  ПРО ТЕ,  ЯК  НА УРОЦІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ  ПРОЩАЛИСЯ З ГІМНАЗІЄЮ ОНЛАЙН

 Захопливий онлайн-урок — це той, що дає не інформацію, а досвід.

Кеті Мур

Історія третя  про навчання під час війни. Головне: якісна комунікація з учнями, відновлення рутин, висвітлення актуальних тем і психологічна підтримка. 

 Кінець навчального року —  це завжди не скільки складний, скільки напружений  період для школи, сповнений очікувань, хвилювань, радості, суму від розставання, сповнений передчуттям наближення канікул.  Цього року останній дзвоник пройде в умовах війни — онлайн. Ключове слово онлайн нас сьогодні не лякає, це майже звична для останніх років  подія. А от  під час війни — так.  Сьогоднішні випускники, мої учні  11 класу по той бік екрану— у всіх куточках України, у Польщі, Чехії, Німеччині, Франції, Естонії, Італії… На екрані  лише очі моїх дітей. Безмежна радість! Тепло! Усміхнені  обличчя, рідні голоси вселяють надію і тверду впевненість в тому, що у нас буде майбутнє. Моє серце  сповнене  вдячністю за можливість знову опинитися в  колі дітей, нехай і  на відстані тисячі кілометрів.

Зустрічі з учнями  – це повернення до життя. Відчуваю радість й заспокоєння від звичного, оптимізму та віри дітей, їхньої радості та відкритості.

Сьогодні згадуються  найпам’ятніші моменти нашого з ними гімназійного життя.

Час летить. Ніхто не  міг передбачити, що  віроломно нападе на нас ворог, що будемо змушені їхати з рідного дому, що будемо прощатися дистанційно. Але ми обов’язково переможемо та зустрінемося у стінах гімназії. Усе буде Україна!

   Пам’ятаю, наші уроки-дискусії, участь у конкурсах, бесіди на перервах, зйомки відеороликів на свята, пісні під гітару на уроках літератури,  круті відео з декламацією поезій..  Пам’ятаю отой останній урок літератури офлайн, коли співали «Два кольори..», а як презентували свої промови, як аплодували за чудове виконання віршів чи  доповідей… Ось діти  вже випускники. Настільки ж швидко пролетіли шкільні роки, попереду  —  невідомість. Проте боятися її не варто. У вас обов'язково в житті все складеться, треба лише докласти зусиль і сміливо долати труднощі.

Те, яким буде  ваше  життя, багато в чому залежить від рішень, які приймете  найближчим часом. Постарайтеся все обдумувати чітко  й  виважено, вірте  у  себе.

   Бажаю  перемог.  Але може статися так, що не все  спершу може вдатися. Не опускайте руки. Будь-яка неприємність  —   це не перешкода, а безцінний життєвий досвід, придбаний у пошуках рішення проблеми, виходу  із складної ситуації. А це означає, що випробовування даються  для того, щоб, долаючи кожне з них, ви  ставали  мудрішими  й  кращими.

         Хай на кожному етапі  життя буде правильний орієнтир на людей, з якими вам буде комфортно. Пам’ятайте, що слово —  це також зброя. Володійте ним. Удосконалюйте знання української мови  повсякчас. Дбайте про її чистоту. Успіхів і впевненості! Не буду бажати легкого життя без випробувань просто тому, що так не буває. Побажаю, щоб перший крок – вибір майбутньої професії, був  удалим. Нехай  цілі будуть досягнутими, плани – реалізованими, добрі надії – виправданими, а мрії – виконаними! Вірю, що ви неодмінно знайдеш своє покликання, своє місце в цьому житті, тому будьте сміливішими. Мрійте й дійте. Слухайте серце, «сродну» працю воно підкаже.

       Довго-довго ще буде супроводжувати мене відлуння тих емоцій, які переживаю зараз, під час останнього уроку з випускниками. Наостанок обмінюємося щирими побажаннями, ділимося яскравими спогадами про те, що вдалося, що запам’яталося, що непокоїло. Щемливі спогади. Діти вдячні мені, гімназії, кожному члену колективу, з якими довелося йти по Країні Знань.  

І ось вони, слова подяки від випускників 2022 року, учнів 11-б класу.

 Дмитро Собакарьов.

Ну ось і все. Я – випускник. Так швидко плине час, так швидко пройшли ці 11 років. Про школу в мене залишилися лише теплі та гарні спогади.

   Хочу подякувати всім, хто оточував мене ці роки. Однокласники та вчителі бачили мене майже кожен день.

   У першому класі мене зустріла моя перша вчителька – Козирєва Оксана Борисівна. Вона допомогла мені полюбити школу та навчання. Саме з неї почалася ця весела історія.

   Однокласники стали для мене більш, ніж друзями. Ми підтримували одне одного, весело проводили час, обговорювали майбутні плани.

   Викладачі допомогли мені визначитися з тим, чим я хочу займатися  в житті. Дякую моїй вчительці з української мови та літератури – Сезько Тетяні Анатоліївні. Її підтримка безцінна.

   Мій класний керівник– Кучеренко Ольга Юріївна – розуміла кожного. Її головною метою було те, щоб всім було комфортно. Негативу ніколи не було, ми не брали його до школи.

   Усі вчителі відіграли  велику роль в моєму житті. Я дуже вдячний всім.

   Я буду сумувати за цими веселими шкільними роками. Дитинство пройшло, тому потрібно йти в доросле життя. Дивлюся в майбутнє  з впевненістю, що усе буде добре. Готовий учитися й відбудовувати свою Україну.

Оля Колле.

 

Навчання у школі– це один із перших вагомих кроків, який робить дитина у своє власне доросле життя. Я, як і всі мої однокласники, стою на порозі зі словами прощання на вустах, адже це останні дні, останні миті мого перебування у етапі під назвою «Школа».

У хвилини, коли я розумію, що скоро завершиться навчання, я перебуваю водночас у почуттях смутку, а також свободи та радості від початку нового дорослого, самостійного періоду мого життя.

Проте свої слова зараз хочу присвятити не собі, а рідній школі. 

Гімназія  була тим місцем, де я та мої друзі дорослішали, вчилися комунікувати, отримували радість життя, турботу друзів та старшого покоління. Відчуваючи таку колосальну підтримку, я хочу подякувати усьому закладу. Кожній людині, яка створювала особливу атмосферу і затишок. Вдячна директорці, Щербак Вікторії Юріївні, нашим вчителям-наставникам: Ользі Юріївні, Ірині Іванівні, Тетяні Анатоліївні, Катерині Олександрівні, Людмилі Іванівні, Інні Геннадіївні, Світлані Вікторівні, Анастасії Романівні, Лілії Анатоліївні, Ользі Віталіївні, усім співробітникам, які забезпечували для нас тепло і чистоту. А також стінам, які оберігали нас, подвір'ю, що привітно зустрічало на першому та останньому дзвінках, навіть квітам, висаджених на клумбах, що в теплу погоду милували око.

Моя школа – то мій рідний дім знань та дружби, добрих намірів та поваги. Я впевнена– Ви вкладали в нас всю турботу, сили та віру, а ми в свою чергу взяли від Вас тільки найкраще.

Я хочу побажати Вам миру, терпіння, любові та нових зацікавлених учнів! Ми будемо вдячні Вам крізь роки.

Олеся Боклаг.

        Замість цієї листівки мала бути щира промова на останньому дзвонику. Замість рожевих сердець

повинні статися палкі обійми з усіма друзями та ніжний дотик рук педагогів. Але хто знає: раптом саме в Чехії мені покажуть, як зробити життя найдорожчих людей, поруч з якими я знайшла сенс існування, щасливішим.
      Кажучи чесно, впродовж поїздки за кордон, я майже не плакала, але безумна туга краяла серце зсередини при згадці того, як вперше перетнула поріг гімназії, як танцювала на заході, присвяченому Дню вчителя, як від третячків і до старшокласників малювали картини на міську виставку, читали вірші у вишиванках, вигадували способи привернення уваги хлопців і просто голосно реготали в їдальні. Не все  завжди ладилося легко, втім, ви були поруч. У передчутті того, що знов доведеться здобути той досвід адаптації у новій спільноті, прийняття чужих правил , живу зараз. Знаю, що так, як 5 років тому, вже не повториться ніколи…

       Хочу подякувати однокласникам, які загартували мій характер, які настроєм боротьби посилили мою конкурентоспроможність, які без насмішок прийняли моїх тарганів. Окреме спасибі Максиму за наші філософські бесіди : він щоразу розширював мій кругозір і допомагав подивитися на речі під іншим кутом.

Сердечне визнання праці й учителів, котрі продемонстрували, що старання дійсно цінуються, і розкрили творчий потенціал.

Тетяно Анатоліївно, дякую за збережені спогади про безтурботне дитинство ❤️❤️❤️ Спасибі й за сформовану твердість, вміння відстоювати власну думку та пробуджений інтерес до дослідження себе як особистості !

Вічного існування й процвітання нашій рідній гімназії !

       Любі однокласники! Бажаю вам, аби не боялися, не обслуговували власні страхи, аби гру номер 21 завершили переможцями, аби стали крейсерами, котрі проломлюють лід.

        Тут і зараз я не прощаюся, а лише вигукую: “Bis bald”, або “До зустрічі !”

Рита Ізюмська.

На жаль, сьогодні, як і попередні дні, не вдалося вийти онлайн на урок; але я все-одно хотіла б подякувати Вам, хоча б в письмовій формі. Ви безмежно добра та чуйна людина, яка надихає. Вдячна, що познайомилась з Вами і навіть за трохи більше: за Вашу материнську турботу. За патріотизм, який прищеплюєте дітям. За незламність духу навіть у найтяжчі часи, що є прикладом для багатьох. За відвертість і щиру посмішку. За Вашу мудрість. Продовжуйте надихати і зрощувати в дітях зерна доброти. Безмежно вдячна Вам, Тетяно Анатоліївно!

Лілія Пархомчук.

з чого почати...

Нещодавно заходила до книжкової лавки. Розглядала цікаві варіанти щоденників і лише за деякий час зрозуміла: а мені він більше не потрібен, і звичного 1го вересня більше не буде.

Я безмежно щаслива, що останні шкільні роки я провела у гімназії(це моя 6та школа). Хоча за два тижні до початку навчання

2019 го зі сльозами переводилася з 6-ї школи. Я просто не знала, що мене очікувало)) ☺️

Надзвичайні 30 людей  —   кожен! з вас чомусь навчив мене!

Надзвичайні вчителі - назавжди зі мною влучні вирази Ольги Юріївни; щирість Ірини Іванівни; гумор Олександрова; мудрість, повага, ставлення Тетяни Анатоліївни до КОЖНОГО учня.

Не кожен може стати вчителем!! Так, ви можете вивчитися та працювати у цій сфері. АЛЕ вчителем за покликанням не стають, ним народжуються. ❤️🙏

 

Я дійсно не уявляла свій випускний. 💔

Не бачила себе на лінійці, не бачила себе у сукні. Я не вірила, що він відбудеться. Так відчувала у мирний! час. Так і сталося... Сьогодні не лунає останній дзвінок.

 

Нехай кожен на своєму місці буде відповідальним, чесним. Аби будувати майбутнє УКРАЇНИ. 🇺🇦

Нам доведеться співіснувати, взаємодіяти з радянським поколінням; з молоддю, яка виросла у ДНР/ЛНР...

Наше завдання знати історію, бути освідченими, апелювати аргументами, фактами.

Бажаю нам улюбленої справи, щирої любові, безсумнівного щастя...і гуляти вуличками СВОГО МІСТА. 😉💙💛

 

Наш шлях не завершено! За нами майбутнє. 🙏

 

і на останок: ДЯКУЮ тобі, БОЖЕ, що я не москаль!!

🤍

Дякую Тобі Боже, що я не москаль,

Та спасибі за те, що люблю́ Україну,

І що перед сном я, як зазвичай,

Кожен вечір молю́сь за країну.

Дякую Тобі Боже, що я не москаль

І що в серці моє́му живе Україна.

Спасибі Тобі за красивий мій край

І за мову мою́ солов’їнну.

Дякую Тобі Боже, що я українець

І що народи́всь на святій цій землі.

За гори спасибі, за море і ріки,

За поле, луги, і чарівні пісні.

За вишиванку я дякую щиро.

Спасибі за борщ й пампушки на столі.

За те, що ми прагнем завжди́ жити з миром

І всі задля цього прожене́м москалів.

Влада Тіщенко

Сьогодні, по-справжньому святковий день наповнений хвилюванням і легким смутком.   Святкова радість нагадує нам про те, що настав час, щоб сказати до побачення  школі та нашим дорогим вчителям.  За останні шкільні роки, ви стали не просто хорошими наставниками для нас, але і частиною нашого життя, і, що більш важливо, стали одним з найважливіших місць в наших серцях.

  Згадую минулі  роки, і розумію, що ви завжди будете залишатися в моїй пам'яті, як теплий і трепетний спогад про школу, який наповнює душу від радості при кожній зустрічі з вами ,  Дякую за вашу велику роботу по неймовірній доброті і великого терпіння.

Любі і дорогі мої однокласники!  Бажаю всім гладких доріг та попутного вітру!  Нехай у вашому  житті буде багато добра, навіть якщо на серці завжди буде любов, а поруч друзі, які підтримують і допомагають!  Нехай усі ваші заповітні мрії здійсняться найкращим чином, а ви силою духу, мужністю та терпінням переможете усі негаразди та подолаєте усі перешкоди. Я дуже вас люблю!

Донецька Софія.

Так швидко пролетіли ці роки. Майже не віриться, що на цьому етапі  я починаю робити свої перші кроки у доросле життя.

   Впевнено можу сказати, що завдяки моїм вчителям та однокласникам я стала гарною людиною. Я змінила багато шкіл, але мені найбільше сподобалась наша Краматорська українська гімназія. А саме ставлення вчителів до учнів. Я вдячна всім тим, хто супроводжував  мене 3 роки у навчальному процесі.

Я буду дуже сумувати за однокласниками. Вони дуже добрі та щирі, завжди приходили на допомогу та просто буди справжніми друзями.

Я буду з нетерпінням чекати зустрічі з ними, а також з вчителями. Любі вчителі, Ви подарували мені знання та підтримку, яких я дуже потребувала!

Марія Вовкодав.

Тетяно Анатоліївно, доброго вечора! Можливість вийти на зв'язок з'явилась тільки зараз, і мені дуже шкода, що нашу останню онлайн-конференцію я пропустила. Досі складно повірити у те, що вона була справді останню.

Долучуся хоча б до слів подяки.

Я дуже вдячна вам за вашу наполегливу працю, за доброту і за науку. Не за книжкову науку, а за життєву, бо думаю, що життєва наука–найважливіша. Хочу сказати «дякую» за диспути, де ми вчились доводити свою думку, за проекти, де ми тренувалися виступати перед аудиторією, за виразні читання, де ми практикували емоційне мовлення, за творчі роботи, де ми мали можливість демонструвати власні таланти, за цікаві теми для творів, котрі стимулювали до роздумів та побудови власної позиції на складні суспільні, життєві, моральні проблеми.. Словом, я вдячна вам за те, що ви бачили в кожному з нас особистість. Коли хтось цінує твою думку, отримуєш стимул ту думку мати. Я справді вдячна вам за вміння так організувати урок, щоб відповідь учня на питання вчителя з сухої формальності перетворилась на справжні, живі міркування, де знаходили відображення і особистий досвід, і особливості характеру. Для мене це було дуже важливо.

Дякую також за конструктивну критику, за корисні поради, за кулічі на Пасху, за терпимість і людяність.. Ви підтримували нас увесь час, давали мотивацію працювати над собою, працювати на результат, працювати для себе. Дякую.

Щоб висловити, як пощастило мені навчатися саме в гімназії і саме в 11Б класі, не вистачить розмірів СМС. Тому, я сказала саме те, що хотіла б сказати саме вам. Щоб ви знали, що старалися не дарма. Хоча ви, напевно, і так знаєте.

Я б дуже хотіла висловити подяку наживо , обняти, подарувати квіти.  Переконана, що ми ще зустрінемось офлайн усі разом, можливо, навіть відсвяткуємо. Сподіваюсь, що дуже скоро..))

 

Сьогодні нашу гімназійну родину розкидано по різним куточкам світу, але я відчуваю, що ми всі єдині, як ніколи. Не лише між собою, а й з усіма іншими громадянами України, яких можливо навіть не знаємо особисто. Тому, якщо в якусь хвилинку Ви почуватиметесь самотньо, знайдіть вогник, який палає в душі кожного українця. Він обов‘язково сповнить вас силою рухатись далі, лише до перемоги і розквіту. Саме це полум‘я тримає в собі ту єдність, волю і силу, які є у кожного. Де б ви не були, пам’ятайте, що найтемніша ніч завжди перед світанком. Тримаймо стрій. Усе буде Україна!

                                  А  далі  за покликанням  

 Історія заключна про війну , поезію та віру

 https://youtu.be/CdK91uTpQ2E

 

ІСТОРІЯ ДРУГА. НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ або ПРО ТЕ, ЩО СЛОВО-ЗБРОЯ

ІСТОРІЯ ДРУГА. НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ або ПРО ТЕ, ЩО СЛОВО-ЗБРОЯ

Успіх — це сума маленьких зусиль, яких я докладаю щодня.

Роберт Кольє

Історія друга про навчання під час війни. Головне: якісна комунікація з учнями, відновлення рутин, висвітлення актуальних тем і психологічна підтримка. 

Мабуть, у кожного, хто хоть раз був за кордоном, була своя історія  ідентифікації. І коли іноземці питали: «Звідки ти?» Відповідаєш: «Ми з України». Завжди почуєш коментар, що мовляв, а це росія!? І ти починаєш наполегливо пояснювати, що це не так.  Тепер ніхто не буде ототожнювати нас. Тепер весь світ знає, де на мапі  знаходяться  міста України: Ірпинь-Буча-Ворзель-Гостомель, Маріуполь, Краматорськ... Тепер усі знатимуть, що таке фашистська росія.  Усі, але не за поребріком. А може мені байдуже, що думають вони там? Але не байдуже, що дехто з моїх  земляків  думає, що винен лише путін. Це він катує, грабує, гвалтує, стирає, бомбить, заміновує, розтерзує, нівичить, звірствує  на моїй землі?!!! Це він, «велікій» народ,  вивозить блендери та м'ясорубки з пограбованих українських будинків. Як ганебно!  Це він розтрілює впритул. Це ви. ви. ви. І немає вам прощення вовіки віків!

Після 2014  з плином часу у багатьох ( а  кого й зовсім не торкнуло) притупилася пам’ять про те, що війна не закінчилася. Що усі вісім років ми були в режимі очікування, тут, зовсім поряд з  кордоном розмежування. Як начебто стали на міну й боялися поворухнутися. Жили, ходили на роботу, у кіно, крамниці, їздили на море влітку. Жили, але внутрішньо поставили життя на паузу.  Загарбницькі амбіції сусідньої держави  розцвітали, укріплювалися, насаджувалися у мізки не лише їхнього народу, а й усіх прибічників «руського міра» тут, у нас. Вони теж почували себе нормально: готувалися до маршброска, сіяли гнилі думки, вростали у душі  співчуваючим,  піднімали голову  час від часу, ніби зондуючи грунт: а раптом спрацює. І час від часу  спрацьовувало, давало плоди, піднімало голову. Бо стали забувати або й не пам’ятали  2014. Тому зараз треба знищити цю гідру на корню, вгризаючися глибоко до джерел, щоб НІКОЛИ ЗНОВУ. Чуєте: НІКОЛИ. Не підняли вони голову, не зазіхнули на чуже, не подумали, а якщо й подумали, щоб їм стало страшно від того, чим їх зустріне ПЕРША АРМІЯ СВІТУ  ТА  ЇЇ НАРОД.

Тому це – моя війна, бо це війна мого народу, це війна світла  проти темряви. Це війна мого світу проти зла.

І сьогодні моя зброя  – і слово в тому числі. Роблю те, що можу найкраще. Відновлення навчання – виклик для учня та вчителя. Відновити навчання під звук сирени – подвійний виклик. Ми працюємо, коли є змога. Дуже радію, коли учні вмикають камеру. І можу бачити  знайомі обличчя, очі , які світяться бажанням спілкуватися. І не звертаю увагу на шум за спиною, двоярусні ліжка в хостелі або каремати на підлозі у величезному спортзалі. Не бачу, бо є лише я і вони. В умовах війни вчитель як ніколи стає важливою фігурою в житті школярів. Тепер ми можемо бути для своїх учнів і психологом, і організатором, і філософом. В умовах війни складно всім, а особливо дітям. Зараз вони  сприймають навчання як осередок безпеки, спокою та безтурботного життя. Між нами зв’язок незвичайний: більш тісний, тепліший, якийсь домашній. 11 клас. Урок української мови. Практична риторика – одна з останніх тем курсу української мови. Згадуємо  стилі, риси та  мовні засоби, сфери спілкування, жанри, у яких той чи інший стиль реалізується. Мета – не скільки забезпечити дітей знаннями, а  створити безпечний простір, підтримати словом.  Про війну говорю обережно, пробую зменшити напругу. Безперечно, говоримо про те, що дітей турбує майбутній вступ до вузів,  їх майбутнє,  як воно зміниться. Відчуваю страх,  гнів, розпач. Це нормально.  Демонструю спокій та впевненість, віру та надію. Урок  ровний, але іноді вриваються ноти  агресії. Пояснюю, заспокоюю, розумію. Хтось притих та лише спостерігає. Хтось просто не знає, як і що говорити зараз. Звичайне домашнє завдання, як на мене, актуальне, яке стане в пригоді  у майбутньому студентському житті. Написати промову на одну із запропонованих тем:  про  плани на майбутнє, про підтримку, про те, що треба радіти простим речам. Звичайні стандартні теми. І дві теми про неї: « Сьогодні у світі немає чужої війни!, «Це моя війна!».  Прошу обрати ту тему,  про яку є що сказати або найбільше  турбує; яка зачепила. Не нав’язую, не прошу писати саме те, що болить зараз мені, і що підсвідомо хотіла почути від них;  хочу,   щоб виговорилися, щоб далі волю емоціям, щоб виплеснули те, що  позбавляє сну або просто поговорили. Прощаємося, обговорюємо дедлайн надсилання робіть. У запасі  тиждень. Прожити тему, обрати свою, підібрати потрібні слова. Чекаю. Чекаю. Перша робота приходить уже через годину. Потім ще і ще. Потік почуттів, очікувань,  розпачу, гніву і величезної віри в наше щасливе майбутнє,  в перемогу, повернення до простих звичайних речей. Говорять про війну, або про неї не називаючи її, але знаю що це болить. Деякі роботи вражають. Дві роботи просто  мене  розчавили. Позбавили сну.

Любі мої діти, ви надзвичайні! У ваших  маленьких та великих текстах криються величезні серця: щирі, відверті, людяні. І розмір тексту не має значення. У декількох рядках можна  висловити  океан почуттів. Відчуваю  біль тих, хто вдруге тікає від війни: спочатку з рідного Донецька, а тепер  знову. Знову дорога, машини, діти, люди, спортзал якоїсь школи, бомбосховище. Знову.

Ціную кожне  слово,  кожну відверту думку, яку довірили мені. Пишаюся. Дякую долі, що дала мені можливість працювати з такими дітьми. Деякими роботами хочу поділитися з вами (з дозволу дітей)

4 квітня 2022 р.

Знайомтеся –   Микита. Щирий, відчайдушний, з  хитринкою  в очах. Гарний товариш. Завжди прийде на допомогу.

 

 СЬОГОДНІ У СВІТІ НЕМАЄ ЧУЖОЇ ВІЙНИ!

Сьогодні всі люди,  які не беруть участь у війні поділені на дві групи, перші ті, які вважають що це їх не торкнеться , а другі кажусь , що не в силах принести якісь зміни. Для перших хочу сказати, що це певний час ви так думаєте, а шкода від війни,    яка була неважливою буде найбільш смертоноста саме для вас. А ті люди, які вважають, що не можуть щось змінити подумайте, а що станеться якщо кожен принесе хоча б одну річ в пункт допомоги або внесе 10 гривень на рахунок збройних сил? А я відповім,  що  ми не тільки б у стократ укріпили б армію України, а й наша єдність лякала б ворога ще більше. Тому світ розкрий очі й  ти побачиш, що ця війна не може бути чужою. І треба не тільки єднатись Україні , а й всьому населенню Землі єднатись з Україною. Ми переможемо.

Знайомтеся. Лілія.

 Ліля – світла, мудра  дівчинка, якій довелося тікати від війни двічі. Рідний Донецьк залишився лише в спогадах. Звичні місця Краматорська, такі вже рідні куточки, люди знову хочуть забрати.

 Переймалася тим, що коли надішле мені в іншому форматі текст, то не збережуться  позначки, якими вона  ілюструвала свій текст   

Пробую    їх зберегти. Авторський текст не  змінювала. Лілія  одна обрала цю тему: «Життя – Тобі….» Для мене  історична та значуща тема. Міжнародний Конкурс для української молоді «Життя –тобі…» Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» оголосив  для дітей та юнацтва в Україні та поза її межами у такому вже далекому 2015 році. На Конкурс, який тривав півроку, надійшло понад 7000 робіт від авторів з усіх регіонів України, в тому числі з окупованих територій, а також з Греції, Іспанії, Норвегії, Польщі, Португалії і Франції. Роботи 20 лауреатів та 120 дипломантів, визначених Журі, опублікували в книзі «Життя – Тобі…». У   далекому  2015  робота моєї учениці Билим Софії перемогла  серед  інших. Учениця  тоді 8 класу описала свої переживання від війни. Вони вразили членів журі. Тоді під час нагородження познайомилася із членами журі, з якими підтримую зв’язок і досі. Тішилася з того, що нашу роботу відзначили, помітили серед інших, що вона зачепила. Шкода, що це сталося  під час війни.  Ось і сьогодні, запропонована тема знайшла відгук у серці одинадцятикласниці.

 

          💙"Життя  ––Тобі..." 

Вітаю кожного українця! Поки що не з  перемогою, але з тим, що ми живі, ми тримаємося, віримо та допомагаємо один одному.

Просто послухайте, українці; просто послухайте, росіяни; просто послухайте, люди.

Стали ще актуальнішими слова пісні "1944" Джамали.

When strangers are coming...

(Коли чужинці приходять)

They come to your house,

(Вони приходять у ваш будинок)

They kill you all and say,

Вони вбивають всіх вас і кажуть:

We’re not guilty, not guilty.

(Ми не винні, не винні).

 Дорогі наші сусіди, нам так "пощастило" мати з вами найбільший спільний кордон. Ви так любите називати нас братами. А мене це так бісить! Як і всі пости з рукостисканнями(🇺🇦🇷🇺) від людей вашого шоу-бізнесу, блогерів, які нічого не тямлять в історії і не здатні критично мислити. А ще мене бісить, коли говорять, що почалася війна. Агов, люди, вона і не закінчувалася!

Чи були ми з росіянами "братськими" народами у 988 році? Ні, бо в цей час ми хрестили Київську Русь, а на місці Москви був ліс і болото. Нас ніхто не задовбував, бо ще не було кому.

Чи були ми "братським" народом у 1709 році? Ні, бо в цей час рос.імперія знищила Запорізьку Січ.

У 1783 році? Ні, бо тоді Катерина ІІ остаточно узаконила в Україні кріпацтво.

А 1932 року? Ні, бо уряд СРСР почав масштабний геноцид українського народу.

Чи були ми "братськими" народами в 1937? Ні, бо в той час відбувалося масове знищення української інтелігенції.

Чи були ми "братським" народом з росіянами 1949? Ні, тому що досі тривала епоха "великого терору" в Україні.

Чи були "братськими" народами в 2014-2021 роках? Ні, бо в цей час країна-сусід незаконно анексувала Крим і розпочала війну на сході України.

Чи "братський" ми народ в 2022? Ні, бо наші міста розбомблені. Тисячі людей загинуло. Продовжують гинути від рос. снарядів та куль.

Чи будемо ми "браттями" в 2060 році? Питання риторичне.

 Орки. Ви позбавили нас будинку, роботи, улюбленої справи й найціннішого - життя наших дітей!! Як людина (пробачте, що вживаю це слово) може скидати бомбу на будівлю, навколо якої викладено "ДЕТИ"?! Так, це Маріуполь. І не тільки! Зрозуміло, це наказ. Не виконаєш ти, виконає інший. Звідки стільки жорстокості? Як вам, російські солдати, жити після цього?(якщо виживите, звичайно).А як ви жили раніше? Просто ходили у своїй країні серед мирного населення, закохувалися, народжували дітей. Як? Вам так не дає спокою наша свобода?

Можно быть патриотом своей страны! Можно не любить/не понимать/осуждать украинцев.

Но когда поддерживают убийство детей, мирного населения... У меня вопрос. Гуляя по улице, вы встречаете детей. Вы не хотите их убить? Ребенка вашей соседки - не хотите? Глядя в глаза своего ребенка, не хотите, чтобы его убили?...

Такі люди без серця.

Не буду говорити про санкцї і закликати відмовлятися від російської продукції, аби і далі не спонсорувати цю війну. Все це ми знаємо. А ще ми знаємо, що через цю війну вмирають не тільки наші діти, а й діти країни-агресора. Захмарні кошти на лікування однієї дівчинки були зібрані. І через знецінення російського рубля втрачено половину суми. І таких дітей багато. Мені ЇХ шкода!

 Сирени. Міна, град, танк, смерч: як вижити. Фосфорні бомби: як вижити. Читаємо. Це? наша реальність? Ви знали, що у 21 столітті можна пити воду з калюж? Ви знали, що у тривожній валізці у більшості людей наш прапор!

"Який сьогодні день? Яке число? Це весна? Хіба? Здається, це триває вічно." Знайомо? Нас кожен день трясе від емоцій від "ми точно переможемо, скоро їдемо додому" до "це кінець...треба брати дітей, тікати, шукати роботу за кордоном. " Знайомо? "Чому в мене є що їсти, а у них ні? Чому у нас в місті не було сьогодні сирени? Чому я жива, а ці діти ні?!" Такі думки були? Ти можеш відчувати провину через те, що виїхав, радієш...Не знищуй себе із середини. Україні потрібні сильні, позитивні люди)). Наскільки це можливо.

Робіть те, від чого отримували задоволення у повсякденному житті. Наприклад, моя мама (ще 2014го у Донецьку, коли десь далеко були чутні вибухи) виходила на город. Займалася квітами. Це її життя. Це її надихає. Для мене зараз способом відволіктися та гарно себе почувати є музика і тренування. Не витрачаю свою енергію на те, що не залежить від мене. Я випускниця. Щодня змінюється інформація щодо того, яким чином провести зовнішнє незалежне оцінювання. Мене це взагалі не турбує. Буде ЗНО – здам. Не буде – впораємося і без нього. Ми, молодь, як ніколи відчуваємо відповідальність не тільки за своє майбутнє, а й за майбутнє України. Адже вся відбудова Батьківщини припадає на нашу молодість, наше становлення.

Ви знаєте, у звичайному житті психологи радять на всі проблеми/негаразди казати не "за що", а " для чого". Чесно, це ЗАВЖДИ мені допомагало. Зараз...Не працює! Вмирає людина... дитина...Для чого? Аби інший щось там зрозумів. Абсурд. Його/Її сердце вже не б'ється!

 Я не знала, що стільки українців мене розчарують. Своїм ставленням до людей, які допомагають. Особисто стояла у черзі за засобами  гігієни для жінки з обмеженими можливостями. Вона ж у свою чергу була не задоволена: умовами життя, їжею. Не знаю, як передати словами. Люди грабують садочки, заклади, в яких їх прихистили. Дивують своєю неосвідченістю! Під час сирени і того, як люди йдуть до підвалу, ведуть онлайн-трансляцію зі словами "смотрите, как боятся." То зараз прилетить саме сюди!!! Що цікаво, такі люди були саме з тих міст, яких вже немає(Харків, Маріуполь). Чому так? Що тоді має статися, аби люди змінилися? Я не знаю. 💔

 Про сирену. В мене на даху встановили. Це сильно. Таким чином місто намагається врятувати своїх мешканців. ЛЮДИ, особливо ті, хто живе у багатоповерхівках і мають можливість сховатися в підвалі свого дому чи в підвалі найближчого садочка/школи.Чому ви просто йдете до коридору, чи взагалі ігноруєте тривогу? Ви що, дійсно, настільки вірите в свій фарт?

Підсумовуючи тему сирен та вічно незадоволених людей, скажу. Чому мені не потрібно пережити страшні вибухи, втрату свого будинку, аби розуміти важливість повітряної тривоги і крокувати до підвалу; аби просто бути вдячною?

Тепер хочеться повернутися до Краматорську так, як колись хотілося повернутися до Донецьку. 💔 

Ви запитаєте мене, чому для своєї теми я обрала саме таку назву. Погодьтеся, тема "Життя – Тобі..." має надзвичайно глибокий зміст. Тому, я дуже хотіла, аби кожен замислився й відповів на питання: кому б ви віддали своє життя, за кого б віддали найдорожче? Коли у мене в голові виникла ця назва "Життя – Тобі...", відразу напросилася відповідь: тобі, брате, і тобі, захиснику; тобі, дитино з переляканими очима, зовсім незнайома мені; і тобі, добра людино, що дала прихисток моїй родині, і тобі , тобі, Україно!!!

Пам'ятаємо, якщо у свободи і є ім'я, то це ім'я – Україна.

💙

💙💛

Слава Україні!

Смерть ворогам!

Все буде Україна! 

P. S. –Хто знає, Covid ще ж?

         –Так, записався в ТрО!

Дозволь собі  сміятися.

  Дмитро. Сором’язливий, урівноважений юнак. Здається, що уся  посидючість та працелюбність світу втілена в ньому. За останній час змужнів та проявив  усю можливу силу та  міць  справжнього чоловічого характеру.

                       ЦЕ МОЯ ВІЙНА!

Кожен із нас, хоча б раз ставив собі питання: «Що буде далі?» Я навчаюся в 11 класі  й  мене, як ніколи це хвилює. У зв’язку з останніми подіями,  з  приходом війни на мою землю, я почуваюся розгубленим і навіть не можу уявити, що буде в майбутньому. Це сильно вплинуло на мене, і я можу впевнено сказати, що це моя війна. Я   –  син цієї країни. Мені боляче дивитись на все це, я відчуваю біль, страх, ненависть. Вони забрали наш мир та спокій. Однак, пам’ятаю одне –ми будемо незалежними завжди. Я пишаюся своєю країною, пишаюсь тим, що я- українець!

Рита. Врівноважена, спокійна, лагідна з надзвичайно глибокими думками  та своїм баченням навколишнього світу.

                   РАДІЙ ПРОСТИМ РЕЧАМ

Якщо чесно, останнім часом мені сняться не дуже веселі історії, та сьогодні, мабуть, особливий день. Спокій, краса навколо, тривога, від якої добрі тітоньки-феї мене відводять якомога подалі. Світ, у якому панує гармонія  –ось, де була я сьогодні вночі. То й не дивно, що прокинулась із гарним настроєм та посмішкою на обличчі. За звичкою підійшла до віконця, дивлюсь – крапельки на дроті. Яка краса! Через час підходе тітка, каже: «Як гарно!» Брат розглядає  маленькі кришталики. І розумію, що стає мені приємно на душі вже не через ту дрібничку- крапельки, а через посмішки на обличчях інших. 

Насправді все, чому ми радіємо, – дрібнички. Вони стають значущими лише тоді, коли ми дійсно щось втрачаємо. Коли руйнується твій світ, все, що ти любив, цінував – зникає. Не просто зникає- його руйнують, нівичать, топчуть, вбивають.

Все ж сьогодні хочеться радіти простим речам. Сьогодні хочу, щоб радувало все. Наприклад, той самий дощик за вікном. Для когось він навіює надзвичайну атмосферу затишку, тепла, безпеки. Кожна крапелька, неначе прозорий світ бажань, що віддзеркалює потойбіччя і затягує тебе в інший вимір. А для когось це звичайна грязюка за вікном. Тобто ми самі керуємо своїми емоціями, незалежно від того де ми, з ким і з чим. (Як в цілому власним життям, собою: те на що ми звертаємо увагу, як поводимося, сприймаємо світ. Недарма ж кажуть: « Усе у наших руках!») Тому треба частіше дозволяти собі по-дитячому радіти простим речам. 

Позитивні емоції просто необхідні для всіх, особливо зараз. Вони заводять нас, як моторчик; і тоді ми здатні не просто існувати, а й творити, ділитися, заряджати інших, БОРОТИСЯ  й виборювати свободу, ПЕРЕМАГАТИ.  Інколи може здатися, що навкруги вже ніщо не радує око. Та це тільки здається  – кожен здатний підняти голову і йти далі, а там диви й натрапиш на диво. Головне не стояти на місці, бо так точно не знайдеш утіху, яка можливо ховалась десь зовсім поруч, десь там, де і не очікував. 

А взагалі-то, якщо зневірився і не можеш бачити радість у простих речах, тобі до прикладу ціла нація – українці. Могутні люди, для яких не існує «неможливо» або «сумно». І в горі, і в радості з посмішкою йдемо  через усі перешкоди. Звичайно інколи і могутні, сильні  плачуть, але важливо вміти вчасно, у холодних просторах космосу, звернути у бік рідної України, перш ніж тебе засмокче чорна діра, чи ти просто заблукаєш, і ти обов’язково відновиш сили для боротьби.

Отож радій і знаходь утіху у простих речах. Адже це не складно і є найефективнішими ліками для душі і тіла. Особливо в тяжкі часи, наш настрій – єдина і найпотужніша зброя проти всіх ворогів, яка не дасть зламати дух, віру і надію у краще, віру в нашу перемогу. А вона обов’язково настане. Вірю в це. 

Наостанок поставлю просте запитання: чому ти радів  нещодавно ? 

Ось такі історії  моїх учнів, роботи учнів математичного класу,  фізиків-ліриків. Глибокі, мудрі слова, яка дають надію, ні, переконують, що ми обов’язково переможемо, відбудуємо і відновимо нашу країну. А ще ця історія про навчання під час війни доводить, що  слово- зброя.